7. Економічні системи, їх типи і еволюція.

Економічна система – це певним чином впорядкована система зв'язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Економічна система – це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Класифікація:

І. За формаційним підходом:

1) первіснообщинна;

2) рабовласницька;

3) феодальна;

4) капіталістична;

5) комуністична

ІІ За цивілізаційним підходом

1) аграрна (традиційна);

2) індустріальна;

3) постіндустріальна.

ІІІ. По технологічному способу виробництва:

1) доіндустріальна – домінує ручна праця;

2) індустріальна – основою є машинна праця;

3) постіндустріальна – базується на автоматизованій праці.

IV. За багатокритеріальним підходом:

1) традиційна – характеризується збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, застосуванням ручної праці, нерозвинутою інфраструктурою;

2) ринкова – домінування приватної власності, панування товарно-грошових відносин, воля підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що базується на взаємодії попиту та пропозиції і т.п.

3) адміністративно-командна – заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, ігноруванні законів товарно-грошового обігу і т. ін.

4) змішана – характеризується розмаїтістю форм власності і господарювання, якісними зрушеннями у відношенні приватної власності, конкурентному механізмові, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів і т.п.

8. Власність як економічна категорія та її історичні типи, види і форми.

Власність в економічному розумінні – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ, що характеризуються присвоєнням засобів виробництва і його результатів (площина взаємодії «людина-людина»).

Структура власності являє собою сукупність різних типів, видів, форм і систем власності, що діють або можуть діяти в суспільстві. У структурі власності насамперед слід виділяти два її типи: перший – трудова, неексплуататорська і другий – експлуататорська власність. Тип власності характеризує спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва.

Якщо безпосередній виробник ставиться до засобів виробництва як до своїх, таких, що перебувають у його повному володінні, розпорядженні і користуванні, і якщо цей виробник власною працею використовує їх у своєму виробництві, то в основі такого поєднання лежить трудовий, неексплуататорський тип власності. До цього типу належать такі форми власності, як общинна, сімейна, фермерська, частково реміснича власність.

Якщо ж безпосередній виробник відокремлений, відчужений від засобів виробництва, позбавлений права володіння і розпорядження ними як своїми, то це характерні ознаки експлуататорського типу власності, бо, як відомо, хто володіє засобами виробництва, його умовами, той володіє і виробленим продуктом.

Види власності: приватна (індивідуальна) і суспільна (колективна). Приватна власність – це такий вид, при якому три функції права власності належать окремій приватній особі. Тут приватна власність реалізується як приватне присвоєння і споживання. Приватна форма власності привела до занепаду первісної общини, появи економічної і соціальної нерівності між її членами, стала економічним фундаментом поділу суспільства на класи і виникнення держави.

Суспільна власність – така, де три її функції – володіння, розпорядження, користування – належать не одному приватному суб'єкту, а багатьом, групі осіб, колективу чи суспільству в цілому. Така форма власності реалізується через суспільне присвоєння й управління. Суспільна власність протистоїть приватній. Поняття «суспільна» походить від слова «спільна» , тобто така, при якій здійснюється «спільне», колективне володіння, користування, розпорядження умовами виробництва та індивідуальне володіння тією часткою виробленого продукту, що дісталась кожному співвласнику згідно зі спільно прийнятим принципом розподілу.

Суспільна власність реалізується у таких формах: групова, акціонерна, колективна, муніципальна, власність громадських організацій – профспілок, партій, товариств, фондів та ін. Історичних відмінностей між ними небагато. Головні з них полягають у призначенні, цілях, способах утворення, у формах розподілу продукту чи прибутку.