3 Проектування засобів управління самостійною роботою

Розглядаючи педагогічну діяльність викладача в контексті управління самостійною роботою студентів професійно-технічної освіти з метою її інтенсифікації, слід зазначити, що ця діяльність не обмежується лише передаванням знань або організацією занять виробничого циклу. Особливістю самостійної роботи є створення викладачем умов для виконання завдання з метою формування творчої особистості учня, здатної до самоусвідомлення, рефлективності, самодисципліни, особистісної відповідальності. Для цього педагогічна діяльність має бути продуктивною і структурованою (В.Безрукова). Це означає необхідність оволодіння навичками проектування, у якому ключовим є поняття „проект”.

Традиційно поняття „проект”, яке прийшло з техніки, будівництва, розуміється як: „задум, план, прообраз певного об’єкта”; „прототип, прообраз передбачуваного або можливого об’єкта, стану”; „задуманий план дій”. Відомий філософ, педагог С.Гессен на початку ХХ століття назвав проекти „практикою філософії самого проектувальника”, „активною педагогікою”, де навчання, виховання, трудова діяльність представлені як «усвідомлена необхідна частина органічної сукупності культури, ...природи та інших видів людської діяльності». У сучасній науковій літературі „проект” розглядається:

- як результат діяльності, який було передбачено заздалегідь: „змістовно обґрунтована і документально оформлена ініціатива, яка спрямована на досягнення освітніх цілей у межах певного часу ” (Л.Гурьє);

- як культурно-історична форма діяльності людини (Н.Масюкова, Н.Матяш);

- як форма побудови цілеспрямованої діяльності, „форма побудови спільної цілеспрямованої діяльності як колективу, так і окремої людини; цільовий акт діяльності, в основу якого покладено інтереси людини” (О.Пометун, Л.Пироженко); „систематична форма організації діяльності у взаємозв’язку і теоретичних та практичних аспектах” (С. Кримський); „організація і виконання певного цільового завдання” (П.Архангельський); „комплекс пошукових, дослідницьких, графічних та інших видів робіт, що виконуються з метою практичного чи теоретичного розв’язання значущої проблеми (Є.Полат);

- як обмежена в часі, цілеспрямована зміна окремої системи з установленими вимогами до якості результатів, можливими рамками витрат засобів та специфічною організацією (В.Бурков, Д.Новіков);

- як результат проектування, який було передбачено, й низка послідовних дій, спланованих заздалегідь, спрямована на цей результат (А.Цимбалару);

- як сукупність певних дій, документів, текстів для створення реального об’єкта, предмета, створення різноманітного теоретичного продукту (О.Король).

Тобто, проект визначають як результат діяльності (отриманий продукт): документ, текст, технологію; спільну діяльність, спрямовану на отримання результату; систему вимог до результату діяльності; послідовність виконання дій. Незважаючи на різні трактування, ці визначення передбачають творення, створення, добування чогось нового, орієнтованого на майбутнє втілення. Таке різнопланове розуміння поняття „проект” призвело в науковій літературі до виокремлення певних фаз побудови проекту – проектування, технологічну фазу і рефлексивну фазу. Але в педагогічній літературі, спираючись на визначення „проект”, використовують поняття „проектування” (від лат. ”кинутий уперед”), яке трактується як „новий тип миследіяльності, орієнтований на розроблення програм, проектів, майбутніх планів, об’єктів і систем на основі тенденції їх розвитку, факторів використання перспективних цілей, аналізу стану об’єктивної дійсності” (С.Маркова). І.Єрмаков, відповідно до сучасних методологічних, культурологічних положень, розглядає проектування як соціокультурний феномен, основними характеристиками якого виступають: спрямованість цільових зусиль на перетворення, формування й розвиток нових способів діяльності; зверненість до обрисів майбутнього, яке народжується в мисленні й забезпечується завдяки рефлексії; націленість на розвиток проектованого об’єкта. Отже, проектування означає цільове зусилля на перетворення, формування й розвиток проектованого об’єкта.

