35. Мовна надмірність і мовна недостатність у різностильових текстах.

Точність вираження думки — одна з важливих ознак культури мовлення. Найтиповіше порушення цієї вимоги — вживання слів без урахування їхнього значення. Невміння автора чітко висловитися виявляється також у таких вадах, як мовленнєва надмірність (або багатослів’я) і мовленнєва недостатність. Формами мовленнєвої надмірності є плеоназм(передовий авангард, на полях кипить гаряча робота) і тавтологія (користь від використання цих приладів є незаперечною). У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, вилучивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом чи займенником: (вигода від використання цих приладів є незаперечною). Не кожне повторення спільнокореневих лексем може вважатися мовною помилкою. Є чимало словосполучень, у яких тавтологія неминуча, приміром: вимити мийку, загадати загадку, закрити кришкою, зупинитися на зупинці. Отож треба розрізняти тавтологію, спричинену неувагою автора до вибору слова, і тавтологію, якої не можна уникнути або яку використовують з певною стилістичною метою. Досить поширеною помилкою є мовленнєва недостатність, що виявляється у випадковому пропущенні слів, потрібних для точного вираження думки. Це породжує абсурдність і комізм.

36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.

З погляду вживання найбільшу групу становлять загаль­новживані (стилістично нейтральні) слова. Вони викорис­товуються практично всіма носіями літературної мови й охоплюють найрізноманітніші сфери життя. Це слова на позначення родинних стосунків (батько, мати); органів людського тіла (голова, плече); речей, пов’язаних із побутом та працею людини (кух­ня, ліжко); рослин (пшениця, жито); тварин (корова, кінь); явищ природи (дощ, сніг); кольорів (білий, чорний); якостей та ознак (добрий, веселий); дій та станів (чита­ти, спати) та ін.

Жаргонізми - слова і вирази, що належать будь-яких жаргону. У сучасній лінгвістичній літературі слово жаргон зазвичай вживається для позначення різних відгалужень загальнонародної мови, які служать засобом спілкування різних соціальних груп. Наприклад: бабки «гроші», бухарь «п'яний», кореш «приятель». Використання жаргонізмів є особливою характеристикою людини. Найчастіше жаргонізми вживають для підтвердження певного соціального статусу особистості.

Діалектизми — це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. калачики — кукурудза (південно-східні говори).Вживання діалектизмів та жаргонізмів дуже урізноманітнює мову, але існує велика ймовірність того, що співрозмовник вас не зможе зрозуміти.

37.Неологізми, архаїзми,історизми в українській літературній мові.

Традиційно в мові розрізняють активну і пасивну лексику. До активної лексики належать слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни, до пасивной — слова, які використовуються рідко. Пасивний запас укр лексики становлять: а) слова, які застаріли і вийшли або виходять з ужитку; б) нові слова, що не закріпилися й не стали в мові. загальновідомими. Отже, в пасивному запасі укр лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.

Історизми – це назви предметів старої культури, побуту: смерд, кріпак, князь. У процесі історичного розвитку зникають окремі предмети, поняття, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали. До історизмів також відносять економічні назви періоду соціалізму (колгосп, радгосп, колективна власність).

Архаїзми – це застарілі слова, що виходять з ужитку(колишні старослов’янські, давньоруські та інші слова. Але реалії, названі ними, залишаються й мають уже інші, сучасні назви: чоло-лоб, ректи-говорити,клієнт — іміджмейкер, зигзиця — зозуля.

Неологізми – це нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що відбивають сучасність: франчайзі,цивіліст.Найбільшу кількість неологізмів можна знайти в поетичних творах. Взагалі неологізми – дуже рухлива група лексики. Ті слова, що рік тому були неологізмами, сьогодні стають загальновживаними: перебудова, гласність, приватизація.

Отже, можна зробити висновок, що слово не є статичним знаком. Воно змінює своє значення,, оновлюється під впливом обставин або переходить до розряду рідковживаних.