1.2. Зміст нової економіки

Не встигли економісти більш-менш звикнути до терміна „постіндустріальне суспільство” (але не розкрити достатньою мірою зміст), як у науковий обіг увійшло практично альтернативне поняття – „нова економіка”. Слід зауважити, що термін „постіндустріальне суспільство” вживали для позначення сучасної стадії економічного розвитку країн Заходу здебільшого під впливом праць американського соціолога Даніела Белла, що здобули велику популярність, а не через те, що він фіксував сутність нових економічних явищ [32]. У зв’язку з широким використанням цього терміна виникало запитання: що приходить на заміну „постіндустріальному суспільству”. І якщо щось у сучасному суспільстві спроможне замінити індустрію, то як воно називається? Нарешті, якщо замінник індустрії відомий, то чому нове суспільство не назвати його іменем?

У наш час стає зрозуміло, що світ справді вступає в нову еру, в якій основним чинником є глобалізація. Якщо в перші роки після Другої світової війни про глобальний характер можна було вести мову лише щодо сфери військової техніки (наприклад, про наслідок застосування ядерної і водневої зброї), то в останнє десятиліття національні економіки втрачають самостійність, стають залежними від світових процесів. Мультинаціональні компанії здатні більше впливати на політичні та соціальні процеси, ніж президенти й уряди.

Термін „нова економіка” поширився і в зв’язку з поширенням Інтернету. Його виникнення датоване серединою 90-х рр. ХХ ст., коли на ринок вийшли перші інтернет-компанії („Yahoo”, „AOL”, „Amazon.com”). Поява нової економіки, як уже зазначалося, символізувала небувале зростання біржових індикаторів – акції інтернет-компаній при первинному розміщенні виростали за день на сотню і навіть тисячу відсотків. Крім цього, такий феномен сприяв тому, що для багатьох нова економіка стала асоціюватися з бізнесом в Інтернеті. Такі висновки підтверджуються розрахунками провідних американських економістів, деякі з них подано у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Джерела прискорення зростання економіки США в 1995–2000 рр., %

	Розрахунки різниці у темпах зростання в період 1995–2000 рр. порівняно з 1973–1995 рр.
	економічної ради при президентові США	С. Олівера–Д. Сайкеля	групи під керівництвом Д. Йоргенсена
Приріст випуску продукції за годину робочого часу	1,39	1,15	0,52
Вклад капіталу:	0,44	0,34	0,52
інформаційні технології	0,59	0,59	0,44
інші види капіталу	–0,15	–0,25	0,08
Сукупна факторна продуктивність (СФП), зокрема:	0,91	0,77	0,51
СФП за рахунок комп’ютерів	0,18	0,47	0,27
інші джерела СФП	0,72	0,30	0,24

Аналіз даних табл. 2.2 необхідно здійснювати з урахуванням неокласичного розуміння економічного зростання як накопичення факторів капіталу і праці на фоні стійкого науково-технічного прогресу з приблизно постійним ефектом масштабів виробництва і визначеною взаємозамінністю ключових економічних параметрів. Незважаючи на певні розбіжності в наведених даних, у них простежується однакова загальна тенденція. Можна стверджувати, що в період 1995–2000 рр. щонайменше 55% приросту випуску продукції у США в розрахунку на одну відпрацьовану людино-годину було досягнуто за рахунок комп’ютерів та інтернет-технологій. До того ж внесок капіталу був досягнутий винятково за рахунок інтернет-технологій, а у загальному зростанні сукупної факторної продуктивності (СФП) комп’ютери забезпечили лише одну п’яту її приросту. Аналогічні результати отримані С. Олінером і Д. Сайкелем з тією лише різницею, що на комп’ютери й ІТ припало 92% загального приросту випуску продукції американською економікою за одну відпрацьовану людино-годину. За розрахунками групи економістів під керівництвом Д. Йоргенсена, комп’ютери й ІТ забезпечили щонайменше 77% загального приросту випуску продукції порівняно з попереднім періодом повільніших темпів зростання продуктивності праці.

Отже, думка більшості американських економістів зводиться до того, що прискорення темпів зростання продуктивності праці у другій половині 90-х рр. ХХ ст. досягнуто лише через впровадження комп’ютерів й ІТ. З цього можна зробити ще висновок про тотожність „нової економіки” та інформаційних технологій, що і було зроблено. О. Б. Шевчук зауважує: „Економіка, основана на знаннях” („економіка знань”) є первісною, базовою гранню такого складного явища, як „інформаційна економіка” [27, 18]. Нижче буде показано, що насправді нова економіка має відігравати і вже починає відігравати значно більшу роль, і не можна ставити знак рівності між нею та комп’ютерними й інформаційними технологіями.

