99. Україна після другої світової війни: втрати та здобутки

Восени 1939 р. західноукраїнські землі були приєднані до Української РСР в результаті домовленостей СРСР і Німеччини, які не визнавалися західними державами, а тому завдання полягало в тому, щоб юридично оформити факт включення цих земель до складу СРСР. У процесі складних і тривалих українсько-польських, українсько-чеських та українсько-румунських переговорів сформувалися остаточні контури повоєнних кордонів УРСР.

Особливо гострим виявилося питання врегулювання кордонів між Україною і Польщею. Підписання радянсько-польського договору щодо державного кордону відбулося 16 серпня 1945 р. У 1951 р. відбулося остаточне розмежування між Україною і Польщею.

Не менш гострим виявилося питання про подальшу долю Закарпатської України. Після падіння угорського режиму чеський еміграційний уряд почав створювати у цьому краї свою адміністрацію з центром у м. Хуст. У свою чергу місцеве населення почало формувати громадські представницькі органи – народні комітети, які основним своїм завданням бачили возз'єднання з великою Україною. Діяльність цих комітетів знаходила широку підтримку у радянської сторони. У листопаді 1944 р. І-й з'їзд делегатів Народних комітетів Закарпатської України ухвалив маніфест про возз'єднання Закарпатської України з УРСР. Після цього чехословацька адміністрація змушена була залишити цей край, а в червні 1945 р. договір між Чехословаччиною та СРСР юридично закріпив рішення з’їзду в Мукачево. 22 січня 1946 р. у складі України з’явилася Закарпатська область, а 28 жовтня, день, коли цей край було звільнено від німецьких загарбників, став Днем визволення України.

Радянсько-румунський договір від 10 лютого 1947 р. юридично оформив входження Північної Буковини, Хотинщини, Ізмаїльщини до України.

Для України повоєнна зміна конфігурації кордонів означала збільшення її території та населення, що збільшувало її демографічний потенціал. Об'єднання українських земель у складі однієї держави отримало юридичне визнання світовим співтовариством, стало основою сучасної соборної Української держави. Остаточно цей процес завершився у 1954 р., коли рішенням Президії Верховної Ради СРСР Крим було передано зі складу РСФСР до складу УРСР.

Найвизначнішою зовнішньополітичною акцією України у повоєнний час став факт й членства в Організації Об'єднаних Націй. Ще на початку 1944 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон, згідно якого Наркомат закордонних справ перетворювався із загальносоюзного на союзно-республіканський. У березні цього ж року було створено Народній комісаріат закордонних справ Української РСР. Робота щодо підготовки статутних документів і організаційних структур ООН стала основним напрямком діяльності української дипломатії. Українська делегація брала активну участь в устанoвчiй конференції ООН.

100. Повоєнна відбудова в україні (1946 – початок 1950-х рр.)

В економічній сфері для України найголовнішим питанням було подолання катастрофічних наслідків війни. Вони полягали, у першу чергу, у величезних людських жертвах, які нараховували понад 9 млн. осіб. По-друге, це страшної сили руйнація, якої зазнала республіка. 714 міст і селищ міського типу, 28 тис. сіл, 16 тис. підприємств лежали в руїнах.

В СРСР пріоритетом знову стає важка промисловість – основа воєнно-промислового комплексу. Сільському господарству, легкій промисловості відводилась роль постачальника ресурсів. Для громадян радянської держави вирішення соціальних питань знову відкладалося на майбутнє. Знову не економічні важелі та стимули стають домінуючими у цьому процесі, а використовуються уже випробувані моделі командного та ідеологічного пресингу. І хоч за короткий термін народне господарство було відбудоване, але ціною величезних фізичних і духовних зусиль.

Визначальною рисою відбудовчих процесів в СРСР і в Україні була орієнтація на внутрішні ресурси. Економічно зміцнілі за роки війни Сполучені Штати Америки, прагнучи посилити політичний вплив у Європі, запропонували її країнам фінансову допомогу, яка отримала назву «плану Маршалла». 16 західноєвропейських держав прийняли таку допомогу. Радянський Союз з ідеологічних мотивів від цієї допомоги відмовився. Замість цього здійснювалась нещадна експлуатація сільського господарства, використовувались командні методи управління, застосовувались широкомасштабні пропагандистські заходи – рух передовиків і новаторів, соціалістичне змагання.

Трагічний відбиток на процес відбудови наклав голод 1946-1947 років. Влітку 1946 р. українське село потерпало від великої посухи. Але замість надання допомоги, або хоча б розуміння проблеми, центральний уряд навпаки збільшує плани хлібозаготівель, здійснює великий за обсягом експорт хліба і продуктів тваринництва країнам, що проголосили соціалістичний шлях розвитку. Посилюється кримінальне переслідування так званих «розкрадачів хліба». Жертвами голодомору в ці роки стали понад 800 тис. осіб.

Відбудова народного господарства у повоєнний час була по суті продовженням індустріалізації 30-х років з її домінуванням важкої промисловості і недостатньою увагою до виробництва споживчих товарів. Та відбудовані промислові гіганти - «Азовсталь», «Запоріжсталь» , Краматорський, Єнакіївський металургійні заводи, інші промислові підприємства все ж таки вселяли надію на краще життя, на вирішення у перспективі й соціальних питань. Важкі перемоги на трудовому фронті були кращими, ніж роки воєнного лихоліття.