9. Походження, виникнення та розвиток київської русі

На середину ІХ ст. у різних частинах східнослов'янської території сформувалися три великі політичні творення, відомі в арабських джерелах під назвою Куявії, Славії та Арсанії. Куявію ототожнюють з Київською Руссю, державою далекого нащадка Кия – Аскольда, Славія - це об'єднання ільменських словен та окремих неслов'янських народів, майбутня Новгородська земля. Її столицею була Ладога. Арсанія знаходилася в Приазов'ї та Причорномор'ї, де пізніше утворилося Тмутороканське князівство.

В часи Аскольда Київська держава вперше заявила про себе світу. Внаслідок вдалих походів на володіння Візантії вона уклала дуже вигідні договори. Після особливо вдалого походу 860 р. Аскольд прийняв християнство і здійснив перше хрещення Русі, яке, однак, торкнулося тільки верхівки суспільства. Київська держава впевнено почала виходити на міжнародну арену.

На півночі у Славії близько 860 р. внаслідок внутрішніх суперечок на ладозький престол було запрошено норманського конунга (князя) Рюрика. Для нього та його оточення Київська Русь стала головним об'єктом політичних інтересів. У 879 р. Рюрик помер і престол було передано його малолітньому сину Ігорю, а фактично врядування здійснював регент Олег.

У 882 р. Олег організував похід на Київ, вбив Аскольда і захопив владу. Київ став столицею об'єднаного князівства. За час свого князювання (882-912) Олег приєднав до Русі сіверян, деревлян, уличів, тиверців, а також північні племена кривичів, радимичів та новгородських словен, ходив походами на Візантію і заключив з нею вигідні договори 907 і 911 рр.

Утвердження в Києві представників норманської династії, за так званою норманською теорією, нібито відіграло виняткову роль у створенні Київської Русі. Всі відомі факти з історії східнослов'янської державності свідчать, що вона формувалася незалежно від варягів. Поява варязьких дружинників і навіть князя норманського походження не могли суттєво вплинути на її утворення.

Насправді ця держава почала формуватися задовго до ІХ ст. у процесі органічного розвитку східного слов'янства. Олег та його дружинники фактично почали служити Київській державі, яка до того часу вже пройшла довгий шлях розвитку.

10. Політика князів київської русі у х ст.

У 912 р. великим київським князем став Ігор. Він одружився на слов'янці Ользі. Для зміцнення держави він організував 914 р. похід проти деревлян, які намагалися відокремитися від Києва, вів тривалу війну з уличами.

Головним змістом зовнішньої політики Ігоря було зміцнення авторитету держави й забезпечення інтересів торгівлі з іноземними країнами, особливо Візантією. Намагання оволодіти Чорноморським узбережжям привело до війни 941 р.

Черговий похід Ігоря проти деревлян і намагання обкласти їх ще більшою даниною викликали повстання, яке очолив князь Мал. Дружину київського князя було розгромлено, а його самого вбито.

Вдова Ігоря Ольга 945 р. очолила державу від імені свого малолітнього сина Святослава, рушила війною на деревлян і жорстоко розправилася з ними. Щоб запобігти новим виступам з боку підлеглих племен, Ольга провела реформу, якою унормувала розміри повинностей з феодально залежного населення.

У міжнародній політиці Ольга намагалась забезпечувати інтереси своєї держави дипломатичним шляхом. У 946 р. княгиня у супроводі великого посольства (понад 100 осіб) відвідала Константинополь і була прийнята візантійським імператором. У переговорах йшлося про відносини двох держав й актуальну для Русі справу християнізації. Щоб домогтися більших поступок з боку Візантії, Ольга активізувала дипломатичні відносини із західноєвропейськими державами. В часи її правління зріс міжнародний авторитет Київської держави.

З 964 р. в Києві став князювати Святослав. За своїм покликанням він був більше воїном, ніж політиком і державним діячем. Майже все своє активне життя Святослав провів у військових походах, які не завжди приносили користь державі.

Продовжуючи політику своїх попередників щодо об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва, він здійснив 964 р. похід на Оку і Волгу, де жили вятичі і фінські племена, які сплачували данину Хазарському каганату. Підкорення цих племен неминуче зіткнуло Русь з хазарами. Розгромивши каганат, Святослав необачно відкрив кочовикам Азії шлях на захід. Відтоді в причорноморських степах з'явилися орди печенігів, які становили постійну загрозу для Київської Русі. Вони перекрили також торгові шляхи на схід.

Не принесли бажаних наслідків походи Святослава на Балкани. Перед другим походом Святослав розділив землі між своїми синами. У Києві сів старший син Ярополк, у Деревлянській землі – Олег, у Новгороді – Володимир. В 969 р. Святослав вирушив у новий похід на Балкани. Його початок виявився вдалим. Але Візантія виступила з великим військом проти Pyci. Обидві сторони змушені були піти на переговори. Повертаючись додому, Святослав у районі дніпровських порогів зіткнувся з печенігами, які діяли за вказівками Візантії, і загинув у бою.