108. Державна символіки україни, її історичне походження

Особливе місце у державній атрибутиці України посідають гімн, герб та прапор.

Український народ давно визначився зі своїми національними символами, обравши за гімн пісню на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького "Ще не вмерла Україна", гербом – тризуб князя Володимира та прапор – синьо-жовте знамено кольору неба і стиглого пшеничного лану. Цей вибір був освячений тривалою бороть6ою народу за їхнє утвердження. Але офіційне визнання національної символіки як державної проходило у складній політичній боротьбі.

Музичну редакцію Державного гімну "Ще не вмерла Україна" Президія Верховної Ради затвердила 15 січня 1992 р. Наступного дня розпочалось його повсюдне виконання.

На початок вересня 1991 р. національний прапор майорів уже над багатьма містами й селами України. 28 січня 1992 р. відповідною постановою Верховної Ради він був затверджений Державним прапором.

Лише під загрозою розпуску парламенту через вихід з нього Народної ради Верховна Рада 19 лютого 1992 р. затвердила тризуб як малий герб України.

Український національний символ тризуб, чи триденс, тридент, сягає своїм корінням у сиву давнину. Одне з перших зображень тризуба на нашій території зафіксоване на кам'яній застібці періоду Трипільської культури, цей символ карбували на своїх монетах правителі Боспорського царства. 3годом його сприйняли і почали активно використовувати пращури сучасних українців. На землях Центральної України тризуб був відомий як символ влади, знак родових старійшин або племінних вождів ще задовго до Рюриковичів у VI-VIII ст.

Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована Х ст. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише в ролі родового знака князів. Проте з часом він передається в спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто набуває статусу герба.

У Х-ХІІІ ст. зображення тризуба було поширене на великій території, оскільки на цей час припадає пік могутності та активної міжнародної діяльності Київської Русі, державним символом якої був саме тризуб.

3анепад Київської Русі призвів до тимчасової втрати тризубом ролі загальнодержавного символу. Нове життя для цього державного символу настає після проголошення Центральною Радою в січні 1918 р. IV Універсалу, коли було визнано тризуб як герб УНР, що символізувало спадкоємність державної традиції в українських землях.

Нині існує понад сорок версій, які пояснюють походження та тлумачать суть тризуба.

60. Культура україни хіх ст.

80-ті роки ХІХ ст. увійшли в історію національного відродження на східноукраїнських землях як "мертві роки". Основні його здобутки обмежувалися культурною й науковою галузями. У 1882 р. у Києві почав видаватися російськомовний журнал "Киевская старина", в якому друкувалися українознавчі матеріали (виходив до 1907 р.). Київська громада активно збирала й опрацьовувала словники та хрестоматії, пізніше завершивши цю роботу словником української мови за редакцією Бориса Грінченка і Михайла Комара (Уманця). Найяскравішою подією національного життя 1880-х років стала діяльність українського театру. У 1881 р. міністр внутрішніх справ граф Лоріс-Меліков відмінив заборону українських вистав, хоч і з великою кількістю обмежень. Умовою діяльності українських театральних труп було те, що їх репертуар не включатиме твори з життя інтелігенції та перекладних п'єс. Українські трупи були зобов'язані поруч з українською виставою виставляти ще й російську за такої самої кількості акторів. У 1883 р. їм було заборонено ставити вистави у Київській, Волинській і Подільській губерніях. Прагнучи мати більше публіки, українські актори змушені були класти особливий наголос на танці, співи, комічно-брутальні сцени тощо, тобто свідомо понижувати мистецький рівень. Водночас "гопачні" елементи зробили український театр дуже модним у Росії. Українські вистави незмінно збирали багато публіки. Театральні трупи множилися, як гриби після дощу.

Театр відіграв величезну роль у справі національного пробудження, особливо тих українців, які проживали поза Україною. Найбільшої слави здобув театр, створений Марком Кропивницьким. У його складі були блискучі актори: Марія Заньковецька, Іван Карпенко-Карий (Тобілевич), М. Садовський, Опанас Саксаганський. Багато письменників і суспільних діячів молодшого покоління почали цікавитися українською справою під впливом театру. 80-ті роки стали десятиліттям появи нових талановитих сил в українській літературі – поетів Бориса Грінченка, Василя Самійленка, Лесі Українки, письменника Михайла Коцюбинського та ін.

.