36. Переяславська угода 1654 р., її причини, сутність і наслідки

У грудні 1653 р. чергова зрада татар, які уклали сепаратний мир з польським військом, призвела до припинення бойових дій Б. Хмельницьким. Становище України залишалось важким: спустошення краю, загальні мобілізації, втрата зв'язків з зовнішнім ринком і т.д. Тому Б. Хмельницький і його радники стали перед дилемою: або капітулювати перед Польщею, або ж знову звернутися до московського царя за допомогою. На прохання гетьмана до Москви надати йому військову допомогу, вона мовчала Лише 1 жовтня 1653 р. цар скликав Земський собор, на якому учасники висловили своє рішення: прийняти під владу царя гетьмана Богдана Хмельницького і все військо запорозьке.

Пізніше, 9 жовтня 1653 р. в Україну була направлена надзвичайна дипломатична місія на чолі з В. Бутурліним для виконання рішення Земського собору. Під час переговорів мали місце непорозуміння та різниця в поглядах. 8 січня 1654 р. Б. Хмельницький зібрав в Переяславі загальновійськову Генеральну раду і виголосив промову, в якій охарактеризував вкрай складні умови, які склались в українському суспільстві за шість років війни, і вказав на єдиний вихід – це піддатися під захист сильної держави і отримати від неї військову допомогу. Але не всі прийняли рішення Переяславської Ради. Присягу цареві відмовився дати Іван Богун, не було уповноважених від Запорозької Січі.

У Переяславі українська сторона не отримала жодного офіційного документа про умови об'єднання двох держав. Остаточний договір було укладено у Москві в березні 1654 р. (так звані Березневі cтaттi).

Проект договору складався з двадцяти трьох статей, які були підготовлені в Україні і передбачали зміст майбутніх міжнародних відносин між Україною і Московською державою, затвердження якого без змін забезпечувало б самостійність Україні і гарантувало зобов'язання зі сторони Росії забезпечити українському народу незалежність. Після обговорення проекту договору, 21 березня було сформовано лише одинадцять статей і 27 березня 1654 року цар підтвердив їх жалуваною грамотою. Цар визнавав права, вольності Війська Запорозького та обрання ним гетьмана, визначав кількісний склад збройних сил України. Гетьман, перш за все, розглядав цей договір як угоду про військову допомогу в боротьбі проти польської шляхти і юридичний гарант закріплення прав і вольностей Української держави. Але історія українсько-російських взаємин не пішла шляхом Переяславської угоди. Надто різні були національно-державні інтереси, цілі й прагнення двох союзників. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною.

37. Україна у 1654 – 1657 рр.

Вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

- право українського народу на створення власної держави в етнічних мёжах його проживання;

- незалежність і соборність Української держави;

- генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Основні чинники - традиції та звичаї суспільного життя українців, насамперед 3апорозької Січі та складне геополітичне становище, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності.

Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створення та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової системи. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська.

Гетьман був главою і правителем України. Система органів публічної влади мала три рівні – генеральний, полковий і сотенний.

Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювали із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків.

Національна армія сформувалася і зросла на організаційних принципах 3апорозької Січі. Її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале селянство та міське населення.

Українська держава сформувалася на двох принципових засадах - демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, про що свідчить існування таких суспільних явищ та норм:

- функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мало все військо;

- виборність ycix посадових осіб від сотника до гетьмана;

- відсутність жорстких міжстанових розмежувань.

З часом набирають силу авторитарні начала. Безпосередніми виявами цього процесу були:

- поступове обмеження впливу «чорних» рад та витіснення їх старшинською радою;

- зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана;

- домінування командних методів управління в державному житті;

- встановлення спадкового гетьманату, тенденція до переростання гетьманської влади в монархічну.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені.