Структура семінару:

1. Організаційний момент: перевірка присутності студентів, перевірка їх конспектів (при потребі – з виставленням оцінок та зауваженнями щодо конспектів лекцій та першоджерел).

2. Опитування за планом: активна бесіда, розв’язання проблемної ситуації або чітка усна відповідь з основних питань матеріалу (форми – гр.упові, фронтальні, індивідуальні).

3. Включення елементів наукових джерел у виклад студентами своїх відповідей, демонстрування їх на таблицях та кресленнях, застосування аудіовізуальних засобів і використання (при потребі) комп’ютерної техніки та інших відповідних наочностей.

4. Результати огляду студенті формулюють у вигляді суджень: сутність теми; її основні положення, терміни; об’єкти, які вивчаються; питання, які виникли у ході огляду; відмінності викладу теми у різних джерелах.

5. Підведення підсумків семінару (“Ми ще раз повторили та поглибили інформацію про …”), виставлення оцінок, зауваження.

6. За підсумками роботи семінару складаються індивідуальні та колективні програми закріплення нових знань на подальших заняттях з теми.

7. Побажання викладача щодо вдосконалення готовності студентів до наступного семінару.

Самоорганізуючий семінар – передбачає виконання студентем завдання самостійно на рівні його можливостей, суб’єктного досвіду і без взаємодії з іншими студентами, використовуючі допомогу різних літературних джерел.

Мета: формування вміння самостійно за темою визначати мету, задачі, проблему, висувати гіпотезу, планувати шляхи її перевірки, оцінювати власні результати.

Структура семінару:

1. Самостійно за темою і метою визначення студентами задачі, питання, проблеми семінару.

2. Розподіл роботи між колегами у групі.

3. Виконання, оцінка та контроль роботи.

4. Виступ з підсумковими результатами перед усіма студентами.

5. Визначення перспективи на подальші заняття.

Особливість семінару: повністю самостійна робота за темою; кожен учасник вибирає одну тему, розробкою якої займається на семінарі індивідуально (консультація у викладача, або у групі); визначається термін роботи, власні результати доповідає кожний; колективне обговорення деяких питань.

Просемінарські заняття – це перехідна організаційна форма пізнавальної діяльності студентів від навчального семінару до пошукового, в структурі яких об’єднуються окремі компоненти вступних, оглядових, самоорганізуючих та творчо-пошукових семінарів.

Структура семінару:

1. Організація початку семінару.

2. Повідомлення теми, мети,завдань семінару.

3. Актуалізація опорних знань.

4. Мотивація подальшої навчальної діяльності студентів.

5. Засвоєння навчального матеріалу: поєднання пояснення викладача з самостійною роботою студентів.

6. Самостійне відпрацювання нових знань і умінь інтелектуального і практичного характеру у процесі цілеспрямованої самоорганізації своєї пізнавальної діяльності з опорою на евристичні методи.

7. Взаємоперевірка знань.

8. Дискусія за розглянутим матеріалом.

9. Підведення підсумків.

Просемінарські заняття нагадують за структурою, змістом та способом проведення семінари творчо-пошукові.

Семінар - розгорнута бесіда. На цих семінарах тема поділяється на невеликі за обсягом, органічно пов’язані між собою питання, що формулюються як пізнавальні, проблемні завдання. Логіка розв’язання однієї задачі призводить до розв’язання іншої.

Мета: спонукання студентів до самостійної теоретичної роботи з визначення логіки вирішення проблеми, висновків-узагальнення на основі засвоєння фактичного матеріалу.

Структура семінару:

1. Організація студентів.

2. Повідомлення теми, питань семінару.

3. Ознайомлення з організацією роботи на семінарі.

4. Бесіда:

• обговорення невеликих на об’ємом питань, що потребують чітких відповідей з опорою на співставлення, порівняння, узагальнення, систематизацію фактів;

• логіка побудови розв’язування однієї задачі поступово призводить до постановки іншої задачі;

• у результаті встановлюється істина;

• ставлять питання всі учасники семінару;

• уточнення неповних відповідей;

• доведення до логічного кінця думки;

• підбиття підсумку розв’язаної задачі;

• перехід до іншого питання.

5. Підсумок семінару.

Семінар-доповідь. Методична особли-вість семінару полягає у діалозі між доповідачем та опонентами. У докладі повинно бути розкрито проблему у вигляді тез або аргументів, які об’єднують інформацію різних джерел.

