78. Психологічний вплив у процесі спілкування. Механізми взаєморозуміння.

Механізми взаєморозуміння. Взаєморозуміння – це таке розшифрування партнерами повідомлень і дій одне одного, яке відповідає їх значенню з погладу їхніх авторів. Виокремлюють три рівні взаєморозуміння: згоду, розуміння та співпереживання. І. Під згодою слід розуміти достатньо взаємопогоджені оцінки ситуації та правила поведінки кожного учасника спілкування. Це зовнішній (формальний) рівень взаєморозуміння. Уміння зрозуміти ситуацію і підпорядкувати свої емоції та поведінку до неї та до поведінки інших – необхідна умова спільної діяльності. Згода як формальний рівень взаєморозуміння виявляється в різних видах спілкування: соціально-рольовому або анонімному, функціонально-рольовому, неформальному.

ІІ. Розуміння як осмислення – другий рівень – це такий стан свідомості, коли в суб’єкта виникає впевненість в адекватності своїх уявлень і дібраних засобів впливу. Без такого стану неможливо продовжувати спілкування з метою координації дій у спільній діяльності. Тут характерно відчуття внутрішнього зв’язку, організованості в обговоренні, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, організованості в обговоренні, встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Розуміння як осмислення сприяють діалог, уміння знайти спільну мову, навчитися слухати одне одного й аналізувати погляди кожного. Бажання осмислити – ознака високих моральних якостей людини та її культури спілкування. ІІІ. Взаєморозуміння як співпереживання передбачає здатність ураховувати стан співбесідника. Той, хто перебуває у збудженому стані, має заспокоїтись, а той, хто перебуває у пригніченому стані, - активізуватися. Стан людини можна визначити за експресією обличчя, жестами, позою, які дають змогу не лише побачити ставлення людини до співбесідника, а й до інформації, яку він часом намагається приховати. Тому з морального погляду слід розпізнати емоційний стан іншого. Це зробити легше, аніж маніпулювати своїм. Під час спілкування люди осмислюють не лише словесну інформацію. Спостерігаючи за поведінкою одне одного, на основі несловесної інформації й контексту людських взаємин вони начебто „читають” те, що приховано за словами співбесідника ( у сфері його мотивації, моральності, свідомого, несвідомого і т. ін). Взаєморозуміння залежить від бажання співрозмовника зрозуміти інформацію, що передається, повноти інформації, логіки викладу, вміння стимулювати іншого до думки. Якщо цього немає, то на шляху до взаєморозуміння виникають бар’єри (естетичний, інтелект-й, моральний, емоційний,соціальний).

Бар’єри на шляху до взаєморозуміння виникають залежно від характеру комунікації та індивідуальних особливостей людей, які спілкуються. Бар’єрами можуть бути також особливості різних соціальних груп, до яких належать співбесідники, а також їхні соціокультурні відмінності. Аналізуючи факт непорозуміння, варто подумати, які з них треба обійти і які внести корективи у подальше спілкування. Ще важливіше вміти прогнозувати, передбачати виникнення можливих бар’єрів, будувати тактиву їх запобігання. Серед механізмів взаєморозуміння виокремлюють 1)ідентифікацію ( уподібнення себе іншому) та 2)рефлексію ( у соціальній психології – механізм усвідомлення індивідом чи групою того, як на справді сприймають і оцінюють інші індивіди чи групи). Ідентифікація як механізм дещо схожа на 3)емпатію – так зване афективне „розуміння”, що зводиться до проникнення в переживанні іншої людини. Розрізняють три складові емпатії: емоційну, що грунтується на механізмі наслідування моторних і афективних реакцій іншої людини; когнітивну, яка базується на інтелектуальних процесах; прогностичну, що виявляється як здатність людини передбачати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях.Як механізм взаєморозуміння розглядають також 4)децентралізацію (зміну позицій суб’єкта внаслідок порівняння та інтеграції її з позиціями, що відрізняються від власної), 5)атракцію (пізнання іншої людини на основі стійкого позитивного почуття до неї) та 6)каузальну атрибуцію (пояснення вчинків та почуттів іншої людини, не представлених в полі сприймання). Прийоми взаєморозуміння: формування спільної нової спільної мови, намагання поступитися партнерові та діалог незалежних. Спільна мова - це найпоширеніший прийом, зокрема, для створення нової групи або сім’ї.