Розглядаючи трактування поняття „проектування”, звернемося до співвідношення понять „метод проектів” і „проектування навчальної діяльності”. Проектування навчальної діяльності в сучасній педагогіці розглядається як: процес створення проекту-прототипу, прообразу передбачуваного чи можливого об’єкта, стану (О.Купенко, К.Яресько); попередня розробка основних деталей майбутньої діяльності учнів, педагогів (В.Безрукова); вміння розробляти план роботи учнів відповідно до заздалегідь заданого кінцевого ефекту, особливу увагу приділяючи самостійній і творчій роботі учнів (І.Волков); дослідження тенденцій та перспектив розвитку (М.Поташник); створення певного ідеального образу майбутнього з потрібними перевагами (Л.Гумецька); побудова можливої моделі взаємодії з учнями, коригування якої здійснюється на основі педагогічного передбачення, прогнозування процесу взаємодії та його результатів (Ю.Кулюткін, В.Онушкін). В.Сластьонін, Л.Спірін на основі теорії педагогічного управління розглядають проектування навчальної діяльності як важливий елемент управлінської діяльності педагога як викладача. Є.Полат зазначає, що проектування навчальної діяльності за своєю структурою максимально наближене до наукових досліджень: постановка проблеми; формування гіпотези; планування та розробка дослідницьких дій; збір інформації, її аналіз та узагальнення; підготовка до оформлення результату проекту; публічна презентація результату; рефлексія, висновки. Як бачимо, сучасне розуміння поняття „проектування самостійної діяльності учнів ” визначається як засіб інноваційного перетворення педагогічної дійсності, управлінська процедура, спосіб нормування та трансляції науково-дослідної діяльності, технологія навчання учнів. Але, незалежно від поглядів, проектування самостійної діяльності розглядається як цілісна, усвідомлена, цілеспрямована діяльність, яка полягає в тому, щоб створювати можливі варіанти взаємодії викладача та учнів, з посилюванням співуправління й поступовим переходом до самоуправління власної самостійної діяльності з урахуванням прогнозованих результатів. А результатом проектування цієї діяльності є не сам створений об’єкт, а лише проект у вигляді плану (алгоритму, напрямів) діяльності. В чому й полягає основна відмінність проектування навчальної діяльності від „методів проектів”.

„Метод проектів” розуміють як: систему самостійного навчання, за якої учень здобуває знання у процесі планування і виконання практичних завдань-проектів, які поступово ускладнюються; метод планування доцільної діяльності у зв’язку з розв’язанням якогось навчально-шкільного завдання в обставинах реального життя; творчу діяльність, проблемну за формою представлення матеріалу, практичну за формою його застосування, інтелектуальну за змістом, яка відбувається в умовах постійного конкурсу думок. Тобто суть „методу проектів” – стимулювати інтерес учнів до розв’язання проблеми, показати практичне застосування надбаних знань при її розв’язанні. Як бачимо, „метод проектів” пов’язаний з активною самостійною роботою учнів, зміст якої полягає в індивідуальній, парній, груповій роботі, яку вони виконують за визначеними етапами, протягом певного відрізку часу, працюючи над навчальним проектом, яким викладач управляє.

Існує велика кількість засобів управління самостійною роботою учнів, які розроблялися на основі теорії проектування, концепції алгоритмізації навчання, управління творчою діяльністю, оптимізації навчання. Як показує аналіз роботи викладачів професійно-технічної освіти, використання ними сучасних засобів управління самостійною роботою учнів може бути стихійним або завчасно спроектованим. Але й ті засоби, що використані стихійно, обов’язково продумувалися з попереднім проектуванням виходу з них. Об’єктами педагогічного проектування можуть бути: педагогічні системи, педагогічний процес, педагогічні ситуації, засоби управління самостійною роботою. Для нашого дослідження останні є об’єктом проектування, вони об’єднують в одне ціле взаємодію викладача й учнів на заняттях загальноосвітніх предметів та розробляються, як правило, з урахуванням специфіки професії і мають прикладний характер виробничого навчання.

