25. Суспільні рухи кінця хvі – 30-х рр хvіі ст

Остаточне юридичне оформлення в 70-80-х рр. XVI ст. кріпосного права та захоплення польською шляхтою українських земель, втручання феодалів в життя міст, репресивні заходи проти козацтва до краю загострили соціально-політичну ситуацію в Україні, спричинивши декілька хвиль активного протесту проти існуючих порядків.

Перше значне козацьке повстання відбулося у 1591-1593 рр. під проводом К.Косинського. На підконтрольних повстанцям територіях відбувалося масове покозачення і запровадження козацького ладу. Налякана успіхами повстанців влада кинула проти них значні сили. Козаки зазнали поразки.

У 1594-1596 рр. українські землі стали ареною ще більш потужного козацького повстання під керівництвом С. Наливайка, М. Шаули та Г. Лободи. Селяни і міщани оголошували себе вільними і встановлювали козацький устрій. Для ліквідації загрози, що нависла на шляхетського Польщею, влада кинула проти повстанців коронне військо С. Жолкевського. В урочищі Солониця біля м. Лубен козацьке військо потрапило в оточення і зазнало поразки. Після придушення повстання польська влада взяла курс на ліквідацію козацького імунітету.

На початку 20-х рр. XVII ст. стосунки козацтва з польською владою знову загострюються. Для придушення козацько-селянського руху на Київщину рушило військо С. Конєцпольського. Штурм поляками козацького табору захлинувся і коронний гетьман змушений був розпочати переговори з повстанцями. Відповідно до Куруківської угоди реєстр зростав до 6 тис., всіх повстанців амністовано, 1 тис. козаків мала дислокуватися на Запорожжі, не допускаючи туди втікачів з панських маєтків. Ця угода не відповідала інтересам більшості повсталих, які мусили повертатися в кріпацтво, тому спричинила нову хвилю народно-визвольного руку. Селяни та міщани, оголошуючи себе козаками, йшли на Запорожжя, де з 1628 р. організаційно оформляється нереєстрове козацтво, незалежне від уряду Речі Посполитої. Першими його гетьманами були Іван Сулима та Левко Іванович.

На початку 1630 р. значну частину Лівобережного Подніпров'я охопило повстання очолене Тарасом Федоровичем (Трясилом).

Впродовж 30-х рр. XVII ст. поруч із збройними козацтво вдається і до політичних форм боротьби. Саме протягом цього десятиліття козацтво виходить на новий рівень розуміння своєї стратегічної мети та шляхів її досягнення.

З обранням Павла Бути гетьманом розпочалося нове козацьке повстання, гаслом якого стали: захист православної віри та знищення зрадників старшин-реєстровців. Навесні 1638 р. повстання відновилося.

Ухвалена сеймом «Ординація Запорозького реєстрового війська» ліквідовувала козацьке самоврядування і судочинство, скорочувала до 6 тис. реєстр, обмежувала розселення козаків, змінювала посаду гетьмана на комісара.

26. Проблема походження козацтва в історичній літературі

Слово "козак" тюркського походження, вперше зафіксоване у половецькому словнику 1303 р. і в урядових документах генуезьких колоній, а 1492 р. вперше з'явилось в Україні. Ця назва стосувалася вільних здобичників і степових промисловців. Степові простори України в ті часи відзначалися великими природними багатствами, там водилися олені, лосі, бобри, лиси, дикі коні, кози, вовки; ріки й озера переповнювали різна риба, раки, водоплавна птиця. На уходах – так називали ці промисли – ватаги промисловців добували ще й мед, сіль, селітру. На зиму більшість уходників поверталася в рідні оселі, збувала в містах свою здобич, а навесні знову гуртувалася у ватаги й вирушала на пониззя Дніпра і степові: річки. Але деякі залишалися. у степу на постійно, влаштовуючи зимівники, бурдюги й хутори по островах, у балках і в ярах. З огляду на постійну татарську небезпеку уходники змушені були виходити в степ добре озброєними. Та й прикордонні селяни щохвилини були готові до відсічі. Наприклад, 1594 р. германський посол Лясота над Десною бачив серед полів "багато дивних малих будинків з бійницями, куди втікають селяни, коли на них раптово нападають татари, і там обороняються; тому кожен селянин, їдучи в поле, вішає на плече рушницю, а до боку шаблю чи тесак: татари нападають дуже часто, і спокою від них майже ніколи немає".

Степові промисли приносили чималу здобич, але вимагали від людей великої заповзятливості, мужності й витривалості. 3 часом степові козаки перейняли від татар всі методи степової партизанської війни і від активного захисту почали й собі переходити до нападів на менші татарські загони, на татарських чабанів чи й на купецькі каравани. Взагалі ж термін "козаки" в середині XV ст. стосувався виключно татар – легко озброєних вершників, котрі виконували сторожову службу в Кафі й інших південних генуезьких колоніях, але дозволяли собі й свавільні вчинки. Але з кінця століття, коли ця назва усталилася за українськими козаками, про татарських козаків документи не згадують.

Отже, українські козаки, уходники, як і жителі прикордонних міст і сіл, стали тією силою, яку вповні використовували окраїнні старости й державці для боротьби з татарами. Звичайно, у перших історичних творах про козаччину (Сарницького, Бельського, Гваньїні) збереглися лише імена ватажків-шляхтичів, досить часто звичайних любителів пригод, авантюристів, які шукали в Дикому полі гострих відчуттів, слави і здобичі, а не справжніх вождів козацтва. Пізніші козацькі літописи перейняли цю традицію і досить часто називають цих феодалів козацькими вождями – гетьманами.