81. Події 1919 р. На території україни

В січні 1919 р. більшовицька влада вдруге була відновлена на Україні під новою офіційною назвою Українська Соціалістична Радянська Республіка. (Вперше. в грудні 1917 р., була проголошена Українська Народна Республіка (більшовицька)).

Головою уряду – Ради Народних Комісарів став Х. Раковський; центральними органами визначені були Всеукраїнськиі3 з'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет та Рада Народних Комісарів, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання. Юридичне оформлення радянської державності відбулося 10 березня 1919 р., коли III Всеукраїнський з'їзд рад в Харкові прийняв першу Конституцію УСРР. Цим документом проголошувалося встановлення радянського ладу в Україні, закріплювалася перемога «диктатури пролетаріату».

Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УСРР визначив здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею і держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття. Декларовано скасування приватної власності, владу робітничого класу, свободу слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

Соціально-економічна політика РНК України повторювала модель державного регулювання економіки РСФРР «воєнного комунізму» , складовими частинами якого були націоналізація всіх підприємств; заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу та запровадження карткової системи розподілу продуктів; мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності; введення продовольчої розкладки. Державне регулювання економіки та встановлення продовольчої диктатурих призвели до невдоволення, а потім і до розгортання стихійного селянського протесту, а в результаті - до громадянської війни та краху більшовицького режиму.

Внутрішньою нестабільністю молодої держави скористалися зовнішні сили. У другій половині 1919 р. білогвардійська Добровольча армія окупувала майже всю Україну, встановивши окупаційний режим відкритої терористичної диктатури, метою якого було відновлення «единой и неделимой» Російської монархії. Внаслідок відкритої боротьби українського народу проти денікінців останнім не вдалося зберегти контроль за Україною.

В березні 1920 р. більшовики вже володіли майже всіма великими містами України, незважаючи на опір сільського Втрете прийшовши в Україну, радянська влада продовжувала здійснювати курс на встановлення диктатури пролетаріату. результатом громадянської війни в Україні стала поразка національно-патріотичних сил, територіальний розкол українських земель, перемога радянських форм державності

82. Причини укладення, зміст та наслідки варшавської угоди між унр і польщею

21 квітня 1920 р. голова дипломатичної місії УНР А.Левицький та міністр закордонних справ Польщі Я.Домбський з метою створення єдиного антибільшовицького фронту підписали політичну та торговельно-економічну конвенції. До цього кроку главу польського уряду Ю. Пілсудського підштовхнуло бажання зняти бодай тимчасово проблему польсько-українського протистояння, спробувати відновити Польщу «від моря до моря», сконцентрувати увагу та зусилля польського населення на вирішенні зовнішніх проблем і цим загасити наростаючу соціальну напруженість у державі. Свої аргументи на користь укладення угоди були і у С. Петлюри: перехід УГА на бік А.Денікіна суттєво ослабив українське військо; продовження боротьби за відновлення в Україні влади УНР вимагало значних запасів зброї, боєприпасів, амуніції та бодай тимчасових союзників; союз з Польщею відкривав перспективи співпраці з Антантою.

Підписані документи стосувалися широкого кола питань:

- Польща визнавала незалежність УНР та Директорію УНР на чолі з С. Петлюрою як верховну владу в державі;

- польський уряд зобов'язувався не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України;

- українському населенню в Польщі, як і польському – в Україні гарантувалися національно-культурні права;

- УНР офіційно погоджувалася на анексію Польщею західноукраїнських земель.

24 квітня 1920 р. між Польщею та УНР було укладено військову конвенцію, суть якої полягала в об'єднанні сил для боротьби з більшовиками (Польща мусила забезпечити петлюрівців озброєнням та боєприпасами, а УНР польські формування – продовольством, фуражем тощо).

У своїй сукупності політична, торговельно-економічна та військова конвенції й утворили Варшавський договір, який фактично став трампліном для початку радянсько-польської війни. Вже 25 квітня 1920 р. об'єднані польсько-українські військові формування почали активні бойові дії. Раптовість удару, краще озброєння та потрійна перевага в силах принесли успіх. Проте навіть у ході цієї переможної воєнної кампанії збройним формуванням Пілсудського та Петлюри не вдалося реалізувати своїх планів. Не виправдалися сподівання на вибух масового антибільшовицького повстання в тилу Червоної армії.

Поступово польсько-радянська війна для більшовиків з оборонної перетворювалася на наступальну.

Водночас були прорахунки і з радянської сторони. Її сподівання на спалах революції у Німеччині, розгортання світової революції, пролетарську солідарність та широку підтримку більшовицької політики трудящими світу зазнали краху.

3авершення громадянської війни засвідчувало не тільки перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних сил та болючий територіальний розкол українських земель.