Проектування засобів управління самостійною роботою з метою інтенсифікації навчання розглядається як багатоетапний динамічний послідовний процес, спрямований на побудову спільної діяльності викладача та учнів з метою оволодіння професійними знаннями, вміннями та навичками, що передбачені програмою загальноосвітнього та виробничого навчання. При проектуванні засобів виділяють такі етапи:

• створення моделі (розробка мети, ситуації з природничо-математичної, гуманітарної, загальнотехнічної, професійно-теоретичної підготовки; усвідомлений вибір завдань, які за даних умов забезпечать максимально можливу ефективність навчання, виховання і розвитку учнів при раціональних витратах часу і зусиль учителя і учнів; розробка загальних шляхів інтенсифікації навчання в органічному поєднанні навчального і виробничого процесів);

• створення проекту (подальша розробка моделі, доведення її до рівня практичного застосування з урахуванням розпорядку дня, підпорядкованого особливостям навчання за певним професійним циклом; викладання спеціальних предметів; встановлення міжпредметних, інтеграційних зв'язків навчального і виробничого процесів; забезпечення відповідності обсягу, складності матеріалу, виділеного часу);

• створення конструкта (деталізація проекту, яка наближає його до конкретних умов з опорою на методи інтенсифікації засвоєння матеріалу). При цьому, необхідно засоби управління спрямовувати на ознаки інтенсифікації навчання в умовах професійно-технічної освіти: активність, цілеспрямованість, найбільша продуктивність, насиченість в організації та напруженість у взаємодії студента й викладача в педагогічному процесі.

А.Цимбалару, порівнюючи визначення „проектування” з поняттями, які часто використовують як синоніми: ”моделювання”, „планування”, „прогнозування”, „конструювання”, доводить, що проектування, до якого можна віднести й проектування засобів управління самостійною роботою студентів професійно-технічної освіти, виступає як самостійний вид діяльності й включає такі складові як прогнозування, планування, конструювання, моделювання.

Проектування засобів самостійної роботи розглядають як процес, що передбачає низку послідовних етапів, які включають: прогнозування, моделювання, планування, конструювання, виявлення та розв’язання проблеми. І результатом цієї діяльності є розроблений проект. С.Москвін відображає етапи проективної діяльності як розвиток проекту від його підготовки до реалізації у таких фазах: ідентифікація (виникнення ідей проекту, визначення цілей; вибір кращих варіантів реалізації ідеї; попередній аналіз здійснення проекту); розробка проекту; попередня експертиза; реалізація проекту; завершальна оцінка.

Аналізуючи зазначені етапи педагогічного проектування, маємо можливість стверджувати, що всі представлені методологічні схеми проектування спрямовані на зміни об’єкта і суб’єкта (людини чи колективу, які займаються цією діяльністю). Спираючись на досвід В.Безрукової, В.Беспалька, І.Лернера, В.Краєвського, В.Костіна, В. Чернякової розроблено технологію педагогічного проектування засобів управління самостійної роботи з метою інтенсифікації навчання та спроектовано на її основі комплекс навчальних засобів. Етапи проектувальної діяльності: аналогізування (пошук аналога майбутньої моделі); моделювання (створення моделі на основі аналога); конструювання (виникнення конкретного засобу на основі розробленої моделі, що можна використовувати в педагогічному процесі).

З погляду О.Молчанюк на оптимізацію процесу навчання, проектування – це процес, який передбачає низку послідовних напрямів: пошуковий (пошук, аналіз проблеми; виділення основних етапів проективної діяльності; добір, вивчення, обробка, аналіз інформації з досліджуваної теми); конструкторський (пошук оптимального рішення завдань проекту); технологічний (добір необхідної інформації, матеріалів для реалізації проекту; виконання запланованих операцій; внесення змін у конструкцію і технологію проекту; оформлення результатів); рефлексивно-оцінний (аналіз процесу і результату проекту).

Аналізуючи це визначення, можна констатувати, що проектування засобів управління самостійною роботою, незалежно від суб’єктів виконання та об’єктів (засобів), яким вона присвячена, – це діяльність, яка складається з ряду послідовних етапів, які наближають розробку від загальної ідеї до чітко описаного проекту; складаються з точно визначених дій, операцій, актів діяльності від загальної ідеї до їх виконання; при їх дотриманні гарантується досягнення запланованого результату – розробка засобів; проектування наближається до рівня технології.