Структура семінару:

1. Підготовчий етап:

• розподіл ролей, завдань викладачем семінару (визначаються опоненти та доповідачі);

• ознайомлення з переліком необхідної літератури;

• доповідач намічає мету вивчення інформації (що з’ясувати, що уточнити, який повинен бути кінцевий результат);

• планування власної діяльності студентами (розробка змісту, об’єму роботи, конкретизація та визначення теми, складання плану доповіді та побудови логіки розкриття теми);

• консультація викладача семінару;

• систематизація матеріалу, уточнення композиції доповіді, висновки та узагальнення;

• написання доповіді;

• ознайомлення викладача та опонентів із текстами доповідачів;

• репетиція виступу з використанням основних правил ораторського мистецтва;

• корекція доповіді (форма проведення –групова консультація: викладач відповідає на запитання опонентів та виступаючих).

2. Основний етап (проведення семінару):

• повідомлення теми, мети семінару, визначаються теми доповідей, основні доповідачі та їх співдоповідачі, опоненти;

• виступ доповідачів та доповнення членів групи матеріалу з фактичними та статистичними даними. (Важливо, щоб кожний виступаючий висловлював власну думку, робив висновки, наводив зв’язки між фактами інших виступаючих);

• виступ опонентів (рецензентів), які розгорнуто дають оцінку, роблять зауваження й доповнення;

• відповіді виступаючих на зауваження та запитання учасників семінару.

3. Підсумковий етап.

Семінар-диспут. Диспут – це публічна суперечка на наукову або суспільно-важливу тему.

Мета семінару-диспуту – обмін обгрунтованими думками, формування нових ідей, поглядів, поглиблення знань з теми, уточнення понять, логічне висловлювання думок, аналіз та співставлення різних точок зору з власною думкою, вміння знаходити докази для власних висновків.

Семінар проходить у формі колективного інтелектуального обговорення, яке дозволяє розглянути факти, явища з різних точок зору.

В.Окунь розглядає такі види семінару-диспуту:

1. Диспут, що здійснюється під час спільного вирішення проблеми усією групою.

2. Диспут, скерований на формування переконань учасників диспуту, у ході якого більш важливого значення набувають власні оцінки студентів, система їх цінностей.

3. Диспут, метою якого є обгрунтовання наукових положень.

Структура семінару-диспуту:

1. Підготовчий етап:

• вибір та об’явлення теми, мети семінару, форм колективного пошуку істини за чітко визначеними питаннями;

• формування питань, кожне з яких містить протиріччя й допускає обговорення з різних (полярних) точок зору;

• розподіл учасників на підгрупи, кожний з яких буде дискутувати з іншими за визначеними питаннями.

2. Основний етап:

• визначення проблеми, мети, часу обговорення кожного питання;

• організація диспуту:

Виступ ведучого. Завдання ведучого: встановити психологічний контакт з аудиторією; встановити зв’язок між теорією та практикою у ході дискусії; включення учасників у пошук фактів суб’єктного досвіду та аргументації доказів; порівняння різних точок зору та їх узагальнення; об’єктивна оцінка диспуту; використання різних прийомів активізації диспуту: бумеранг (у суперечці аргумент, вислів повертається проти того, хто його висловив); прийом доведення твердження до абсурду (довести помилковість тез, бо вони знаходяться у протиріччі з дійсністю); атака питаннями; прийом виявлення протиріч у висловленнях; прийом розподілу на частини (це відомо, це загальноприйняті факти, у цьому ви помиляєтеся); прийом підтримки (з учасником диспуту не сперечаються та наводять аргументи, які доводять його точку зору, але потім йде фраза: «Ви не врахували, що…»); прийом «Так, але…»;

• первісне обговорення у мікро групі аргументів доказу точки зору;

• висловлюються лідери кожної мікрогрупи з різними підходами до розв’язання задач;

• всі учасники ставлять питання лідерам (або учасникам групи), які відповідають на питання.

3. Підсумковий етап: робляться висновки з кожного питання та загальні висновки.

Проблемні семінари – це організаційна форма, розрахована на групове опрацювання однієї особливо важливої та складної проблеми, що забезпечує всебічне вивчення відповідної наукової проблеми і формує особисту позицію та практичну готовність учасників до використання результатів наукових досліджень.

В основі проведення проблемного семінару лежить:

1. Створення викладачем проблемної ситуації.

2. Виявлення учасником семінару проблемної ситуації.

3. Визначення і формулювання проблеми студентами.

4. Розв’язання учасниками самостійного або під керівництвом цієї проблеми [11].

Проблемна ситуація – це ситуація, яка виникає внаслідок такої організації викладачем взаємодії учасників семінару з об’єктом пізнання, яка допомагає виявити пізнавальне протиріччя, сутність якого міститься в неможливості за допомогою знань і дій, якими володіють учасники, вирішити протиріччя, що виникли. Способи створення проблемної ситуації:

1. Зіткнення з явищами, фактами, які вимагають теоретичного пояснення.

2. Спонукання до аналізу зовнішніх суперечливих фактів, явищ.

