4. Зосередження уваги на психо­логічних моментах, складній, трагедійній природі людських почуттів в повісті “Три долі”. Композиція. Основні сюжетні лінії

Велика повість Марка Вовчка “Три долі”, що вперше надрукована була в “Основі” за 1861 р. (авторський переклад її на російську мову вміщено того ж року в журналі “Русское слово”), свідчить про розширення тематичних рамок та відхід від стильових особливостей народних оповідань.

“Три долі” – це перша психологічна повість в українській літературі. Головна увага в ній зосереджена на розв'я­занні проблеми особистого щастя. Авторку не цікавлять реалістично-побутові деталі. Вона поставила собі за мету довести, що і селянству властиве таке ж складне психічне життя, як і вищим верствам суспільства, інтелігенції.

Сюжет повісті розгортається трьома рівно­біжними лініями, їх об'єднує, ніби зв'язує, образ Чайченка. В розгортанні подій Марко Вовчок інколи користується мелодраматични­ми ефектами (смерть шинкаря і шинкарки). Не маючи змоги перенести нещасливого ко­хання до Чайченка, горда й палка Катря йде в монастир і там ховає своє почуття під рясою черниці. Марко Вовчок протиставляє в своїй повісті образи Катрі і Марусі.

Вдало намалювала Марко Вовчок образи покірної Чайчихи і гордої Пилипихи, індивідуалізувавши їх, а також образ черниці Меланіі, яка приїжджає разом з Катрею в її рідне село. Тут Марко Вовчок накреслила ті осно­вні риси черниць, що знайшли ширше висвіт­лення у повісті “Дяк” і особливо в романі “Записки причетника”. Чайченко, який не знаходить собі місця в житті, теж викликає інтерес. В ньому образі, як і в образі Єфима (“Купеческая дочка”), Марко Вовчок показує великі сили, що в тих умовах не знайшли собі правильного, корисно­го застосування.

Образи сильних, вольових жінок, які пробують самі розпорядитися своїм життям усупереч найнесприятливішим обставинам, представлені в багатьох її українських текстах (“Три долі”, “Ледащиця”). У фіналі повісті з селянського життя з’являється мотив, часто наголошуваний автором у пізніших романах, пов’язаних із побутом вищих суспільних сфер: відмова від вигідного заміжжя, уміння й готовність жінки планувати власне майбутнє.

Заслуговує на увагу й те, що в повісті “Три долі” попередня форма викладу подій – розповідь від першої особи, так майстерно застосована в першій збірці “Народних оповідань”, набирає нових відтінків. Складність композиції твору не дає можливості оповідач­ці Химі (теж закоханій у Чайченка) охопи­ти всі події, що їх вона не спостерігала. Ось чому письменниця змушена користуватися вставними новелами, переказувати події через третіх осіб. Таким чином розповідна форма поступово перебудовується, удосконалюється.

5. Соціальна повість “Інститутка”. Природа конфлікту

Повість “Інститутка” була вперше надрукована в “Отечественных записках” (1860) у перекладі Тургенєва. Український текст по­явився в “Основі” за 1862 рік. Марко Вовчок присвятила її Шевченкові, який відіграв осно­вну роль у остаточній редакції твору. Високу оцінку цій повісті дав Франко, сказавши, що “найглибше в суть кріпацького лихоліття сягає маленьке оповідання “Ледащиця” і шир­ше оповідання “Інститутка”. Вона є значним вкладом в українську реалістичну прозу.

Повість відзначається широтою охоплення зображуваних життєвих явищ: перед нами не тільки кріпосне село з поміщицьким маєтком, а й місто, в якому опинилася героїня Устина; тут і образи селян-кріпаків з різноманітними характерами, і військових, і бездушних панів типу інститутки, і панів ліберального ґатунку.

Всі персонажі виразно розподілені на дві протилежні групи: перша група пред­ставлена образами Устини, Прокопа, Назара, Катрі, бабусі, друга група – образами молодої панночки, старої пані, полковника, пана – полкового лікаря, – а також інших сусідніх поміщиків, які гово­рять про кріпаків, немилосердно знущаються над ними.

Марко Вовчок часто користується в повісті подібними різко контрастними картинами, щоб показати кричущу несправедливість епо­хи, їдкою іронією наповнені слова героїні повісті — оповідачки Устини, – в і яких вона дає узагальнений образ безтурботного, роз­гульного панства, навмисне протиставляючи йому гірке становище слуг-кріпачок. Більшість образів повісті індивідуалізовані і намальовані з погляду вільнолюбивого на­роду.

У повісті “Інститутка” найглибше розкри­ває Марко Вовчок риси волелюбності укра­їнського народу, невтомне шукання ним шляхів до вільного життя, здатність активно відстоювати перед панами свою гідність, про­тестувати. Якщо Устина покірно зносить всяку над собою наругу старої і молодої поміщиці, мріючи тільки весь час про волю, то Катря після втрати дитини на докори і погрози поміщиці сміливо відповідає.