Таким чином, проектування засобів управління самостійною роботою - динамічна, цілісна, усвідомлена і цілеспрямована діяльність, яка полягає в тому, щоб створювати можливі варіанти взаємодії викладача і учнів за такими напрямами: пошуковий (пошук, аналіз та визначення проблеми, виділення етапів діяльності, добір та аналіз інформації з досліджуваної проблеми, пошук аналога майбутньої моделі); моделюючий (визначення мети, шляхів її досягнення, створення ідеальної моделі на основі аналога); конструкторський (виконання запланованих конкретних дій, що зумовлює виникнення конкретного засобу управління самостійною роботою студентів професійно-технічної освіти на основі розробленої моделі, аналіз, коригування та завершення проекту).

У науковій літературі виділяють основні принципи педагогічного проектування засобів управління самостійною роботою студентів професійно-технічної освіти : принцип пріоритетів сприяє орієнтації на учнів як на суб’єктів діяльності на діагностичній основі; принцип заміщення дозволяє викладачу ставити себе на місце учня і подумки моделювати його поведінку, почуття з урахуванням його вікових особливостей; принцип конструктивної цілісності забезпечує взаємозв’язок і єдність всіх компонентів самостійної роботи студентів від цілепокладання до оцінки отриманих результатів; принцип реалістичності забезпечує реальні результати, їх адекватність можливостям учнів та ресурсному забезпеченню; принцип динамізму означає створення гнучких засобів управління навчально-художньою діяльністю, які у ході реалізації здатні до змін, перебудови із врахуванням спрямованості від простого до складного, від знаного до нового; принцип варіативності вимагає наявності декількох проектів, які забезпечують мету самостійної роботи студентів ; наявність достатньої кількості методів, форм, художніх засобів, необхідних учню для саморозвитку.

Спираючись на теоретичні розробки засобів управління та наукові розробки з проективної діяльності В.Безрукової, В.Беспалька, В.Краєвського, О.Молчанюк, виділяємо такі особливості спроектованих засобів управління самостійною роботою студентів професійно-технічної освіти з метою інтенсифікації навчання:

1. Наявність проблеми, яка реалізує ініціативу та елемент творчої діяльності учнів.

2. Емоційно-ціннісна, пізнавальна і практична значимість передбачуваних результатів.

3. Структурування змістової частини проекту з урахуванням особливостей професійно-технічної освіти.

4.Фіксація доступного рівня виконання відповідних дій, спрямованих на перетворення, формування й розвиток нових способів самостійної роботи студентів.

Зміст складових проектування (як діяльності) засобів управління самостійної роботи з урахуванням визначених вище напрямів можна уточнити таким чином: 1) діяльність проектування (містить ініціації викладача на рівні прямого й співуправління та учня на рівні самоуправління: пошук, аналіз інформації, створення майбутньої моделі, планування взаємодії учнів і викладача); 2) діяльність реалізації проектування: контроль, коригування, завершення (як з боку викладача – на рівні прямого управління, взаємодії викладача і учня – при співуправлінні; учнем – на рівні самоуправління).

Застосовано сукупність підходів до дослідження поняття управління, що надало можливість визначити сутність управління самостійною роботою студентів професійно-технічної освіти як взаємодію суб’єктів на забезпечення певного результату – зміну самого учня в емоційно-ціннісній сфері, реалізацію особистісних сенсів суб’єктів самостійної роботи студентів, яка характеризується такими особливостями: урахування інтересів суб’єктів і об’єктів самостійної роботи студентів; поступовий перехід від прямого до спів- і самоуправління об’єктом самостійної роботи студентів; збільшення ролі внутрішньої мотивації навчальної діяльності; наявність системи активізації самостійної роботи студентів; забезпечення ефективності наявністю зворотного зв’язку на всіх етапах самостійної роботи студентів професійно-технічної освіти; спостерігання поступового переходу від прямого до спів- і самоуправління учнями власною діяльністю.

ЛЕКЦІЯ №6

ТЕМА Форми організації навчально-художньої діяльності на рівні прямого, спів- і самоуправління

ПИТАННЯ:

”.