7. Новаторство Марко Вовчок в жанрі повісті і роману російською мовою (“Червонный король”, “Тюлевая баба”, “Глухой городок” і романи “Жили да были три сестры” та “Записки причетника” та ін.)

З творів російською мовою, написаних за кордоном, насамперед треба на­звати повісті “Червонный король”, “Тюлевая баба”, “Глухой городок” і романи “Жили да были три сестры” та “Записки причетника”.

У повісті “Червонный король” (“Русский вестник”, 1859) Марко Вовчок піддала критиці моральне звиродніння потомственого дворянст­ва, його лицемірство і нічим не виправдану жорстокість не тільки до кріпаків, але також у взаєминах в своєму середовищі. В зображенні психоло­гії героїв, зокрема в доборі типових деталей для характеристики дійових осіб. З художнього погляду “Червонный король” – одна з кращих російських повістей Марка Вовчка. Особливо слід відзначити стрункість сюжету, композиційну цільність твору і його багату, барвисту мову.

Яскраво сатиричний характер має повість “Тюлевая баба” (“Русское слово”, 1861). Дотепно, з іскрами справжнього народного гумору висміюється в повісті дріб'язковість духовних інтересів панства, його хворобливий егоїзм та пихатість. Методом змалювання характерів героїв, способом ство­рення комічних ситуацій, в яких вони діють.

Повість “Глухой городок” (“Русское слово”, 1862) цікава сатиричним зображенням косності, духовного убозтва містечкового чиновництва. Городничий Ераст Антонович Малимонов і його дружина Павла Андріївна живуть одноманітним, нудним, безбарвним життям. Жодних турбот, ніяких бажань, що виходили б за межі обивательської буденщини, у них не­має. Вони так зав'язли в багні напівсонного животіння, що звичайна людська поведінка їх племінниці Насті, яка живе в них на становищі бідної родички, здається їм неморальною, навіть небезпечною. Такою ж “попсованою” людиною здається їм учитель Григорій Крашівка, що нава­жився покохати Настю. Малимонови були цілковито задоволені з свого становища і з триво­гою думали тільки про те, як би його не втратити. Єдиним їх бажанням бу­ло – одружити Настю з багатим і владним поміщиком Данилом Самійловичем Копитою, щоб за його спиною почувати себе цілком безпечно. Примуси­ти Настю одружитися з старим, скнарим, самовпевненим і тупим у своїй можновладності поміщиком не вдалося: Настя втекла з дому і одружилася з Крашівкою. Типи нових людей (Настя, Крашівка, Лепеха), які знаходять у собі сили вирватися з «глухого городка», письменниця змалювала слабше, ніж негативні образи. Але сама спроба показати таких людей у літературі на той час була новою і актуальною. Сильна сторона повісті – її сатиричне спрямування; про дармоїдст­во, обивательську пошлість, заскорузлість побуту чиновно-поміщицької вер­хівки “глухого городка”.

Серед російських творів Марка Вовчка, написаних у шістдесятих роках, і досі значний інтерес викликає роман “Жили да были три сестры” (вперше друкувався – “Современник”, 1861 р.). Тут зображено життя двох поколінь поміщицької родини. Марія Олексіївна Воронова, п'ятдесятилітня потомствена дворянка, власниця півтори тисячі душ кріпаків, жила в достатку, в розкошах. Розмови про рай і пекло були для неї найулюбленішими, а заведений споконвіку родинний побут вона вважала за непорушний закон життя, її зовсім не цікавило, ким, коли і по якому праву їй дано розпоряджатися іншими людьми, – вони були її власністю, і цього з неї було досить. Вона була не краща і не гірша за інших поміщиків, мала славу простої та доброї поміщиці, любила бувати кумою на хрестинах, весільною матір'ю і т. п. Особливо їй подобалося, “чтобы беднне люди к цей приходили за помощью и рассказывали ей про свою беду, про горе, про бєдность”.

Хоч сестри, на перший погляд, жили і виховувалися в однакових умовах, але ха­рактери у них сформувалися різні, по-різному склалося і їхнє життя. Варя ще з дитинства була “своенравна й вспыльчива”, Оля – “нраву кроткого и ровного”, а Соня – “девочка умная”, в дванадцять років “уже рассуждала о любви и о ненависти, о добре и о зле, что на земле прочного счастья людям нету”. В дитячі і юнацькі роки сестри жили дружно між собою, але з часом вони все віддалялись одна від одної, а згодом їх життєві шляхи зовсім розійшлися.

Самостійна, непокірна і запальна Варвара зазнала нещасливого кохання і зовсім зневірилась у житті. Так само нещасливо склалося життя Олі. Вона стала дружиною вдівця Сахашна – жорстокої, владолюбної, який всіх і все тримав під постійним страхом, знущався з кріпаків, загнав у могилу першу дружину і мало не довів до то­го ж Олю. Сторінки, присвячені викриттю родинного поміщицького деспо­тизму, належать до найсильніших у романі.

Інший життєвий шлях слався перед Софією. Становище її в будинку Во­ронових ще з дитинства було особливим. Не пам'ятаючи своїх батьків і не знаючи, хто вони були, не зазнавши справжньої родинної ласки, вона зростала самотньо. Єдиними її друзями і порадниками були книжки. Життєві обставини і книги виховували в ній риси нової жінки, яка без жалю і страху могла порвати з доживаючим свій вік дворянством.

Романи “Живая душа” (1868) та “В глуши” (1875) якоюсь мірою автобіографічні. Головні героїню в обох випадках названо Марією, а сюжет розгортається як історія виламування молодої дівчини з гнітючого, принизливого, нівелюючого патріархального середовища і – вихід на нелегку, тернисту, але власну дорогу. Головна героїня – бідна безпреданиця, яка живе в домі своєї тітки чи якоїсь далекої родички. Їй постійно нагадують про неуникненну залежність, про обов’язок бути вдячною і пророкують нещасливе заміжжя, безрадісну, сіру прийдешність, визначену вже суспільним статусом.

Маша в романі “Живая душа” йде з тітчиного дому, щоб самостійно заробляти на життя. Вона продає успадковану від матері прикрасу, щоб найняти квартиру, але її прагнення заробляти на життя якоюсь інтелігентнішою працею виявляються марними. Вона зазнає принижень від роботодавців, мусить зі святою терплячістю братися за будь-які заробітки.

Таким чином, на думку В.Агеєвої, можна прийти до висновку, що феміністичні тенденції, які можна виразно прослідкувати в українському модернізмі, у творчості багатьох авторок кінця ХІХ – початку ХХ ст., виходять із традицій, закладеної Марком Вовчком.