38. Історичне значення української національної революції середини хvіі ст. І діяльність б.Хмельницького

Видатною постаттю визвольної війни 1648-1654 рр. був її керівник гетьман Богдан Хмельницький. В ході національно-визвольної боротьби середини XVII ст. Хмельницькому вдалося об'єднати патріотично настроєні сили навколо сформованої ним національно-державної ідеї, здійснити втілення в життя державних інституцій середини XVII ст. Він зміг запобігти розв'язанню громадянської війни, обмежуючи владу старшини шляхом встановлення спадковості гетьманської булави; проявив себе прекрасним дипломатом, свідченням чого було визнання України урядами багатьох держав світу. Це був високоосвічений полководець.

Визвольна війна середини XVII ст. поклала початок третьому етапові формування української державності і головним творцем незалежної України стало козацтво. Боротьба українського народу 1648-1654 рр. завершилась входженням України під протекторат Московської держави, незалежність якої забезпечувалась Березневими статтями 1654 року.

В ході національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. була створена козацька держава, якій була притаманна демократична і республіканська форми влади. Вона мала всі необхідні елементи державності: адміністративний поділ, відповідні фінансові органи та структуру господарства, судову систему, військо. На чолі держави стояв гетьман. Хоча після приєднання до Росії український народ не отримав повного визнання, все ж українська козацька держава мала великі потенційні можливості для її розвитку в майбутньому, але ці можливості не змогли реалізуватись.

В ході революції сформувалась національна державна ідея; значно зросли національна самосвідомість і патріотичні почуття українського народу; держава об'єднала народні маси на боротьбу проти іноземних загарбників. Українська революція мала спільні риси з революціями 16-17 століть в європейських державах. Такими спільними рисами були боротьба за рівноправність релігій, багатогранність форм і завдань боротьби, виборення національної незалежності, успіхи і поразки, еволюція владних структур і т.п. Українська національна революція відіграла важливу роль у формуванні української нації. Поряд з цим можна відмітити і особливості революції. Перш за все, наявність козацтва, яке було носієм формування нового стану в українському суспільстві – дрібних землевласників фермерського типу; недостатня участь в подіях міського населення, інтелігенції, українському народові доводилось вести боротьбу за свою незалежність одночасно з декількома іноземними державами – Польщею, Росією, Туреччиною, Кримом; в єдиний протест переплітались національно-визвольна, релігійна та соціальна форми боротьби; наявність громадянської війни – все це складало особливості української національної революції, яка стала складовою європейського революційного руку в 16-17 ст.

39. Гетьмани україни доби руїни (друга половина хvіі ст.)

В жовтні 1660 р. Ю. Хмельницький підписав Слободищенський трактат, за яким Україна мала повернутись під владу Речі Посполитої на автономних засадах. Цю угоду не підтримали лівобережні полки. Політичний поділ України по Дніпру на Лівобережну і Правобережну ще більше загострив соціально-економічне становище в українському суспільстві і сприяв продовженню війни. В кожній частині України почали обирати свого гетьмана. Водночас продовжувалось протистояння угрупувань старшин проросійської і пропольської орієнтації, несли розруху українським землям і татарські напади. Все це разом спричиняло руйнування українських земель. Даний період відомий під назвою «руїна».

Гетьманом Правобережної України став П. Тетеря, який був пропольської орієнтації. Не всі правобережні гетьмани дотримувались однозначно пропольської орієнтації. У серпні 1665 р. гетьманом Правобережної України став П. Дорошенко. Він ставив собі за мету об'єднати усі українські землі в єдину, сильну, соборну Україну, добитися згоди в українському суспільстві.

Трагічною сторінкою в житті українського народу стала змова Росії в 1667 році з Річчю Посполитою про підписання Андрусівського перемир'я. Україну поділено між цими двома державами. Довготривала боротьба українського народу не принесла успіху.

Лівобережна Україна зазнала глибокої політичної боротьби за владу.

В 1663 р на Лівобережній Україні обрали гетьманом І. Брюховецького. Ним були підписані в 1665 р. Московські статті, що ще більше обмежували автономію України. Політика гетьмана призвела до відкритого виступу українського народу проти його влади.

У 1668 році П. Дорошенко вдалося тимчасово об'єднати Україну. В березні 1669 р. Д.Многогрішного, який перейшов на бік Росії, обирають гетьманом Лівобережної України. Цим було ліквідовано єдину Україну. Гетьман Лівобережної України Д. Многогрішний вів активну боротьбу за відновлення її автономних прав. Політика гетьмана за повне відродження української державності викликала невдоволення тієї частини козацької старшини проросійської орієнтації. Гетьман був заарештований і відправлений до Сибіру.

Не дивлячись на те, що окремі українські гетьмани вели боротьбу за відродження української державності, все ж підписання нових статей кожного разу поступово обмежувало автономію Гетьманщини і сприяло посиленню політичного і економічного впливу зі сторони Росії.

Взимку 1674 року російські війська разом з гетьманом Лівобережної України розпочали воєнні дії проти П. Дорошенка, захопили ряд міст Правобережної України. Гетьманом України на раді обирається І. Самойлович. У вересні 1676 року військо І. Самойловича разом з російськими підрозділами захопило Чигирин. Гетьман П. Дорошенко змушений був скласти свої повноваження. Ця подія була останнім політичним актом Національної революції, що завершилася поразкою.