93. Включення західноукраїнських земель до складу урср у 1939-1940 рр.

Ще не встановивши повного контролю над Західною Україною, радянське керівництво приступило до юридичного оформлення її нового статусу. Детально розроблений план дій в цьому напрямі був затверджений 26 вересня 1939 р. в Москві на засіданні політбюро ЦК ВКП (б) під головуванням Сталіна. Цей план передбачав скликання 26 жовтня того ж року у Львові Народник Зборів Західної України, які повинні були вирішити питання про входження Західної України в СРСР.

4 жовтня Львівське тимчасове управління звернулося до Волинського, Станіславського і Тернопільського тимчасових управлінь з пропозицією скликати Народні Збори Західної України. Ця пропозиція була підтримана і визнано необхідним створити комітет для проведення виборів до Народних Зборів.

В ході передвиборної кампанії майже щодня організовувалися мітинги та збори населення.

За умови безальтернативності виборів 11 депутатів так і не було обрано.

Незадоволення викликав спосіб, у який відбувалося скликання Народних Зборів, що виключав будь-яку можливість передвиборної боротьби різних політичних сил, а також відсутність справді таємної процедури голосування. Абсолютна більшість населення цілком свідомо і добровільно взяла участь у виборах і проголосувала за запропонованих кандидатів.

Народні Збори Західної України, які відбулися 26-28 жовтня 1939 р. у Львові, одноголосно прийняли декларації про встановлення радянської влади на всій території Західної України і возз'єднання з радянською Україною, про націоналізацію банків і великої промисловості, про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель. Так рішеннями Народних Зборів було розв'язане питання про суспільний і державний устрій Західної України.

Позачергова сесія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1939 р. прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР.

Молотов 26 червня 1940 р. вручив румунському послу в Москві ноту ультимативного характеру з вимогою передачі Радянському Союзу Бессарабії і Північної Буковини. Наступного дня радянський уряд направив новий ультиматум румунському урядові з вимогою протягом чотирьох днів, починаючи з 28 вересня, звільнити від румунських військ територію Бессарабії і Північної Буковини. Залишена без підтримки Німеччини Румунія змушена була підкоритися. Війська Південного фронту 28 червня вступили на територію Бессарабії і Північної Буковини. Румунські війська одержали наказ організовано відходити. 28 червня частини Червоної армії вступили у Чернівці, Хотин і Акерман, а 30 червня вийшли на нові кордони Румунії. Сьома сесія Верховної Ради СРСР 2 серпня 1940 р. включила заселені переважно українцями Північну Буковину, Хотинський, Акерманський та iзмаїльський повіти Бессарабії до складу УРСР.

94. Окупація українських земель німеччиною та її союзниками у 1941-1942 рр.

Тяжкі втрати Південно-Західного фронту у перші тижні війни значно підірвали його боєздатність, але вермахту не вдалося знищити головні сили, які вже наприкінці червня завдали противнику відчутного удару в районі м. Дубно. Але то був частковий успіх. У липні 1941 р. німецьке командування кинуло на столицю України 17 дивізій, але протягом двох місяців подолати опір її захисників не вдавалося. Гітлер змушений був перекинути з московського напрямку польову армію і танкову групу, які нависли над північним крилом фронту. Становище вимагало негайно залишити Київ, відвести війська. Але за наказом Сталіна вони трималися до останнього. Наслідки були трагічні.

Водночас у серпні 1941 р. розгорнулися бої під Одесою, де 18 румунських дивізій безуспішно штурмували місто. Два місяці його стійко обороняли 25-та Чапаєвська стрілецька дивізія генерала Петрова та частини моряків Чорноморського флоту. Тільки коли 16 жовтня підійшли нові німецькі дивізії, радянські війська залишили Одесу і відступили в Крим. Наприкінці вересня передові дивізії вермахту окупували Донбас, крім його північної частини.

Під загрозою окупації Раднарком і ЦК КП(б)У прийняли постанову про евакуацію промислових і сільськогосподарських об'єктів, населення України та про створення партизанських загонів і партійно-комсомольського підпілля. За суворим наказом Москви в Україні застосовувалась традиційна російська тактика "спаленої землі". Знищувались промислові, транспортні об'єкти, зібраний як ніколи багатий урожай і запаси продовольства (що стало причиною голоду в Україні), затоплювались шахти, 6ули зруйновані усі 54 домни Донбасу. За наказом Берії в'язні в тюрмах України, яких не встигали вивезти, були розстріляні.

Восени 1941 р. група гітлерівських армій "Центр" просунулася до Москви. Ціною великих жертв і завдяки героїзму захисників столиці противник був зупинений на її околицях, а в грудні відкинутий на 100-250 км. Це була перша відчутна поразка вермахту у другій світовій війні.

У ході східної кампанії вермахту Україна стала першочерговим і найважливішим об'єктом німецької колоніальної експансії.

На окупованих українських землях упроваджувались заходи для ліквідації будь-яких ознак державності, насамперед територіальної єдності. Берлін розділив Україну на кілька окремих частин з відмінним окупаційним режимом. Львівська, Станіславська, Тернопільська і Дрогобицька області склали дистрикт "Галичина". У перспективі Галичина повинна була стати територією рейху. Утворено у серпні 1941 р. рейхскомісаріат "Україна" у складі 12 областей (Волинь, Полісся, Правобережжя, а також Полтавська і Запорізька області). Українські землі Закарпаття фюрер подарував Угорщині. Там була утворена окрема адміністративна одиниця - "Підкарпатська територія". На землях південної України між Дністром і Південним Бугом з центром в Одесі утворено "Трансністрію", яку разом із Північними Буковиною і Бессарабією передано Румунії.