41. Синтаксична конструкція в різностильових текстах.

Свідченням багатства української мови є різноманітність мовних засобів усіх рівнів. Великий вибір варіантів надає мовцям синтаксис. Необхідно навчитися правильно вибирати ті конструкції, які забезпечують найтонше висловлення певної думки і якнайкраще відповідають конкретній ситуації мовлення.

Основними видами синтаксичних конструкцій є такі:

а) двоскладні речення з дієприкметниковим присудком і односкладні речення з формою на -то, -по у ролі головного члена речення;

б) дієприслівникові звороти і підрядні речення;

в) підрядне речення і дієприкметниковий зворот;

г) підрядні речення і члени речення;

ґ) обставини і дієприслівникові звороти;

В офіційно-діловому мовленні перевага віддається обставинам, оскільки вони мають більш книжний характер порівняно з підрядними реченнями і дієприслівниковими зворотами.

Паралельними засобами вираження думки є безособові, пасивні та особові конструкції. В особових конструкціях підкреслюється активність суб'єкта дії, в безособових і пасивних конструкціях увага зосереджується на дії.

Пасивні й безособові конструкції надають висловленню офіційного характеру, вони активно використовуються в ділових паперах. Часто в безособових конструкціях, що вживаються в офіційно-діловому стилі, суб'єкт дії взагалі відсутній, як-от: Орендареві передаються запаси сировини, матеріалів, незавершене виробництво і готова продукція: Договір може бути змінено за угодою сторін. Такі конструкції не мають паралельних особових конструкцій.

Та ж сама думка може бути висловлена за допомогою простих і складних речень. Ті й інші речення можуть використовуватись у будь-якому стилі мовлення, але з різною частотністю. Прості речення переважають у розмовно-побутовому мовленні. Складні речення активніше вживаються у науковому та офіційно-діловому мовленні. Найчастіше зазначені стилі використовують складнопідрядні речення, за допомогою яких виражаються найрізноманітніші причиппо-наслідкові чи часові відношення.

Наявність синонімічних засобів дозволяє уникнути однотипності конструкцій, а отже допомагає нам урізноманітнити мовлення.

42.Синтаксична норма .Складні випадки керування.

Для української літературної мови як вищої форми загальнонародної національної мови, відшліфованої майстрами слова, характерна наявність сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість — основна ознака літературної мови. Отже, норма літературної мові- це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Мовні норми: орфоепічні, лексичні, граматичні, стилістичні та ін. У граматичних нормах розрізняють два види: морфологічні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, синтаксичні норми — усталену побудову словосполучень, речень. Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові).

Керування — це один із способів поєднання слів у словосполучення, при якому головне слово вимагає конкретної відмінкової форми залежного слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд (Зн. в.), платити за проїзд (за + Зн. в.), опанувати професію (Зн. в.), платити за проїзд (за + Зн. в.).

В офіційно-діловому та науковому стилях активно функціонують віддієслівні іменники, які мають особливості керування залежними словами, наприклад: опанування дисципліни (Р. в.), оволодіння знаннями (О. в.), освоєння спеціальності (Р. в.).

Відхилення в синтаксичному керуванні може зумовлювати діалектний вплив, застарілі норми, вплив інших мов – насампред російської. Це, зокрема, дякувати кого-що(замість кому-чому), наприклад: За все це учні повинні подякувати своїх вчителів;жартувати над ким-чим( замість з кого-чого).

Дуже часто близькозначні слова вимагають після себе неоднакових відмінків. Наприклад: властивий (кому?) - характерний (для кого?), опанувати (що? кого?) - оволодівати (чим?), сповнений (чого?) - наповнений (чим?), оснований (на чому) та ін.

Таким чином, пізнаючи закони мови, людина відкриває мовні норми. Щоб вільно володіти літературною мовою, потрібно не лише засвоїти норми, алей вміти доцільно відібрати для різностильової комунікації потрібну мовну одиницю.