Психологічний вплив у процесі спілкування

Переконання — метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження. Реалізуючись у процесі комунікативної взаємодії, переконання забезпечує сприйняття і включення нових відомостей у систему поглядів людини. Ґрунтується воно на свідомому ставленні індивіда до інформації, на її аналізі й оцінці. Ефективність переконання залежить від багатьох чинників, особливо від майстерності його суб'єкта. Одна з передумов її — свідоме ставлення реципієнта до процесу формування переконань. У цьому процесі задіяні водночас і елементи неусвідомленого. Найсприятливішими умовами для переконання є дискусія, групова полеміка, суперечка, оскільки сформована під час їх перебігу думка набагато глибша, ніж та, що виникла за пасивного сприймання інформації. Зараження — психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу. Психологія тлумачить зараження як неусвідомлювану, мимовільну схильність людини до певних психічних станів. СП розглядає його як процес передавання емоційного стану одного індивіда іншому на рівні психічного контакту. Відбувається зараження через передавання психічного настрою, наділеного великим емоційним зарядом. Ланцюгова реакція зараження спостерігається у великих аудиторіях, неорганізованій спільноті, натовпі. Ступінь зараження людей, груп залежить від загального рівня розвитку, психічного стану, віку, емоційного настрою, самосвідомості. Конструктивна дія цього феномену виявляється у ще більшій груповій згуртованості, використовується також як засіб компенсації недостатньої її організації. Навіювання, або сугестія (лат. suggestio — навіювання) — процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний з істотним зниженням її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність, необмеженою довірою до її джерел. СП розглядає навіювання як стихійний компонент повсякденного спілкування і як спеціально організований різновид комунікативного впливу, що використовується в засобах масової комунікації, моді, рекламі та ін. Сугестію вона пов'язує з довірою до інформації комунікатора, з покорою людини зовнішнім обставинам, її залежністю від примусової сили колективних дій та уявлень, збереженням звичаїв тощо. Контрсугестія ґрунтується на недовірі до інформації, непокорі до існуючого стану речей, на прагненні особистості до незалежності. Вона є знаряддям здійснення змін у суспільстві. Єдність дії механізмів сугестії і контрсугестії дослідники вважають необхідним у розвитку людини. За змістом і результатом впливу виокремлюють позитивне (етичне) і негативне (неетичне) навіювання. Навіювання як позитивний, етичний чинник застосовується у багатьох сферах соціальних відносин. Воно є одним із методів активізації групової діяльності — виробничої, навчальної та ін. Широко застосовують його в медицині (гіпноз, психотерапія). Водночас навіювання може мати і негативний вплив, ставши інструментом безвідповідальної маніпуляції свідомістю індивіда, групи. Наслідування — процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення однією людиною дій, вчинків, жестів, манер, інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя. Це одна з наймасовіших форм поведінки людини у спілкуванні. Наслідування є емоційно і раціонально спрямованим актом. Буває воно як свідомим, так і несвідомим. Наслідування — один із важливих механізмів соціалізації особистості, способів її навчання і виховання.

ним властивостям, а також сприяє особистісному розвиткові. Передумовами здійснення оптимального вибору форми шлюбно-сімейних стосунків, яким особистість визначає для себе напрямок свого подальшого розвитку, є рефлексія ситуації вибору, всіх його аспектів, свідомих та підсвідомих смислів кожної з альтернатив, власних шлюбно-сімейних уявлень та вподобань, прийняття відповідальності по відношенню до нього та всіх його наслідків, самостійність, автономність рішення щодо форми шлюбу. Психологічними особливостями особистості, що прагне зробити свій вибір форми шлюбно-сімейних стосунків оптимальним, є рефлексивність, відповідальність та спрямованість до самореалізації. Встановлено, що істотною передумовою задоволеності шлюбом є оптимальний вибір форми шлюбно-сімейних стосунків, який великою мірою обумовлюється психологічними особливостями обох партнерів. Для того, щоб вибір цивільного шлюбу був оптимальним, необхідна усвідомленість обома партнерами власних шлюбних уявлень, вподобань і т.і., готовність до творчості в своїх стосунках, до самореалізації в цій сфері життєдіяльності та вміння приймати відповідальність за свій вибір, свої взаємини. В середині нечітких меж цивільного шлюбу, в умовах відсутності регламентованості стосунків особистість має  бути більш зрілою, самостійною, здатною протистояти тиску суспільних стереотипів.