57. Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності укр.Мови.

В українській мові наголос вільний, різномісний, він може падати на будь-який склад слова. В інших мовах слова мають постійне місце наголосу. У мовах із вільним наголосом слова можуть мати рухомий або нерухомий наголос. Рухомий — той, що змінюється зі зміною граматичної форми того самого слова: нога — ногу — ноги — ногами; роблю, — робиш — роблять — роби. Нерухомий — той, що за цих самих умов не змінюється: ґава — ґаву — ґави — ґавам; знаю — знаєш — знають — знай.

Однак вільний наголос ще не означає, що слова можна наголошувати довільно. У наголошуванні українських слів все ж є системність, яка виявляється в тому, що певні групи слів об’єднуються одним правилом наголошування.

числівники другого десятка мають наголос на складі на: одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять; в іменниках з префіксом ви- наголос падає на префікс: виняток, випадок, виписка, виклик, вихоплення, виробіток, але: вимова, видавництво, вирощування.

Так само наголошений і префікс по- у словах: позначка, посвідка, посмішка. У трискладових словах віддієслівного походження наголос падає на той склад, на якому він є в інфінітиві (читання, питання, навчання, писання, завдання), а в двоскладових – на закінчення: життя, буття, знання, звання, пиття, спання, але: вміння, вчення). Чітка системність у наголошуванні існує і в займенниках: цього, того, мого, свого, мене, тебе тощо.

Віддієслівні іменники на -ання наголошуємо так, як дієслова, від яких вони утворені, наприклад:

 вигнання, видання, визнання, завдання, запитання, зібрання, навчання, писання, пізнання, читання, але вираження, зобов 'язання.

Загальновизнано, що українська мова належить до наймилозвучніших мов світу. Ця її якість забезпечується передусім особливостями звукового складу, наголошування слів, наявністю фонетичних варіантів багатьох мовних одиниць, що дає змогу уникнути небажаних збігів голосних і особливо приголосних звуків.