42.Синтаксична норма .Складні випадки керування.

Для української літературної мови як вищої форми загальнонародної національної мови, відшліфованої майстрами слова, характерна наявність сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість — основна ознака літературної мови. Отже, норма літературної мові- це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Мовні норми: орфоепічні, лексичні, граматичні, стилістичні та ін. У граматичних нормах розрізняють два види: морфологічні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, синтаксичні норми — усталену побудову словосполучень, речень. Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові).

Керування — це один із способів поєднання слів у словосполучення, при якому головне слово вимагає конкретної відмінкової форми залежного слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд (Зн. в.), платити за проїзд (за + Зн. в.), опанувати професію (Зн. в.), платити за проїзд (за + Зн. в.).

В офіційно-діловому та науковому стилях активно функціонують віддієслівні іменники, які мають особливості керування залежними словами, наприклад: опанування дисципліни (Р. в.), оволодіння знаннями (О. в.), освоєння спеціальності (Р. в.).

Відхилення в синтаксичному керуванні може зумовлювати діалектний вплив, застарілі норми, вплив інших мов – насампред російської. Це, зокрема, дякувати кого-що(замість кому-чому), наприклад: За все це учні повинні подякувати своїх вчителів;жартувати над ким-чим( замість з кого-чого).

Дуже часто близькозначні слова вимагають після себе неоднакових відмінків. Наприклад: властивий (кому?) - характерний (для кого?), опанувати (що? кого?) - оволодівати (чим?), сповнений (чого?) - наповнений (чим?), оснований (на чому) та ін.

Таким чином, пізнаючи закони мови, людина відкриває мовні норми. Щоб вільно володіти літературною мовою, потрібно не лише засвоїти норми, алей вміти доцільно відібрати для різностильової комунікації потрібну мовну одиницю.

43. Синтаксична норма. Порядок слів у реченні.

Для української літературної мови як вищої форми загальнонародної національної мови, відшліфованої майстрами слова, характерна наявність сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість — основна ознака літературної мови. Отже, норма літературної мові- це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Мовні норми: орфоепічні, лексичні, граматичні, стилістичні та ін. У граматичних нормах розрізняють два види: морфологічні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, синтаксичні норми — усталену побудову словосполучень, речень. Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові).

Прямий порядок слів домінує у мові. Він вважається нейтральним і є характерним для офіційно-ділового та наукового стилів. В офіційно діловому та науковому стилях переважає передування підмета присудку (прямий порядок слів); Дублікат трудової книжки заповнюється за загальними правилами. Ремонт будівель здійснюватиметься без відселення мешканців.

Не виключаються у цих стилях конструкції з інверсією головних членів речення. Йдеться про такі випадки, коли при зміні розташування підмета і присудка зберігається нейтральність висловлювання.

Інверсія часто спричинює зміну експресивного забарвлення речення, отже, непрямий порядок слів частіше зустрічається в розмовному та художньому стилях. Нормативним є передування присудка підметові у реченнях, на початку яких стоять обставинні слова. Що стосується узгодженого означення, то нейтральною позицією для нього є передування означуваному слову.

Як висновок, хочу додати, що опанування мовних норм сприяє підвищенню культури мови.