51. Діяльність п.Орлика. Бендерська конституція і «вивід прав україни»

Пилип Орлик - еміграційний гетьман України з 1710 р. При виборах між майбутнім гетьманом і козаками було укладено своєрідні статті, згодом названі Конституцією Орлика. Вони, щоправда, ніколи не були втілені в життя, але увійшли в історію як перша в Європі конституція демократичного суспільства й залишили глибокий слід у свідомості багатьох українців. Вже у вступі цього акту проголошувалося, що Україна обох сторін Дніпра має бути на всі часи вільною від чужого панування. Окремі статті обмежували владу гетьмана: державні справи гетьман мав вирішувати спільно з генеральною радою, до якої, крім генеральної старшини й полковників, мали входити виборні депутати від полків. Тричі на рік планувалося скликати раду полкової, сотенної старшини, представників Низового Війська. Вирішення судових справ проти старшини передавалося генеральному судові. Планувалося чітко розмежувати державний скарб (ним мав керувати генеральний підскарбій) і особисті фінанси гетьмана. Полкова й сотенна старшина мала вільно обиратися, а гетьман тільки затверджував її. На гетьмана покладався обов'язок захищати козаків і посполитих від надмірних утисків, забезпечувати козацьких вдів і сиріт. Поза тим окрема комісія мала здійснити перевірку державних земель, що перебували в користуванні старшини, контролювати повинності підданих. Старшині заборонялося використовувати козаків і селян на власні потреби, відбирати у них ґрунти та інше майно. Та головним мало бути скасування ненависних народові оренд і стацій для утримання компанійського війська, на що генеральна рада мусила знайти інші джерела фінансування. Окремо обумовлювалися права православної церкви, підпорядкованої константинопольському патріархові; Запорізькому Військові (Низовому) поверталися давні володіння. Кордон України знову мав проходити, як за Хмельницького, по Случі. Отже, у Конституції Орлика відчутні ліберально-демократичні тенденції. Запровадження постійних генеральних рад з широким представництвом свідчило, що засади парламентаризму зародилися в середовищі українських політиків уже на початку XVIII ст.

Орлик та його соратники, спираючись на реальну військову силу козаків-емігрантів розгорнули активну дипломатичну діяльність, уклали нові договори, спрямовані на визволення України від московського панування. Водночас в Україні було розгорнуто широку агітацію серед населення.

Навесні 1711 р. Пилип Орлик з українським військом вийшов на Правобережжя і при підтримці населення почав здобувати місто за містом.

Влітку Петро І почав контрнаступ. Його військо нещадно розправилося а українцями, котрі прихильно зустрічали Орлика.

Орлик мав надто слабкі сили, щоб оволодіти Правобережжям.

Пилип Орлик прожив в еміграції ще 30 років і протягом усього життя разом з однодумцями, намагався дипломатичними заходами домогтися визволення України з московського ярма.

52. Соціально-економічний розвиток лівобережної україни в другій половині хvіі - хvііі ст

Старшинське володіння землею існувало у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній. Формально рангові землі вважалися власністю Війська 3апорозького і перебували у володінні Генеральної військової канцелярії.

Царський уряд запровадив порядок наділення і затвердження придбаних земель винятково за царськими указами.

Після поразки Української революції старшина взяла курс на обмеження прав рядового козацтва.

Обмеження прав селянства виявилося в тому, що наприкінці XVII ст. дедалі більшого поширення набуває феодальна рента. Водночас зберігалася натуральна і грошова ренти. Царським указом 1783 р., було узаконено закріпачення селянства.

Відбулися якісні та кількісні зміни в промисловості, торгівлі, фінансах. Базовими підвалинами розвитку того часу були ремесло та промисли. Характерні риси ремісничого виробництва: розширення спектра ремісничих спеціальностей; поглиблення спеціалізації ремесел; залучення ремесла до процесу товарно-грошових відносин. Провідними промислами було млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. З часом на базі дрібних селянських промислів та міського ремесла під впливом кількісних та якісних змін поступово формуються мануфактури.

Реформи Пётра І пришвидшили процес становлення мануфактурного виробництва на Лівобережжі та Слобожанщині. Ще в 20-х роках XVIII ст. тут розпочалося будівництво великих централізованих мануфактур.

До таких мануфактур належали підприємства, що виробляли залізо, скло, папір, селітру. Переважна більшість цих підприємств були казенними, посесійними, вотчинними та купецькими. До введення кріпацтва 1733 р. приватні мануфактури Лівобережжя та Слобожанщини використовували вільнонайману робочу силу. Надалі активно експлуатується примусова праця кріпаків, державних приписних селян або посесійних селян-кріпаків, які були власністю підприємства.

Наприкінці XVII ХVІІ ст. відбулося поглиблення поділу праці, поступова диференціація земель на землеробські та промислові зони, урбанізація тощо. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги.

Кожен з елементів системи внутрішньої торгівлі сприяв господарському піднесенню українських земель: базари забезпечували економічний зв'язок між містом і селом, торги стимулювали спеціалізацію окремих районів, ярмарки об'єднували економічні регіони України, створюючи передумови для формування національного ринку.

Відбувалася зовнішня торгівля з як Туреччиною, Сілезією, Пруссією, Італією, Молдавією, Персією, Індією та ін.