3. Своєрідність збірки “Рассказы из народного быта”

Нова збірка творів в ідейно-тематичному і художньому відношенні має багато спільно­го з “Народними оповіданнями”. В ній теж розкрито великі сили народу, які здатні про­тистояти всій системі гноблення, підкреслено, що народ від природи не терпить рабського становища. Перед нами виступають то м'які і податливі характери (“Саша”, “Надежда”), то тверді і розсудливі в своїх діях (“Катери­на”), то надзвичайно настирливі у боротьбі проти кріпосницького зла, насильства і в досягненні поставленої мети (“Маша”), то суворі і немилосердні (“Купеческая дочка”). Письменниця зачепила досить ва­жливі сторони народного життя, всебічно і правдиво відобразила їх, показала одвічне його праг­нення до волі. Цікаво, що Марко Вовчок у російських оповіданнях, на відміну від укра­їнських, не наголошує на зловживаннях поміщиків своєю владою. Перед нами виступають інколи “добрі” пани, але становище народу від цього аж ніяк не змінюється. Своїми творами авторка доводила, що доля кріпаків залежала не від тих або інших осіб (поміщиків). Вона виставляла на суд суспільності не окремих жорстоких, “неситих” панів, а весь інститут кріпосницької системи, який при­звів до того, що навіть “добрий” пан залишався все-таки гнобителем, а кріпаки – бидлом. Марко Вовчок переконувала читача, що не можна було в кріпосницькому суспільстві по­долати ту величезну прірву, що необ­хідно знищити кріпацтво.

В оповіданні “Саша” перед нами розкри­вається історія того, як щирий, але легковажний і безвольний панич призвів до загибелі благородну у своїх діях і праг­неннях дівчину-кріпачку Сашу. Тут явно протиставляється здорова в своїй основі мораль народу моралі представника освіченого суспільства. Саша щиро поко­хала молодого панича – племінника своєї поміщиці.

Вважаючи панича за чесну і щиру люди­ну, вона цілком поклалася на нього, але гірко поплатилася за це довір'я. Панич виявився ще жалюгіднішим, ніж Саша, рабом кріпосни­цьких пут і моралі. Основною причиною цьо­му була боязнь його порвати з поміщицьким середовищем після заручин з кріпачкою, по­збутися розкішного життя. Куди йому до Олесі (“Козачка”), яка могла заради благо­родного почуття свого серця вийти заміж за кріпака, незважаючи на опір з боку коза­цького середовища. Освічений панич розуміє нікчемність моралі, яка не “дозволяє” йому поєднатись із Сашею, але не знаходить у собі сили для боротьби з нею (мораллю), виявляє перед кріпачкою цілковиту безпорадність. На­решті він наважується попросити у дядька і тітки... дозволу на одруження з Сашею, мотивуючи це тим, що “все мы равны перед бо­гом, тетенька”.

Справа закінчилася тим, що розгнівана поміщиця покликала Сашу, обрізала їй ножи­цями косу, а панич у цей час тільки дивився, як зневажають його кохану, і... плакав. Зрозумівши своє прикре становище, переконавшись, що сподіватись, чекати немає чого, Саша піш­ла в монастир та там і вмерла “в своей келейке тесной да темной”, яка уособлює все її безвідрадне життя. Не дивно, що навіть у мертвої “такое у ней задумчивое лицо было, такое мученическое!”.

Кріпосницька система не тільки принижу­вала людську гідність тих, що гнули спину під владою панів, а й деморалізуюче впливала на самих кріпосників. Марко Вовчок неоднора­зово розкривала перед читачем оцю загальну атмосферу, що призво­дила представників народу до страждань і смерті, а панів – або до крайньої жорстокості, або ж до безвольності і нікчемності.

Ще яскравіше це зображено в оповіданні “Игрушечка”. Центральним образом цього твору є сільська дівчина Груша (Аграфена), яку поміщики називали Іграшечкою, ім'ям. Адже вони (пани), незважаючи на свою “доброту”, силою відірвали від матері маленьку дівчинку – кріпачку Грушу – і зробили її спочатку ігра­шкою своєї дочки Зіночки, а згодом і самої поміщиці, не дали їй одружитися з кріпаком Андрієм і, нарешті, загубили їй життя. Закінчується твір гірким признанням Іграшечки про безвихідність її становища.

В оповіданні “Игрушечка”, крім того, по­дана широка картина беззмістовного життя поміщиків. Розповідь її насичена гострою сатирою, убивчою іронією на адресу пустих, нікчемних людей, які проводять жит­тя в неробстві, гулянках та дрібних турбо­тах.

В “Игрушечке” Марко Вовчок торкнулася ще однієї важливої теми – поміщицького виховання, яке згубно діє на свідомість панської дочки Зіночки. Жива і допитлива від природи дівчина загинула в середовищі бездушного, барського існування. Зіночка полюбила свою подругу Іграшеч­ку. Дізнавшись про те, що її силою відірвали від матері, вона почала співчувати горю бід­ної дівчини і задумуватись над її долею. Та ці добрі, щирі, невимушені почуття панночки були задавлені ще в зародкові підступною ключницею. Ідейна спрямованість оповідання “Игрушечка”: дальше існування кріпосницької системи неможливе.

В оповіданнях “Надежа” і “Катерина” змальовуються інші характери жінок. Катерина з однойменного твору ще дівчинкою була вивезена панами з України в російське село. Вона піддалася панам, які силою видали її заміж за нелюба, але не захоті­ла підкорятися чоловікові і на його щире кохання відповідала байдужим ставленням та гіркими доріканнями. Героїня по-своєму протестує проти родинного примусу, вона прагне до сімейного благополуччя на основі щирих відносин і рів­них прав.