51. Політична поведінка

Політична поведінка – це сукупність реакцій соціальних суб’єктів (осіб, груп, спільнот) на певні форми, засоби і напрямки функціонування політичної системи.

Найбільш загальну типологію політичної поведінки здійснив М. Вебер.Залежно від ступеня участі людей у здійсненні влади він розрізняв три типи політичної поведінки: політики за випадком, політики за сумісництвом і політики за професією1. Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і виявляється лише час від часу: під час голосування, присутності на політичних зборах тощо. Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише в разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Вони беруть участь у роботі представницьких органів, політичних партій, обговоренні та прийнятті рішень. Політики за професією живуть «для» або «за рахунок» політики. Політична діяльність є для них професійним заняттям і основним джерелом засобів існування. Вона проявляється в постійній роботі в політичних організаціях або в політичному лідерстві. Поширеною є типологія політичної поведінки, запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два основних типи:відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність, або їм мобільність). У межах відкритої політичної поведінки особа може виконувати такі політичні ролі: 1) звичайний член суспільства, громадянин із незначним політичним впливом, незначною активністю та інтересом до політики; 2) громадянин — член громадської організації, суспільного руху або декількох організацій; 3) громадянин — член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті; 4) громадський, особливо політичний, діяч; 5) професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом існування, а й сенсом життя; 6) політичний лідер — загальновизнаний політичний діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної організації чи суспільно-політичного руху. Закрита політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме: 1) виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі; 2) політична виключеність як результат заорганізованості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах і байдужості до їхньої діяльності; 3) політична апатія як форма неприйняття політичної системи, відмови від будь-яких форм співробітництва з нею. Може бути результатом насадження політичної системи насильницьким шляхом — придушенням масових соціальних і політичних рухів, окупацією тощо; 4) політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів.

52. Політична соціалізація

Політи?чна соціаліза?ція — засвоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управління політичними процесами. Найважливішими результатами політичної соціалізації є політичні переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що роблять суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи зміну політичного режиму.

Виділяють два етапи соціалізації - первинну і вторинну. Первинна соціалізація починається з раннього дитинства.

Психологи і політологи надають цьому етапу великого значення, характеризуючи його з позиції двох принципів:

• принципу первинності: те, що засвоюється першим, засвоюється краще;

• принципу структуризації: те, що засвоєне першим, в подальшому структурує весь наступний процес засвоєння (навчання).

Таким чином, саме у дитинстві закладається фундамент всієї наступної соціалізації, в тому числі й політичної, причому сформовані орієнтації і політичні переваги будуть найбільш стійкими. На цьому етапі індивід набуває перші знання про світ політики, про фігури влади. Основними агентами соціалізації будуть виступати батьки, вчителі і ровесники, ЗМІ.

Вторинна (продовжена) соціалізація характеризується формуванням власного ставлення до політичної системи. Людина безпосередньо включена у політичне життя, безпосередньо взаємодіє з політичними і владними структурами (партіями, органами влади, судами). На основі накопичених знань і досвіду людина здатна здійснювати відбір певних політичних цінностей, відмовлятися від попередніх і сприймати нові (ресоціалізація).