23. Соціально-економічний розвиток укр. Земель у складі великого князівства литовського та польщі

Традиційні промисли, землеробство, ремісництво, гірництво, торгівля складали основу економіки українських земель XIV-XVI ст. В XIV ст. більшість населення займалася мисливством, бортництвом і рибальством.

Аграрний сектор до XVI ст. був зорієнтований на вироблення продуктів для феодального господарства, забезпечував всім необхідним селян та потреби міст. Феодальне господарство засновувалось на експлуатації селянства, об'єднаного в громади, котрі складалися з кількох дворищ, кожне з яких, у свою чергу, об'єднувало кілька індивідуальник господарств («димів»). У ХV – на початку XVI ст. дворища володіли й спільно користувалися сіножатями та водами, а ділянки орної землі поступово переходили в індивідуальне володіння окремих родин

Впровадження фільваркової системи сприяло розвиткові товарно-грошових відносин та посиленню експлуатації сільськогосподарських виробників.

Внутрішня торгівля відбувалася на торгах переважно продуктами рільництва та ремісничими виробами. Міжнародного характеру набули ярмарки великих міст України. Значних змін зазнає зовнішня торгівля. Набуває поширення продаж товарів у кредит, під заставу, укладаються торговельні контракти, з^’являються векселі, започатковується іпотечна система землекористування.

Формується станова організація суспільства, яка базується на підставі юридично визнаних прав, привілеїв та обов'язків. Верхній щабель в соціальній ієрархії займала шляхта.

Духовенство – окрема верства українського суспільства. Духовний стан перебував під опікою держави, мав значні права і привілеї. Духовенство було біле – світські священики, і чорне – чернецтво. Зусиллями литовських князів була відновлена київська митрополія. До церковних справ підключалися литовські та українські пани.

Поглиблюється суспільний поділ праці, засновуються нові міста та зростає їх соціальна роль.

Протягом XIV-XV століть, в процесі перетворення міст в самостійні організації їх населення формується в окрему спільність – міщанство. Представники окремих професій об'єднувалися у цехи. Майнова нерівність вела до соціальних суперечностей.

Селянство було найбільшою соціальною групою за кількісним складом і найнижчим станом в суспільній ієрархії.

Селянство було неоднорідним. Його поділяють на три групи: чиншове, тяглове, службове.

На українських землях у складі Великого князівства Литовського з 1447 р. розпочалося закріпачення селян. Законодавство утворило правове поле для розвитку феодального землеволодіння, розширення прав шляхти та тотальної і неконтрольованої експлуатації покріпаченого селянства.

24. Культура україни у хіv – хvі ст

Культурному розвитку України були притаманні неоднозначні процеси. Дестабілізуючими культурний процес чинниками стали: падіння Візантійської імперії, відсутність власної державності, зростаюча загроза ополячення й окатоличення, татарська агресія. Піднесенню української культури сприяли: технічний та технологічний прогрес, виникнення та розвиток власного друкарства, поява козацтва. Взаємодіючи, ці чинники докорінно змінили культурне обличчя українських земель.

Певні зрушення відбулись у політичній культурі. Європейський спалах Відродження дав поштовх розвиткові гуманістичної думки в Україні. Ідеї українських гуманістів не мали значного поширення, але вони готували теоретичне підґрунтя для серйозних суспільних зрушень, вказуючи на людину як на активного суб'єкта історичного процесу.

Новим явищем політичної культури слід вважати і феномен 3апорозької Січі – праобразу майбутньої української державності.

Значні зміни відбулися у сфері правової культури. Українські землі втратили свою самостійність, особливістю їхнього суспільного життя стало співіснування правових систем різного характеру та походження.

Певні зрушення відбулися і в побутовій культурі українських земель. Розширення панського землеволодіння, посилення влади феодала логічно привело до зміни обличчя тогочасних сіл.

Цивілізованішими стають сімейні та родинні стосунки. В українських землях тривалий час існував громадянський шлюб, заснований на народних весільних звичаях та традиціях. Починаючи з XVI ст., між батьками та родичами молодої та батьками і родичами молодого укладається договір (зговір, змовини, згода).

У період XIV-XVI ст. в народний побут входять годинник, горілка, вогнепальна зброя та інші винаходи, що суттєво вплинули на суспільне життя.

Розвивається фольклор. В цілому переважає обрядова поезія, з'являються нові фольклорні жанри – думи, історичні пісні.

Значні якісні зміни відбулися в духовній культурі. Сформувалася «руська мова», що стала офіційною державною мовою в Литовській державі.

Глибоко позначилася на духовній культурі специфічна ситуація в релігійній сфері. Релігійна полеміка збуджувала думку, сприяла розвиткові культури дискусії, формуванню полемічного стилю.

Відбулися якісні зміни у сфері освіти. Поряд з традиційними школами при церквах та монастирях виникають протестантські та католицькі школи, що давали вищий рівень знань. З'являється новий тип школи – греко-слов'яно-латинська.

Позитивні зрушення в культурі праці та господарюванні пов'язані з налагодженням Україною активних торгово-економічних зв'язків з Європою.