3. Вибір із суперечливих фактів, висловлювань тих, що вважають вірними.

4. Самостійне порівння, зіставлення фактів, явищ.

5. Висування гіпотез, формулювання висновків та їх перевірка.

Проблема – це різновид питання, відповідь на яке міститься в накопичених студентами семінару знаннях і способах діяльності, тому вимагає відповідних практичних і теоретичних дій. Проблема повинна:

1. Містити в собі пізнавальне утруднення (тобто невідому галузь знань, яку необхідно пізнати).

2. Бути пов’язаною з емоціями суб’єкта (новизна, невдоволеність, здивування).

3. Передбачати можливість висувати гіпотези.

4. Відбивати специфіку науки, навчальної дисципліни [5].

Семінар – виставка ідей – показ професійних досягнень студентів.

Структура семінару:

1. Підготовча частина:

• протягом року йде робота всього колективу щодо підготовки професійних експонатів студентів;

• визначення матеріалів для експозиції на семінарі.

2. Організаційна частина:

• визначення мети, задач, порядок проведення семінару;

• розподіл учасників за групами, яких об’єднує загальний тематичний інтерес.

3. Презентація наукових ідей у кожній групі (творчій лабораторії) окремо:

• обгрунтування представлених експонатів;

• колективна підготовка – презентації робіт перед усіма учасниками семінару.

4. Виставка науково-методичних робіт:

• загальна характеристика проблеми творчої лабораторії;

• презентація робіт;

• виставлення матеріалів для ознайомлення з їх змістом;

• робота експертної групи щодо виявлення кращих робіт.

5. Підсумкова частина:

• підведення підсумків педагогічної виставки – визначення кращих робіт;

• підсумок проведення семінару – педагогічна виставка ідей (виявлення недоліків та перспектив);

• самоаналіз роботи учасників семінару.

Інтенсифікація навчання в умовах професійно-технічної освіти потребує перш за все використання неформальних методів, які базуються на аналітичних міркуваннях, до яких відносять сукупність логічних прийомів й правил вибору оптимального розв’язання професійних задач на основі наукових знань. До цих методів належать: евристичні міркування; системний аналіз; метод структурних або програмованих матриць; метод дидукції; метод класифікації; метод аналогії; контрольних питань; алгоритм вирішення винахідливих завдань; метод фокальних об’єктів; метод гірлянд випадковостей та асоціацій; метод Менделла; метод Меттчета; метод ліквідації безвихідних ситуацій; метод семиразового пошуку.

Наведемо характеристику деяких семінарів, при проведенні яких використовують ці методи [5].

Незалежно від методів відпрацювання ідей необхідно на семінарі дотримуватися таких правил:

1. На початку розв’язання проблеми необхідно виділити стандартні варіанти її вирішення, щоб виключити у подальшому пошуку шаблонні шляхи мислення, а використовувати метод Сократа: “Я знаю, що я нічого не знаю” для досягнення оригінального результату.

2. Виділити, сформулювати та записати ідею проблеми.

3. Розглядати усі ідеї, не залежно від їх значущості.

4. Із повагою ставитися до іншої точки зору, брати активну участь в її розвитку.

5. Орієнтуватися на всебічний пошук рішень, що випливають із самої суті проблеми та знаходяться, як правило, на поверхні.

6. Розчленування проблеми за:

• елементами (проблемами), що входять до головної проблеми;

• взаємозв’язками між елементами (доцільно відобразити графічно);

• закономірностями у зв’язках.

7. Виділення нових ідей розв’язання на основі виявлених закономірностей.

8. Повне та системне моделювання процесу розв’язання задачі.

Семінар контрольних запитань.

Семінар контрольних запитань використовується для психічної активізації творчого процесу.

Мета – за допомогою навідних запитань підвести до вирішення задачі.

Семінар може використовуватися як в індивідуальній роботі, коли дослідник сам собі ставить запитання і шукає на них відповіді, так і при колективному обговоренні проблеми, наприклад, при мозковій атаці.

У практиці винахідництва використовуються методики, складені А.Осборном, Е.Раудзенпом, Т.Ейлоартом, Д.Пірсоном, Г.Бушем. Методика А.Осборна, яка широко використовується за кордоном, містить у собі 9 груп запитань:

1. ”Яке нове застосування об’єкта можна запропонувати?”.

2. ”З яким іншим об’єктом схожий даний об’єкт і що можна скопіювати?”.

3. ”Які модифікації можна отримати шляхом обертання, вигіну, скручування, повороту, зміни функцій, кольору, форми, обрису?”.

4. ”Що можна в об’єкті технічно збільшити (розміри, міцність, число елементів тощо)?”.

5. ”Що можна в об’єкті технічно зменшити (ущільнити, стиснути, прискорити, звузити, роздробити)?”.

