- •1.Мова і література в системі культурних цінностей укр. Сусп.
- •2.Мова- суспільне явище. Функції мови.
- •3.Укр. Літературна мова і мова професійного спрямування.
- •6. Складники системи нац. Мови.
- •Мовне законодавство в Україні. Статус укр.Мови як державної.
- •9. Основні х-ки сучасної укр.. Л-ної мови. Види мовних норм.
- •10.Основні характеристики мовної норми на сучасному етапі розвитку лм
- •11.Поняття культури мови. Комунікативні якості культури мови.
- •12.Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.
- •13. Давня література й початки формування лм.
- •14. Усна і писемна форми української лм.
- •15. Функціональні різновиди української лм. Їхні основні ознаки
- •16.Стильові різновиди суч. Укр. Мови й фахова мова.
- •17.Науковий, офіційно-діловий, розмовний (кодифікований) стилі літературної мови як основа мови фаху.
- •18.Роль художнього стилю у формуванні інтелектуального потенціалу фахівця-економіста.
- •19. Класична українська література як етап формування й утвердження норм літературної мови.
- •20.І.Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.
- •21. Г.Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору
- •22. Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах художньої літератури
- •23. Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка
- •24. Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •25. Принципи українського правопису.
- •26.Науковий стиль сучасної української літературної мови.
- •27. Писемні форми репрезентації наукової інформації (конспект, тези, реферат).
- •28. Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови.
- •29 Підстилі й жанри офіційно-ділового стилю. Їхня характеристика
- •30. Документ і правила його складання. Регламентація оформлення документів державними стандартами.
- •31.Поняття «термін», «термінологія», «терміносистема». Проблеми кодифікації та стандартизації сучасної економічної терміносистеми
- •32. Пряме й переносне значення слова. Вияви полісемії в різностильових текстах.
- •33. Синонімія, види синонімів. Роль синонімів у різностильових текстах.
- •34. Вияви антонімії, паронімії та омонімії в різностильових текстах.
- •35. Мовна домірність і мовна недостатність у різностильових текстах.
- •36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
- •37.Неологізми, архаїзми,історизми в українській літературній мові.
- •38. Виразність та образність мови, її чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова у лексиці та лексиконі окремої особистості.
- •39.Поняття про фразеологію. Типи фразеологізмів.
- •40. Поняття «граматичні мовні норми». Стилістичні можливості граматичних форм у різностильових текстах.
- •41. Синтаксична конструкція в різностильових текстах.
- •42.Синтаксична норма .Складні випадки керування.
- •43. Синтаксична норма. Порядок слів у реченні.
- •51.Синтаксична норма.Однорідні члени речення,дієприкметникові та дієприслівникові звороти в реченнях наукового і ділового стилів.
- •52.Складне речення в текстах наукового й ділового стилів.
- •53.Науковий текст і його ознаки.
- •54. Види та жанри наукових тестів
- •55.Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила цитування й покликання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.
- •56.Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •57. Основні правила наголошування в українській мові. Засоби милозвучності укр.Мови.
34. Вияви антонімії, паронімії та омонімії в різностильових текстах.
Омоніми – слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні значення. Види: лексичні (слова тотожні за звуковим складом і написанням у всіх граматичних формах); граматичні (слова, що збігаються за значенням і написанням лише в деяких окремих формах); фонетичні (слова, що збігаються за звучанням, а пишуться не однаково).
Пароніми – слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки (-ся). Серед паронімів є слова з різними коренями. Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, приводить до помилок.
Антоніми – слова з прямо протилежним значенням. Наприклад: щастя - горе, великий - малий, чорний - білий, вперед - назад, високо - низько, говорити - мовчати, радіти - сумувати та ін
Вживання цих засобів мови дуже урізноманітнює мову, надає їй оригінальності та специфічних відтінків.
35. Мовна домірність і мовна недостатність у різностильових текстах.
В процессе…
Точність вираження думки — одна з важливих ознак культури мовлення. Найтиповіше порушення цієї вимоги — вживання слів без урахування їхнього значення. Невміння автора чітко висловитися виявляється також у таких вадах, як мовленнєва надмірність (або багатослів’я) і мовленнєва недостатність. Формами мовленнєвої надмірності є плеоназм(передовий авангард, на полях кипить гаряча робота) і тавтологія (користь від використання цих приладів є незаперечною). У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, вилучивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом чи займенником: (вигода від використання цих приладів є незаперечною). Не кожне повторення спільнокореневих лексем може вважатися мовною помилкою. Є чимало словосполучень, у яких тавтологія неминуча, приміром: вимити мийку, загадати загадку, закрити кришкою, зупинитися на зупинці. Отож треба розрізняти тавтологію, спричинену неувагою автора до вибору слова, і тавтологію, якої не можна уникнути або яку використовують з певною стилістичною метою. Досить поширеною помилкою є мовленнєва недостатність, що виявляється у випадковому пропущенні слів, потрібних для точного вираження думки. Це породжує абсурдність і комізм.
36. Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах.
З погляду вживання найбільшу групу становлять загальновживані (стилістично нейтральні) слова. Вони використовуються практично всіма носіями літературної мови й охоплюють найрізноманітніші сфери життя. Це слова на позначення родинних стосунків (батько, мати); органів людського тіла (голова, плече); речей, пов’язаних із побутом та працею людини (кухня, ліжко); рослин (пшениця, жито); тварин (корова, кінь); явищ природи (дощ, сніг); кольорів (білий, чорний); якостей та ознак (добрий, веселий); дій та станів (читати, спати) та ін.
Жаргонізми - слова і вирази, що належать будь-яких жаргону. У сучасній лінгвістичній літературі слово жаргон зазвичай вживається для позначення різних відгалужень загальнонародної мови, які служать засобом спілкування різних соціальних груп. Наприклад: бабки «гроші», бухарь «п'яний», кореш «приятель». Використання жаргонізмів є особливою характеристикою людини. Найчастіше жаргонізми вживають для підтвердження певного соціального статусу особистості.
Діалектизми — це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. калачики — кукурудза (південно-східні говори).Вживання діалектизмів та жаргонізмів дуже урізноманітнює мову, але існує велика ймовірність того, що співрозмовник вас не зможе зрозуміти.
