23. Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка

Успіх його поезій базується на двох основах: геніальній обда­рованості поета і народній основі його творчості. Тематика і проблематика поезій Шевченка наскрізь національ­на, її можна визначити триаспектно: «слава» — національна тра­диція, «слово» — національна культура, «правда» — загальнолюд­ські вимоги релігійно-морального плану (тема історичного мину­лого, тема жіночої долі, тема майбутнього та ін.). Новаторською й оригінальною є історіософія Т. Шевченка, що поєднувала особистісне й народне у поглядах на минуле України, яку поет обов'яз­ково включав у загальноєвропейський історичний контекст. Своє­рідною є форма Шевченкового вірша. На думку Д. Чижевського, поет відмовляється від традицій наслідування російського вірша, пов'язуючи авторську віршову ритміку з народним розміром (ко­ломийковим і колядковим. Так само оригінальним є використання неповної, неточної ри­ми, внутрішньої рими, що дає змогу уникнути одноманітності викладу: «Єсть у мене діти, та де їх подіти». Романтизм як риса творчості Т. Шевченка виявився також у використанні жанру бай­ронічної поеми, тобто поеми «вільної форми», де іноді до вірша приєднується проза й наявне формальне вираження авторських почувань і думок (широкі ліричні вступи й відступи): від «Кате­рини», «Гайдамаків», «Наймички» до «Неофітів» та поеми «Ма­рія». Своєрідність Шевченкової поезії позначилася на таких жан­рових формах, як співочі пісенні вірші й вірші-рефлексії.

Т. Шевченко є основоположником нової української літературної мови. Мова його творів багата на поетич­ні паралелізми, антитези та інші художні засоби; відзначена ви­сокою афористичністю, відсутністю вульгаризмів, «просторічної мови» (на відміну від попередників).

Отже, з творів Кобзаря увесь світ довідується про основні ду­ховні цінності нашого народу: мову, звичаї, побут, культуру, а «ук­раїнська література вже не потребує нічиєї ласки». Т. Шевченко синтезує мистецький досвід минулих поколінь, одночасно творячи новий рівень культурного, філософського, духовного розвитку ук­раїнців як нації, з геніальною простотою розв'язуючи «вічні» проб­леми свободи, добра і зла, справедливості, сили слова.

24. Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.

Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі мови на письмі. Орфографія, як і орфоепія, має велике значення у спілкуванні людей. Вона визначає письмові норми укр літ мови, єдині і обовязкові для всіх, хто цією мовою користується. Єдина орфографія полегшує спілкування, сприяє піднесенню мовленнєвої культури мовців.

Орфографія - невідємна складова частина культури укр мови, однією з основних вимог якої є те, що написання слів має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм написання слів. Отже, норми правильного написання слів обов’язкові для всіх, хто користується укр літ мовою в її письмовій формі.

Орфографія має практичне значення для всіх, оскільки вивчення правил написання слів є одним з основних компонентів формування мовної компетенції фахівця, а також сприяє подоланню помилок в написанні слів.