106. Розбудова української незалежної держави (1991 – 2003 рр.)

1 грудня 1991 р. понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України.

Появу на політичній карті світу незалежної держави України зумовила низка чинників.

3овнішні чинники:

1) поразка соціалістичного табору в «холодній війні», порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної системи;

2) помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР;

3) втрата центром контролю за подіями на місцях;

4) синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;

5) поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил;

6) намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період.

Внутрішні чинники:

1) існування в Україні системи формально легітивних (законних за радянським правом) органів державного управління;

2) бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;

3) певна стабільність українського товарного ринку;

4) активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки;

5) післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці;

6) дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;

7) багатовікова боротьба нараду за створення власної незалежної держави.

Проголошення незалежності України поклало початок перехідному періоду, суть якого – у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері – від тоталітаризму до демократії; в економічній – від командної до ринкової економіки; у соціальній – від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній - від класових до загальнолюдських цінностей; у міжнародній – від об'єкта до суб'єкта геополітики.

Проголошена незалежність надзвичайно гостро поставила питання про розбудову держави. Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності. Важливі віхи: 1) фіксація кордонів; 2) визначення громадянства;3) визнання національної символіки як державної; 4) запровадження власної грошової одиниці.

Стратегічно важливим завданням було створення власних збройних.

Відбулися позитивні зрушення: трансформовано старі елементи держави (Верховна Рада, Кабінет Міністрів) та розбудовано нові (президентські структури тощо), переважно сформоване правове поле для державотворчого процесу. Водночас виявилися слабка скоординованість та відсутність єдності в діях різних гілок влади; зростання протиріч між центральними та місцевими органами влади; низька ефективність державного контролю за виконанням прийнятих рішень; значний вплив політичного протистояння і державі на поведінку державних установ; корупція та протекціонізм у державних структурах; недостатня кваліфікація професійних політиків.

107. Соціально-економічний розвиток україни в 1991 – 2003 рр.

Катастрофічний стан економіки наприкінці 1991 – першої половини 1994 рр. був спричинений, по-перше, успадкованими від СРСР негативними чинниками: тотальним одержавленням економіки; відсутністю сформованого самостійного і самодостатнього державного апарату; пануванням монополізму; екстенсивним шляхом розвитку господарства; структурною диспропорціональністю економіки; збільшенням залежності від господарчих зв'язків з іншими республіками колишнього СРСР; низькою якістю продукції, яка була неконкурентноспроможною на світовому ринку. i по-друге, чинниками, породженими перехідним періодом: трансформацією економічної системи.

Сама економічна політика в цей період характеризувалась вимушеними кроками щодо лібералізації цін і зовнішньоекономічної діяльності. Соціально-економічна ситуація загострилась в Україні після нав'язання Росією Україні лібералізації цін. Здобуття політичної незалежності створило умови для досягнення економічного суверенітету, переходу до ринкових відносин. Але була відсутня концепція економічного розвитку. У березні 1992 р. Президентом запропоновано «Основи національної економічної політики України». Серед головних її засад: розвиток ринкових відносин, запровадження власної грошової системи, вихід з рубльового простору, приватизація, демонополізація, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. Та програма не була законодавчо та нормативно підтримана. У вересні 1992р. уряд Фокіна оприлюднив план дій, який передбачав відхід від ринкових реформ і повернення до командно-адміністративної системи управління економікою. Спад виробництва і рівня життя у 1991-1992 рр. набув загрозливих масштабів. х

Економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та соціальну структуру суспільства. Основна маса населення опинилася за межею бідності. Форсоване розшарування суспільства призвело до соціальної поляризації. За цих обставин новообраний Президент Л.Кучма в жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію. Було визначено основні напрями та пріоритетні завдання: 1) фінансова стабілізація; 2) регульована та контрольована державою лібералізація цін; 3) докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки на основі розширення приватного сектора; 4) децентралізація управління економікою; 5) лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, чітке визначення пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоекономічної політики; 6) соціальних захист. Перші кроки на шляху здійснення нового курсу були швидкими і рішучими. Реалізація нового соціально-економічного курсу виявила суттєві недоліки запропонованої моделі реформування. Стратегія була переглянута.

За роки реформ в економічній сфері відбулися глибокі якісні зрушення, зародилися та набрали силу позитивні тенденції та процеси.