1

VI. Методи історичного дослідження

...Розвиваючи і вдосконалюючи метод, як і саму науку, ми вчимося на спробах і помилках і потребуємо критики, завдяки якій ми бачимо власні помилки...

К.Поппвр

Класифікація наукових методів. У загальному плані науковий метод представляє собою теоретично обгрунтований пізнавальний засіб. Він є результатом колективного досвіду науковців у пізнанні об'єктивної реальності. Усталений і апробований метод має свою теорію і техніку, які дозволяють встановлювати можливості і Обмеження у його застосуванні. У конкретному дослідженні використовуються різні наукові методи, які відрізняються рівнями охоплення досліджуваних явищ. У літературі виділяють чотири групи методів. Перша — найбільш загальні, світоглядні або філософські. Вони визначають загальний підхід до природи і суспільства. Таких підходів відомо два — метафізичний і діалек­тичний. Обидва відіграли свою позитивну роль в розвитку науки, їх розгляд подано у філософській літературі.

Друга група методів — загальнонаукові. Вони використовуються у всіх науках. їх арсенал постійно поповнюється. До них належать як філософсько-логічні (аналіз і синтез, індукція і дедукція, описові і кількісні і т.д.), так і методи, запозичені з різних наук — історичний і логічний, системно-структурний, моделювання, алгоритмізації, інформативний тощо. Часом першу і другу групи методів об'єднують у одну.

і Спеціально-наукові методи утворюють третю групу наукових методів. Засновуючись на загальнонаукових, вони мають специфіку застосування у різних науках. Четверта група — конкретно-наукові

методи. Використовують у окремих науках при розв'язуванні визначених наукових проблем.

Усі наукові методи взаємопов'язані і, як правило, засто­совуються у комплексі. їх роль полягає у такій організації логічних операцій з поняттями, категоріями наукового дослідження, котрі уможливлюють одержання у підсумку сутнісних теоретичних знань. Немає можливості і потреби розглядати усю сукупність наукових методів. Звернемо увагу на окремі методологічні аспекти тих методів, котрі найчастіше використовуються істориками. Брак місця змушує обмежитись самою загальною характеристикою методів, щоб ввести читача у вказану проблематику.

Загальнонаукові методи в історії. З важливих загальнонаукових методів особливу роль відіграють історичний і логічний. Вони, як правило, розглядаються у взаємодії, оскільки відбивають єдність процесу людського пізнання у часі і просторі. Об'єктивна реаль­ність може вивчатись суб'єктом тільки синхронно або діахронно, тобто у просторовому і часовому вимірах. Логічний метод роз­криває рух і зміїш об'єкту переважно у просторі, а історичний — у часі. Слід зауважити, що історичний і логічний методи дають найкращі результати саме у соціальних і гуманітарних науках, пов'язаних з вивченням людської діяльності. Вони зобов'язують дослідника гпдходити з великою увагою до категорій історичних часу і простору, котрі є визначальними при спробах пояснення і розуміння будь-яких явищ минулого. Неодмінними атрибутами цих методів є принципи — історизму, холізму, есенціалізму (див. розд. V).

Не менш важливу роль в історичному пізнанні відіїрає метод абстрагування, або метод сходження від конкретного до абст­рактного (від емпіричного до теоретичного). Цей метод включає три способи застосування. Абстрагування з допомогою відво­лікання (1) полягає в розгляді окремих рис або властивостей об'єкту без зв'язку з іншими і з об'єктом в цілому. Абстрагування з допомогою ототожнення (2) передбачає вивчення об'єкту на підставі обмеженого набору його ознак, що є певним спрощенням і огрубленням об'єкту. Абстрагування з допомогою ідеалізації (3) має на меті розумове конструювання ідеальних об'єктів з наперед заданими властивостями для того, щоб краще зрозуміти сутність його зв'язку з іншими об'єктами.

Застосування методу абстрагування змушує дослідника вда­ватись до значної ідеалізації об'єкта пізнання, але зобов'язує також не зупинятись на цій щеалізації, здійснюючи зворотній шлях від абстрактного до конкретного, тобто повертатись до реальних

моделі), передбачає значний обсяг абстрагування (ідеалізації) системи, не враховує особливих і другорядних рис і властивостей..

Спеціально-наукові методи в історії. Серед багатьох спеціально-наукових методів звернемо увагу на ті, що найчастіше використовуються істориками. Серед них продовжує залишатись популярним генетичний метод. Його суть полягає у послідовному розкритті зародження і розвитку історичних об'єктів. Він є аналітично-іїтдуктивним і описовим за формою, дозволяє показати причинно-наслідкові зв'язки еволюції явищ. Простота і дос­тупність даного методу, увага передусім до фактографії тривалий час забезпечували йому популярність.

Проте цей метод має серйозні обмеження, оскільки спря­мований на динаміку розвитку об'єкту в часі, яка, в свою чергу, може призвести до недооцінки статики суспільних явищ. Крім того, він може схиляти до абсолютизації індивідуального і непов­торного в досліджуваних явищах, перебільшення значення ранніх етапів розвитку об'єкта і недооцінки його еволюції і видозмін.

Порівняльний (компаративний) метод теж давніше викорис­товувався досліїгниками. На його підставі були розроблені усі теорії і концепції історичного процесу у новий час. Логічною підставою його є аналогія (Встановлення подібності на основі співпадіїтня ознак об'єктів). Порівняння історичних об'єктів дозволяло робити узагальнення насамперед про їх спільні риси і властивості. Пізнавальні можливості цього методу є необмеженими. Але його використання передбачає обов'язок дотримання певних правил: 1) порівняння повинно відбуватись на підставі конкретних факсів; 2) факти повинні представляти одну епоху; 3) при порівнянні фактів різних епох можна говорити лише про відмінність, а не подібність.

Порівняльний метод має свої обмеження. Він складніший до застосування у зв'язку з необхідністю опанування знаннями за двома і більше об'єктами. Формальне застосування методу може вести до штучних і навіть спекулятивних висновків.

Типологічний метод використовується з метою впорядкування і узагальнення історичних фактів. Вш передбачає групування фактів (або об'єктів) у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак. Типологізащя вимагає дотримання певних методо­логічних принципів: 1) обов'язкового виділення тих якісних ознак, за якими здійснюється групування об'єктів (для цього потрібні обширні позаджерельні знання); 2) наявність достатньо багатого фактичного матеріалу (об'єктів вивчення), який дозволяє здійснювати типологізацію. Метод є складним і трудомістким у застосуванні, передбачає опрацювання значного фактичного матеріалу. Добрі