5. Школа українського романтизму.Стильві течії українського романтизму.

Укр.Романтизм почав формуватися у Харкові у 20-30их рр.. 20-ого ст. Руська трійця: Шашкевич, Вагілевич, Головацький. Романтизм став засобом боротьби із соціальною нерівністю.Український романтизм має багато спільного з романтизмом загальноєвропейським. Але водночас це є глибоконаціональне явище, живлене українським корінням, українським світосприйняттям і українською історією. Окрім цього, “Романтизм як етнокультурна домінанта першої половини 19 ст в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попередній розвиток” [Бовсунівська, ст.17]. Як європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизм послуговувався філософією Сковороди. Цілком закономірно, що Французька революція не справила на східноєвропейські держави такого враження, як на інші європейські країни. На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизняна війна 1812р. На відміну від романтизму європейського, український, як і російський, виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства та просвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності. Східнослов’янський романтизм формувався в умовах впровадження капіталістичних відносин. До того ж на нього значною мірою, як і на західно- та південнослов’янський, вплинула розгорнена боротьба проти колоніального гніту, за національне самовизначення. Характерна для західноєвропейських літератур “світова туга” трансформувалася тут у “національну тугу”. Для творів українського романтизму характерне яскраве прагнення до всеслов’янського об’єднання. Українці виробили власний варіант “теорії нації”, розроблений Фіхте та Гердером, “заснований на загальнослов’янській спільності та етнокультурних традиціях”. Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об’єднанням всебічнорозвинених особистостей. За таких умов вони вважали можливим існування гармонійного суспільства. Український романтизм охоплює період 20—60-х років XIX століття. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов'язане з публікацією в 1827—28 pp. творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», з появою «Малоросійських пісень» М. Максимовича в 1827р., а також створенням літературного гуртка І. Срезневського в Харківському університеті наприкінці 20-х pp. Українські романтики мали кілька своїх осередків: у Харкові діяли Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров; у Львові — М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький («Руська трійця»), М. Устиянович; у Києві — кирило-мефодіївці М. Костомаров (яким переїздить з Харкова), Т. Шевченко, П. Куліш.-орієнтування на мрію, -ідея вільної людини, що здатна на вчинок, увага до всього національного, проекція людських почуттів. Основні теми: фольклорно-побутові, фольклорно-історичні, громадянська, -психологічно-особистісна.

В українській романтичній поезії (це стосується великою мірою й прози) 20-60-х років можна виділити такі основні тематично-стильові течії: фольклорну, фольклорно-історичну, громадянську та психологічно-особистісну.

Генетично фольклорний тип романтизму випливає з концепції співвідношення людини і природи, зв'язок з якою здійснюється через безпосереднє інтуїтивно-ірраціональне чуття.Записуючи і досліджуючи народну поезію, М. Максимович, М. Маркевич, І. Срезневський, Л. Боровиковський та ін. звернули увагу на твори, в яких відбивається щоденне життя народу (пісні, де звучить його душа, казки, де відсвічується народна фантазія), на повір'я і міфологію, звичаї, перекази та народні забобони.

Уже у фольклорній течії українського романтизму виявилося протистояння двох світів— реального, людського і фантастичного як прояву не керованих людиною природних сил. Однак міра цього протистояння в українській романтичній поезії різна — від апології людського начала до пригнічення його ворожою, «нечистою силою». Прикладом ... є винахідливість Твардовського з однойменної балади П. Гулака-Артемовського.

Романтичний історизм не тільки посилює інтерес до козацько-старшинських літописів XVI1-XVIII ст., а й породжує в 20-40-х роках дворянську історіографію «История Малой России» (перше видання 1808, друге— 1830) Д. М. Бантиша-Каменського, «История Малороссии» (1842-1843) М. A. Map-

Характер романтичного історизму був пов'язаний з естетичною теорією, зорієнтованою не на пізнання і відображення, а на вираження. Звідси — пошуки в історичному минулому матеріалів, які підбивають провідну «ідею народності», її «дух». У передмові до першого випуску «Запорожской старины» (1833) І. Срезневський в «мрачном холодном эпизме» народних дум шукає свідчення «внутрішнього життя» українського народу. Відводячи народним масам вирішальну роль в історичних подіях, М. Костомаров вважав, що літописи й історичні дослідження дають уявлення про події, а народні пісні — про дух віку і народу («Об историческом изучении русской народной поэзии», 1843

Громадянська течія – представники «Руської трійці»

Для особистісно-психологічііої течії перехідного виду характерна і друга лінія, щр пов'язана з фольклорною течією. Умовно цю групу творів можна назвати баладною лірикою. Як правило, її темою є нещасливе кохання: «Малоросійська балада», «Малороссийский романс» О. Шпигоцького, «Рожа і дівчина» О. Корсуна, «Рекрутка» М. Устияновича, «Пісня» О. Афанасьєва-Чужбинського та ін. Здебільшого ці твори належать до ліро-епічної поезії.

В любовній особистісно-психологічній ліриці, таким чином, проявляється характерна для романтизму недосяжність у реальному житті ідеалу, своєрідний культ душевного страждання. Особливо показова в цьому плані сентиментально-романтична лірика В. Забіли.