Аналітики 90-х рр. ХХ ст. доходили до ідеї нової економіки шляхом порівняння класичних диспропорцій і нових технологічних устроїв, базуючи свої висновки на класичних уявленнях: основним двигуном розвитку є внутрішні диспропорції. Зміст такого теоретичного підґрунтя полягав у тому, що майже всі нові технологічні устрої народжувалися за однією типовою схемою. Спершу з’являється новий продукт, що має підвищений попит на споживчому ринку. На першому етапі його виробництво швидко зростає, випереджаючи темпи зростання економіки загалом, норма прибутку під час його виробництва значно вища, ніж у середньому в промисловості. Тому його активно використовують в інших секторах економіки. Інновації виникають поряд зі старими технологіями, а інші сектори тягнуться за лідером, підвищується продуктивність праці, зближуються норми прибутку. На цьому етапі новий і старий сектори починають активно взаємодіяти. Результатом є формування нового цілісного технологічного устрою.

Однак слід зазначити, що до останнього часу на технологічні устрої не мав значного впливу інформаційний сектор. Це формувало наростання розриву між традиційними та інформаційними секторами економіки. Результатом таких процесів став поділ економіки на дві частини: стару, де зростання продуктивності і прибутковості залишилося на стабільному рівні, і нову, де вони можуть мати місячні темпи зростання до 10%. Попередні технологічні революції не знали такої розбіжності.

Спеціальне дослідження нового феномена здійснила вже згадувана американська аудиторсько-консалтингова компанія „McKinsey”, співвласником якої є М. Бейлі. Результати дослідження були опубліковані у 2001 р. (доповіді „Зростання продуктивності праці в США у 1995–2000 рр.”). Висновок його авторів полягав у тому, що в економічній структурі спостерігаються дві протилежні тенденції: витрати на нову економіку зростають, але водночас з цим вартість нової економіки знижується. Інакше кажучи, обсяги виробництва в інформаційних технологіях і, відповідно, витрати на них зростають, а можливості галузей, що їх виробляють, щодо сприяння зростанню ВВП – зменшуються. Аналіз динамічного міжгалузевого балансу господарства США, проведеного у цьому дослідженні, дав змогу кількісно оцінювати диспропорцію, викликану невідповідністю потоків нової економіки на її вході та виході. Так, швидкість зростання інвестицій в нову економіку перевищує швидкість зростання її частки у ВВП в 1,5 разу [12]. Ці диспропорції мають викликати структурну перебудову американської економіки, що може призвести до тимчасового спаду ВВП США.

Однак таке розуміння звужує трактування нової економіки та її ролі у сучасному розвитку. Хоча Інтернету належить пріоритетна роль у формуванні нової економіки, вона не зводиться лише до його використання. „Вузьке” розуміння нової економіки обмежує її, власне, невеликим сегментом інтернет-технологій або тими галузями, котрі можна вважати цілком або майже комп’ютеризованими, до яких належить переважно сфера послуг. До того ж з позицій економічної теорії джерела економічного зростання багатофакторні. Якщо ж повністю погодитися з тим, що розширене відтворення цілком і повністю залежить від відтворення фактора капіталу, то треба розвивати моделі однофакторного поступального розвитку економічних систем, від яких наука відмовилася з часів фундаментального дослідження на цю тему американського економіста Е. Денисова на початку 60-х рр. ХХ ст.

Вихід з теоретичного „тупика” деякі економісти вбачають у побудові концепції формування в економічній системі сектору „нової економіки”, що „тягне” за собою всі інші галузі та сегменти економіки. Так, У. Нордгауз зарахував до сектору „нової економіки” чотири галузі: а) машинобудування для промисловості і виробництво устаткування; б) електронне обладнання; в) телефон і телеграф; г) програмове забезпечення. Безумовно, такий підхід має певне наукове і практичне значення, тому що він дає змогу аналізувати ефективність використання тих засобів виробництва, на які має найбільший вплив науково-технічний прогрес. Однак він не може вирішити проблему формування нової економіки загалом.