6. ”Що можна в об’єкті замінити (елемент, матеріал, привід тощо)?”.

7. ”Що можна в об’єкті перетворити (схему, компоновку, порядок роботи тощо)?”.

8. ”Що можна в об’єкті зробити навпаки)?”.

9. ”Які можливі нові комбінації елементів об’єкту)?”.

Легко помітити, що в даних питаннях містяться рекомендації апробування того чи іншого евристичного прийому (інверсія, аналогія, дроблення, перенос, динамізація тощо) для вирішення поставленої задачі.

Методика Т.Ейлоартом відрізняється тим, що запитання у ній утворюють певний алгоритм дій для вирішення технічної задачі. Такий семінар наближується до спрямованого пошуку за певною програмою.

Семінар гірлянд випадковостей та асоціацій – будується таким чином, щоб отримання висновку грунтувалося на основі великої кількості асоціативних підказок для нових ідей.

Мета: розвиток мислення, при якому посилання й висновки базуються на зв’язках між двома уявленнями: коли з’являється одне, то виникає у свідомості інше.

Наведемо, наприклад, модифікацію об'єкту (стільця).

1 крок. Складання гірлянд синонімів об’єкту: стілець-крісло-пуф-…

2 крок. Складання гірлянд випадкових об’єктів: лампа-кишеня-квітка…

3 крок. Складання комбінацій із двох гірлянд: стілець із лампою, крісло з кишенею.

4 крок. Складання переліку ознак випадкових об’єктів: лампа-скляна, тепла, електрична…

5 крок. Почергове приєднання до об’єкту і його синонімів ознак випадкових об’єктів: скляний стілець – тепле крісло…

6 крок. Із ознак випадкових об’єктів (4 крок) генеруються гірлянди вільних асоціацій: скляна-волокно-в’язання-парасолька-…

7 крок. До елементів гірлянди синонімів приєднуються елементи гірлянд асоціацій: в’язане крісло, стілець із скловолокна…

Далі проводиться оцінка та вибір оптимальних варіантів реалізації.

Семінар Менделла. Основна задача семінару полягає у тому, що перенесення ідей із віддалених галузей знання відбувається інтуїтивно, але може бути прискорене за допомогою свідомих прийомів:

1. ”Свіжий” погляд у незвичних обставинах.

2. Спроба встановити смисловий зв’язок між даним об’єктом та будь-яким іншим.

3. Різноманітні питання (Чи може об’єкт мати інші розміри? Чи можна до нього що-небудь додати? Яким чином це виходить? На що це схоже? Із чого складається? Кому це потрібно?...).

4. Повернення до рішення в нових обставинах.

5. Фіксація ідей.

Семінар Меттчета припускає використання наступних “режимів мислення” для створення, контролю та використання образу мислення до проблеми:

1. Мислення стратегічними схемами (здатність діяти відповідно до стратегії, здатність створювати стратегії).

2. Мислення “образами” (уявлення у вигляді схем).

3. Мислення в “паралельних площинах” (спостереження за власними думками під час їх перетинання).

4. Мислення з різних точок зору.

5. Мислення в “основних елементах” (варіанти рішень, варіанти суджень, варіанти понять, варіанти тактик, варіанти відносин, варіанти перепон).

Семінар семиразового пошуку.

Включає сім стадій:

1. Аналіз проблемної ситуації.

2. Аналіз функцій, аналогів та протиріч.

3. Визначення необхідного рівня рішень.

4. Генерування ідей, вибір еврістичних засобів.

5.Конкретизація ідей (структура, конструкція, форма, матеріал, операції та їх послідовність).

6.Оцінка альтернатив і вибір раціональних варіантів.

7.Спрощення, розвиток і реалізація рішення.

Одним із прийомів цього методу є сім ключових питань римського ритора Квінтіліана: хто? (суб’єкт), що? (об’єкт), де? (місце), чим? (засіб), чому (мета), як? (сосіб), коли? (час).

Головною метою підвищення професійної майстерності студентів в умовах професійно-технічної освіти є не тільки удосконалення знань, навичок, необхідних для сучасного фахівця, але й формування активної соціально-професійної позиції через розвиток творчої самостійності. Стимулюванню активності особистості на семінарах сприяє удосконалення методів і форм організації діяльності студентів, що забезпечують їх цілеспрямовану, активну, самостійну теоретично-практичну підготовку. З метою активізації пізнавальної діяльності учасників семінару доцільно широко практикувати творчі завдання, використовувати методи ігрового моделювання, аналіз певних методичних і управлінських ситуацій, що максимально мобілізує студентів, спонукає при вирішенні завдань теоретичні знання й особистий досвід.

Розглянемо структуру та особливості організації семінарів, на яких стимулюють активність студентів й створюють в навчанні ситуацію вибору.