
- •1.Мова і література в системі культурних цінностей укр. Сусп.
- •2.Мова- суспільне явище. Функції мови.
- •3.Укр. Літературна мова і мова професійного спрямування.
- •6. Складники системи нац. Мови.
- •Мовне законодавство в Україні. Статус укр.Мови як державної.
- •9. Основні х-ки сучасної укр.. Л-ної мови. Види мовних норм.
- •10.Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку лм
- •11.Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.
- •12.Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.
- •13. Давня література й початки формування лм.
- •14. Усна і писемна форми української лм.
- •15. Функціональні різновиди української лм. Їхні основні ознаки
- •16.Стильові різновиди суч. Укр. Мови й фахова мова.
- •17.Науковий, офіційно-діловий, розмовний (кодифікований) стилі літературної мови як основа мови фаху.
- •18.Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста.
- •19. Класична українська література як етап формування й утвердження норм літературної мови.
- •20.І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.
- •21. Г.Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору
- •22. Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах художньої літератури
- •23. Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка
- •24. Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •25. Принципи українського правопису.
- •26.Науковий стиль сучасної української літературної мови.
- •27. Писемні форми репрезентації наукової інформації (конспект, тези, реферат).
- •28. Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови.
- •29 Підстилі й жанри офіційно-ділового стилю. Їхня характеристика
- •30. Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.
- •31.Поняття «термін», «термінологія», «терміносистема». Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми
- •32. Пряме й переносне значення слова. Вияви полісемії в різностильових текстах.
- •33. Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у різностильових текстах.
- •34. Вияви антонімії, паронімії та омонімії в різностильових текстах.
- •35. Мовна домірність і мовна недостатність у різностильових текстах.
- •36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
- •37.Неологізми, архаїзми,історизми в українській літературній мові.
- •38. Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова у лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •39.Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів.
- •40. Поняття «граматичні мовні норми». Стилістичні можливості граматичних форм у різностильових текстах.
- •41. Синтаксична конструкція в різностильових текстах.
- •42.Синтаксична норма .Складні випадки керування.
- •43. Синтаксична норма. Порядок слів у реченні.
- •51.Синтаксична норма.Однорідні члени речення,дієприкметникові та дієприслівникові звороти в реченнях наукового і ділового стилів.
- •52.Складне речення в текстах наукового й ділового стилів.
- •53.Науковий текст і його ознаки.
- •54. Види та жанри наукових тестів
- •55.Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.
- •56.Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •57. Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності укр.Мови.
57. Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності укр.Мови.
В українській мові наголос вільний, різномісний, він може падати на будь-який склад слова. В інших мовах слова мають постійне місце наголосу. У мовах із вільним наголосом слова можуть мати рухомий або нерухомий наголос. Рухомий — той, що змінюється зі зміною граматичної форми того самого слова: нога — ногу — ноги — ногами; роблю, — робиш — роблять — роби. Нерухомий — той, що за цих самих умов не змінюється: ґава — ґаву — ґави — ґавам; знаю — знаєш — знають — знай.
Однак вільний наголос ще не означає, що слова можна наголошувати довільно. У наголошуванні українських слів все ж є системність, яка виявляється в тому, що певні групи слів об’єднуються одним правилом наголошування.
числівники другого десятка мають наголос на складі на: одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять; в іменниках з префіксом ви- наголос падає на префікс: виняток, випадок, виписка, виклик, вихоплення, виробіток, але: вимова, видавництво, вирощування.
Так само наголошений і префікс по- у словах: позначка, посвідка, посмішка. У трискладових словах віддієслівного походження наголос падає на той склад, на якому він є в інфінітиві (читання, питання, навчання, писання, завдання), а в двоскладових – на закінчення: життя, буття, знання, звання, пиття, спання, але: вміння, вчення). Чітка системність у наголошуванні існує і в займенниках: цього, того, мого, свого, мене, тебе тощо.
Віддієслівні іменники на -ання наголошуємо так, як дієслова, від яких вони утворені, наприклад:
вигнання, видання, визнання, завдання, запитання, зібрання, навчання, писання, пізнання, читання, але вираження, зобов 'язання.
Загальновизнано, що українська мова належить до наймилозвучніших мов світу. Ця її якість забезпечується передусім особливостями звукового складу, наголошування слів, наявністю фонетичних варіантів багатьох мовних одиниць, що дає змогу уникнути небажаних збігів голосних і особливо приголосних звуків.