Важливою рисою нової економіки є розробка і використання нових знань. Тому позитивно можуть бути сприйняті ті визначення нової економіки, які представляють її як „економіку знань”, „знання інтенсивної економіки”, „засновану на знаннях економіку”, „невагому економіку” [3]. Хоча неважко передбачити й контраргументи цій позиції, адже віддавна знання було ключовим фактором економічного розвитку насамперед у формі нових ідей, винаходів та інновацій, що втілювались у продуктах, технологічних процесах, організаціях тощо. Достатньо пригадати середньовіччні гільдії, королівські академії XVIII ст. чи великі корпорації початку XX ст.

Проте термін „заснована на знаннях економіка” і подібні визначення з’явилися зовсім недавно. І це зайвий раз засвідчує відмінність сучасної економіки від економіки минулих періодів. Суть проблеми полягає у прискоренні (причому безпрецедентному) темпів, з якими знання створюються, накопичуються і, напевно, знецінюються. Організаційною основою нового явища стають товариства, засновані для знань, тобто організовані групи індивідуумів, які намагаються продукувати і поширювати знання. Вважають, що економіка, яка базується на знаннях, розвивається за умови, що такі індивідууми проникають у звичайні організації і стають для них цінним активом, таким чином відкриваючи доступ до заснованого на знаннях „зовнішнього” товариства.

Водночас слід усвідомити, що вживання визначення „заснована на знаннях економіка” дещо звужує сутність нової економіки, тому що залишається поза сферою економічних процесів розробка нових знань. Воно не дає чіткого уявлення про те, який існує взаємозв’язок між знаннями і новою економікою. Адже, як вище зазначалося, економіка завжди функціонувала на основі знань. Homo sapiens все робить зі знанням справи. Тому така теоретична нечіткість породжує іноді нерозуміння суті нової економіки, а іноді недооцінювання ролі знань у сучасній економіці, особливо це стосується переміщення їх зі сфери послуг у сферу безпосереднього виробництва.

Зрештою, йдеться про ті знання, що на поточному етапі чи в найближчій перспективі можуть привести до зростання економічної ефективності. В іншому разі все дуже просто, хоч і незрозуміло. Прикладом такої теоретичної нечіткості може бути таке визначення: „Насправді нова економіка – це не просто бізнес в Інтернеті. Це весь старий бізнес, але в нових умовах, які диктують інформаційні та інші високі технології” [13]. У подібних тлумаченнях незрозумілим залишається одне, але головне – чому не йшла і не могла йти мова про нову економіку колись. Адже революційні технічні зміни відбуваються не вперше. Дослідникам варто повернутися на двісті років назад і згадати, як відбулася заміна недостатньої і дорогої м’язевої енергії людини й тварин енергією корисних копалин, спочатку – вугілля, потім – нафти і газу. За деякими оцінками, використання вугілля в паровій машині для перетворення енергії корисних копалин на механічну стало двигуном промислової революції [39].

Якщо порівнювати роль комп’ютера в сучасній економіці з іншими найбільшими винаходами і досягненням кінця XIX – початку XX ст.: електрикою, двигуном внутрішнього згоряння, хімією полімерів і індустрією розваг, то вона не більша. Кожен з них мав також революційний вплив на виробництво, організацію побуту і дозвілля людей. Саме ці винаходи зробили можливим виникнення портативних машин та інструментів, пральних машин, холодильників, кондиціонерів, автомобілів, літаків, полімерів, пластмас, численних лікарських засобів, телефону, радіо, кіно, телебачення, звукозапису, масових газет і журналів. Як стверджує Р. Гордон, комп’ютери мають обмежений вплив на економіку у фундаментальному значенні, оскільки нездатні збільшувати багатофакторну продуктивність. Це не дає змоги розглядати їхнє поширення як нову індустріальну революцію [38].

Сказане не має применшувати епохальної ролі комп’ютерів в економіці. По-перше, їхнє створення і розвиток привели до формування нових галузей економіки: економіки виробництва комп'ютерів, інтернет-економіки, електронної комерції, електронного бенкінгу. Ці галузі впливають на традиційні галузі економіки і значною мірою змінюють їхні обличчя. По-друге, комп’ютери стали технічною основою становлення нової економіки як економіки знань.

Формування нової економіки є результатом розвитку нових знань. Їхнє зростання особливо прискорилось в останні десятиліття. Оцінки показують, нині час подвоєння знань відбувається кожного десятиліття. Знання завжди були умовою розвитку виробництва. Однак до початку XXI ст. людство нагромадило їх у такій кількості, що вони дали новий якісний стан – знання стали самостійним чинником виробництва, таким як земля, капітал і робоча сила. Це робить нову економіку якісно іншою порівняно з усім попереднім розвитком людства, тому що колись, незалежно від типу суспільно-економічної формації, економіка функціонувала на основі тієї самої групи чинників [22].

