29. Події першої світової війни в Україні. Наростання економічної та політичної кризи.

Український народ не по своїй волі був втягнутий у війну. Стріляли один в одного (в озброєних силах Росії і Австро-Угорщини). Україна була об’єктом озброєної боротьби і плацдармом ведення військових дій. Царська Росія намагалась приєднати Західну Україну до Росії і покінчити з прагненням України до незалежності. Австро-Угорщина намагалася приєднати Наддніпрянщину. Німеччина підтримувала ідею самостійності України, але під своїм протектором. В серпні 1914р. військові дії почалися на Південно-Західному фронті. Відбулася Галицька битва, Галичина та Буковина опинились під владою Росії. Березень 1915р. впала найбільша фортеця Переміж, в квітні австро-угорські війська прорвали Південно-Західний фронт, змусили російські війська відступити. Окупація Галичини Росією тривала 7 місяців; були закриті українські школи, бібліотеки, читальні, українські газети та українську мову заборонено. Переслідування греко-католицької церкви. 1916р. - Галичина та Буковина - об’єкт жорстокої боротьби, розпочинається Брусиловський прорив: внаслідок Галичина, Тернопілыцина спустошені. Військові дії на території України привели до великих жертв серед населення. Господарство зруйновано. Правляче коло Австро-Угорщини звинуватило українців в русофільстві, це викликало першу хвилю політичних репресій. 1915р. - коли оновилася влада австро-угорського імператора, розпочалася друга хвиля політичних репресій.

Більшість діячів українських партій і організацій виступили на підтримку воєнних зусиль царського уряду, за російську орієнтацію. Лідери ТУПа, ліберали Д.Дорошенко, А.Вязлов, А.Ніковський ввійшли до створених повсюдно відділень Всеросійського союзу земств і міст. В 1916?. до Союзу вступив С.Петлюра і одержав призначення помічника уповноваженого Союзу на Західному фронті. Так же чинили і деякі інші діячі УСДРП та "Спілки". Виявилася орієнтація і на "німецький штик". Звичайно, в межах російської України вона знаходилась у латентному стані Розрахунок тут був на те, що в ході війни буде знищено основу національного гніту - царизм. А німецький імперіалізм експлуататор культурний і розумний. Третій табір політично активного українства дотримувався не російської і не німецької орієнтації, а власної, з опорою на власну націю, на власний народ. Таких поглядів дотримувалися переважно соціалістичш течії. Однак це твердження вірно лише до певної міри. Соціалісти теж переживали складні часи, роздиралися внутрішніми суперечностями, наочним прикладом чого була ситуація в УСДРП. Більша її частина підтримувала Росію. Інша ж частина УСДРП на чолі з А.Жуком та В.Дорошенком, блокуючись з колишніми "спілчанами": М.Меленевським, О.Скоропис-Йолтуховським, обрала пронімецьку орієнтацію.

характер, що надзвичайно ускладнювало процес його розвитку.

24. Національно-визвольний рух в українських землях у хгх ст. (Кирило-Мефодіївське товариство, громади).

Починаючи з 40-х рр. ХІХст., в Україні починає формуватися політичний національний рух. Причини: поглиблення кризи кріпосницького господарства, вплив польського визвольного руху і, особливо, посилення політики русифікації. Так, у 30-40-х рр. російська мова запанувала в державних та освітніх закладах, було заборонено католицьку й греко-католицьку церкви, ліквідовано в містах магдебурзьке право.

В сер. ХІХ в. центром украинского национального движения становится Киев. Весной 1846 г. Василий Белозерский, Николай Гулак, Николай Костомаров создали нелегальную политическую организацию — Кирилло-Мефодиевское братство, названное в честь славянских просветителей Кирилла и Мефодия. В основной состав Братства вошло 12 человек. Большинство из них по происхождению были мелкопоместными дворянами. С ними поддерживали связи еще 100 активных жителей. Членом братства был и Т. Шевченко. Було 2 течії : радикали та помірковані. Радикали: Шевченко, Гулак, Навроцький, Посяда, Андрузький. Помірковані: Костомаров, Куліш та інші.

Програмним документом кирило-мефодіївців була “Книга буття українського народу” (або “Закон Божий”) і “Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія”. В основі їх програмних цілей були покладені ідеї панславізму (ідеї всеслов’янської єдності)

Кирилло-мефодиевцы были убеждены, что именно украинскому народу выпала историческая миссия быть инициатором борьбы за национальное и социальное освобождение славянских народов. Главной целью Братство считало обретение Украиной национально-государственной независимости и провозглашение республики. Славянские народы должны были объединиться в федеративное гос-во со столицей в Киеве. Среди предлагаемых конкретных мероприятий были переустройство общества на основах справедливости, равенства, свободы, ликвидация крепостничества, доступность образования, отмена смертной казни, свобода вероисповедания. Кирилло-Мефодиевское братство просуществовало немногим более года. Все его члены были арестованы весной 1847 г. Следствием руководил сам Николай 1, он же утверждал приговоры. Все участники братства понесли наказание: без суда их сослали в самые отдаленные города Российской империи. Самое тяжелое наказание вынесли Т. Шевченко, сослав его рядовым в Оренбургские степи с запретом писать и рисовать.

Кирилло-Мефодиевское братство было первой, хотя и неудачной попыткой перейти от культурно-просветительского к политическому плану борьбы с царизмом.

На початку 70-х рр. знову спостерігається активізація українського руху в Росії. Його центром в цей час стала Київська Стара Громада, яка налічувала приблизно 70 чоловік (М. Драгоманов, П. Чубинський, М.Лисенко, М. Старицький, О. Русов, Т. Рильський, О. Кониський, М. Зібер, Ф. Вовк, С. Подолинський, І.Нечуй-Левицький та ін.). Провідником її був В.Антонович.

Громадівці розгорнули активну діяльність. Вони плідно працювали у Південно-Західному відділі Російського географічного товариства, який діяв у 18731875 рр. У 1874 р. у Києві відбувся ІІІ Всеросійський археологічний з’їзд, на якому виступали українські вчені. Їх виступи, за свідченням тодішньої преси, “здивували весь вчений європейський світ”. Газета “Киевский телеграф” у 1875 р. фактично стала органом Київської громади. Але в 1875 р. знов починаються урядові репресії. У 1875 р. М. Драгоманова звільняють з Київського університету, Посилюються напади на український рух у пресі.

18 травня 1876 р. було видано Емський указ, який заборонив ввозити книжки українською мовою з-за кордону, друкувати книжки українською мовою за винятком історичних документів, але правописом оригінала, та творів художньої літератури, але російським правописом з дозволу цензури. Також були заборонені сценічні вистави, концерти українською мовою і друкування українських текстів до музичних нот.