У новій економіці знання стали не лише самостійним чинником виробництва, а й провідним у всій їхній системі. Це пов’язане з тим, що саме знання у вигляді інформації як систематизованих даних змінюють вигляд сучасного світу прискореними темпами. В економічній науці вважалося, що в аграрному суспільстві земля була відносно дефіцитним чинником, а робоча сила – достатнім. Потім земля втрачає своє значення, і в промисловому суспільстві економічне багатство переходить від великих землевласників до королів фабричних труб.

У новій економіці багатство визначає володіння капіталом знань, хоч капітал, вкладений у матеріальні ресурси, не зникає. Як промислові суспільства не могли повністю відмовитися від чинника землі, так і в новій економіці необхідними є матеріальні ресурси (так званий речовий капітал), хоч їхнє відносне значення стає меншим. Це виявляється в тому, що вартість тієї чи іншої компанії щораз менше визначається „відчутними” цінностями – будинками, машинами, технікою тощо. Дедалі частіше її ціну формують „невловимі” ресурси – ідеї, кваліфікація персоналу, стратегічні поєднання ключових процесів з обробки інформації. Особливо це стосується великих компаній, що працюють на інформаційному ринку: вони постійно ставлять рекорди з капіталізації. Так, вартість компанії „Yahoo” виросла за останніх два роки з 400 млн. дол. США до 5 млрд. дол. США. Це ринкова оцінка величезного обсягу знань, накопичених компанією; їх неможливо „помацати”, але вони є основою величезних доходів.

Саме зростанням ролі знань у розвитку економіки пояснюється те, що відмінності між країнами у продуктивності й економічному зростанні менш пов’язані з багатством (або недостатністю) природних ресурсів, ніж зі спроможністю підвищувати якість людського капіталу і чинників виробництва. Інакше кажучи, найтісніший зв’язок спостерігається у здатності створювати нові знання і втілювати їх в організаційних і технічних системах. Особливо варто наголосити на підвищенні частки нематеріальних активів у загальній сумі продуктивного капіталу та складі ВВП [31]. Якщо вважати класичною країною нової економіки США, то поточна цінність запасів нематеріальних активів (витрат на створення знання і людського капіталу) стала перевищувати цінність матеріальних активів (фізичної інфраструктури й устаткування, матеріальних запасів, природних ресурсів) вже наприкінці 1960-х рр. [8, 31].

Зростання нематеріальних активів на макроекономічному рівні властиве не лише США. В країнах ОЕСР помітне зростання інвестицій у НДВКР і народну освіту, інтенсивне створення програмового забезпечення спостерігається з 1980-х рр. (у середньому воно становить 3% щорічно). Проте структура інвестицій у різних країнах різна. Наприклад, у країнах Скандинавії порівняно великими виявились витрати на освіту, тоді як Сполучені Штати є лідерами з величини таких витрат у промисловості (НДВКР у приватному секторі, програмове забезпечення й обчислювальна техніка). При цьому не можна не зазначити, що водночас простежується тенденція до зростання ролі діяльності у сфері науки і техніки, яка за останні кілька десятиліть дедалі частіше є вирішальним імпульсом до прискореного зростання насамперед у нових секторах економіки (фармацевтична і наукова апаратура, технології зв’язку й інформації, аеронавтика, нові матеріали) [8, 31].

У дослідженнях нової економіки нерідко спостерігається неуніфікованість термінології. Аналізуючи сутнісні якості глибинних економічних процесів, деякі науковці створюють нові терміни, що відображають ті тенденції, яким приділено найбільше уваги. Окремі з них перераховує М. М. Садівничий: інформаційне суспільство, мережева економіка, віртуальне суспільство, інтелектуальна економіка, електронно-цифрове суспільство, епоха деіндустріалізації, постекономічне суспільство, когнітивна економіка та ін. Цей перелік можна продовжувати. Водночас не можна погодитися з тим, що така ситуація свідчить „…про високу мобільність, багатомірність, поліфункціональність та мегасуб’єктність сучасного політекномічного середовища” [20, 74]. Справді, воно таким є, однак ці риси не мають безпосереднього відношення до суті нової економіки. Накопичення людством знань привело до виникнення нової економіки, а вона детермінувала нові форми та механізми, до яких належать і перелічені вище. Коли б не було якісно нового стану знань людства, не могли би виникнути ні комп’ютери, ні Інтернет, ні біотехнології, ні інформаційне суспільство.

Визнання ери нової економіки ставить на порядок денний питання про економічні закони, які керують нею. Теоретики часто цитують висловлювання Шапіро і Варіано про те, що технологія змінює економіку, але не змінює її законів („Technology changes. Economic laws do not” [41]). Мабуть, це трохи спрощений підхід до розгляду питання про закони нової економіки або навіть відхилення від пошуку відповіді на нього. Якби натураліста запитали, чи зміняться закони фізики або біології при переході з повітряного у безповітряний простір, то відповідь була б однозначно позитивною. Дивно, але економісти поки що допускають, що життя в новій економіці може бути за „старими” законами.

Звичайно, „старі” економічні закони не зникнуть. Проте можна прогнозувати зміну характеру їхніх дії і прояву. З’являться також (скоріше за все, вони вже діють) нові економічні закони, які наука може передбачити або ж відкрити у процесі функціонування нової економіки. Уже нині жваво обговорюють питання про парадокси продуктивності праці („парадокс Солоу”) і цикли Кондратьєва, які поки що не вдалося повністю пояснити з допомогою відомих законів. Дехто стверджує, що правила, наприклад щодо грошової й антимонопольної політики, які діяли в епоху сталі і легкових автомобілів, у нинішню епоху панування комп’ютерів і комп’ютерних мереж незастосовні. З погляду інших вчених, економічна циклічність насправді не усувається; якщо економіка розвивається занадто швидко, то інфляція збільшуватиметься; ціни на акції, як і раніше, залежать від прибутку; урядам, як і раніше, доведеться бути пильними, щоб перешкоджати зловживанням з боку монополій [42].

Не можна вважати, що й успіхи в новій економіці мають доволі переконливе пояснення. Так, у сфері послуг – основній сфері поширення і використання інформації, частка якої з 1960-х рр. у ВНП США зросла з 50% до 70%, 63% послуг належать до сфери інтелектуальних. Понад 50% ВНП країн ОЕСР (Організації економічного співробітництва і розвитку) створюється в таких інтенсивних галузях, як освіта і комунікації. Майже у всіх країнах з високим рівнем доходів збільшується частка високотехнологічних галузей (виробництво комп’ютерів і електроніки, аерокосмічна індустрія та ін.) у загальному обсязі умовно чистої продукції й експорту. Наприклад, за період з 1970 по 1994 р. частка високотехнологічних товарів у виробництві умовно чистої продукції зросла з 18,2% до 24,2% у США, з 16,4% до 22,2% – в Японії, з 16,6% до 22,2% – у Великобританії. Щодо частки продукції цих галузей в експорті, то найвищий показник за вказаний період мала Ірландія, в якій спостерігалось його збільшення з 11,7% до 43,6%, у США – з 25,9% до 37,3%, в Японії – з 20,2% до 36,7% [9].

Небувалий розвиток спостерігається насамперед у технічній сфері. Перший програмувальний комп’ютер з пам’яттю на 20 слів було сконструйовано у 1946 р. З 60-х рр. ХХ ст. почалася революція в комп’ютерній техніці. Спочатку вона характеризувалася поширенням комп’ютерів – „мейнфремів”, а потім винаходом у 1971 р. мікропроцесора. Гордон Мур, один із засновників „Intel”, у 1965 р. пророчив темпи технічного прогресу у сфері комп’ютерної техніки, що цілком підтвердила подальша практика. Відповідно до закону Мура, процесингова потужність кремнієвого чіпа подвоюється кожних 18 місяців. За оцінками вчених, закон Мура буде діяти щонайменше ще десять років. У 2010 р. процесингова потужність комп’ютера в 19 млн. разів перевищуватиме потужність комп’ютера 1975 р., а коштуватиме він за реальними цінами менше.

Такі високі показники економічного зростання можна пояснити просто – високою ефективністю нової техніки і попитом на неї. Однак правомірно припустити, що в розвиток економіки „втрутилися” нові закони, яких не знала стара економіка. Вони чекають на своїх дослідників і першовідкривачів. Можливо (як це раніше неодноразово траплялось), нові закони сприйматимуть такими після руйнівних криз світової економіки.

Таким чином, нова економіка – це виробництво й використання нових знань, трансформація їх у самостійний чинник виробництва, який відіграє провідну роль у системі чинників виробництва, і розвиток за „старими” законами, але по-новому в нових умовах та за новими законами, що зумовлюють його прискорення.