27. Садибно-паркова культура України

У процесі тривалого історичного розвитку садово-паркового будівництва визначались різноманітні стилі. Основними з них є регулярний і ландшафтний (пейзажний). Особливістю регулярного стилю є геометричний принцип побудови парку – правильність ліній у плануванні, симетрія в розміщенні окремих його елементів тощо. Головним тут майже завжди є та чи інша архітектурна споруда, а рослинності відведено другорядну роль. Дерева, чагарники та трави, водойми, басейни та фонтани є тут лише декоративними доповненнями, причому шляхом стрижки деревам і чагарникам часто надаються різноманітні геометричні форми. В основі побудови ландшафтних парків лежить принцип творчої переробки мотивів природи – лісів, лук, гір, озер тощо. Рослинність тут посідає провідну, а не підлеглу роль. Краса, якою захоплюється глядач у цьому випадку, полягає у природності довкілля. У ландшафтних парках владарює природа. У вітчизняній паркобудівній практиці зазначені стилі часто комбінувались. Як правило, палацова територія формувалась у регулярному стилі, а периферійна – ландшафтному. Найбурхливішого розвитку палацо-паркове будівництво в Україні набуло у другій половині XVІІІ – першій половині ХІХ ст. Його обумовлювало все зростаюче тяготіння українського, а також польського й російського шляхетства, яке мало маєтності в Україні, до презентабельності. Звідси витікало прагнення до зведення в дворянських садибах цього періоду цілих палацових комплексів і створення великих просторових парків. Багаті вельможі зводили справжні перлини палацо-паркового мистецтва в Умані та Білій Церкві, Батурині.

Безперечно вітчизняні палацо-паркові комплекси варті того, щоб з ними ознайомились широкі верстви українства та численні іноземні гості. На їх базі можна створити цілу низку пізнавальних туристсько-екскурсійних маршрутів, що сприятимуть розширенню освітнього кругозору громадян України й осмислення ними ролі та значення історико-культурної спадщини у формуванні духовних засад української державності, виховані національної самосвідомості нинішнього та прийдешніх поколінь.

 м. Київ. За площею зелених насаджень Київ входить до трійки "найзеленіших" столиць Європи (разом в Віднем та Осло). Нині в Києві сформовано 70 парків, що разом з навколишніми лісовими масивами являють собою своєрідні "зелені легені" міста. Крім цього, більшість київських парків виконує ще й художньо-естетичну функцію. 

32. Творча спадщ. Шеви-художника

Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка – твори живопису і графіки, що їх виконав Шевченко в різній техніці протягом усього життя. За жанрами – це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша – авторські дати. За часом виконання всі живописні й графічні твори Шевченка можна поділити на три періоди: від перших робіт доакадемічного часу і до заслання (1830-1847рр), твори років заслання (1847-1857рр) і роботи, виконані після повернення з заслання до смерті художника (1857-1861рр). З доакадемічних робіт збереглися малюнок олівцем “Погруддя жінки”(1830), акварельний портрет П. Енгельгардта (1833), портрет Є. Гребінки 1837. На історичні теми: “Смерть князя Олега”, “Олександр Македонський”, “Смерть Богдана Хмельницького” (1836-1837). У роботах художника доакадемічного періоду вже яскраво виявився інтерес до суспільновагомих тем. Його композиції стверджують патріотизм, людську гідність, виражають протест проти насильства. В них Шевченко вперше звертається до історії.

Період від вступу до Академії мистецтв і до заслання (1838-1847рр). відзначається широкою тематикою, появою нових жанрів. На творах Шевченка цього періоду особливо помітний вплив К. Брюллова: певна ідеалізація зображуваного, романтична піднесеність, деяка умовність колориту. В межах цього періоду виразно простежуються етапи внутрішнього розвитку митця. Перший етап припадає на 1838-1843рр. Значну частину творчості Шевченка цих років становлять студійні роботи – рисунки олівцем, вуглем. Багато уваги приділяв він копіюванню творів свого вчителя К. Брюллова. В портретах, які художник виконував найчастіше на замовлення, він не задовольнявся лише зовнішньою схожістю, а прагнув відтворити образ людини, риси її характеру. Вершиною в цьому жанрі Шевченка академічного часу є виконаний олією автопортрет (1840), з якого починається галерея автопортретів. Картина “Катерина” (1842), викона олійними фарбами, ввійшла в скарбницю українського побутового живопису як один з перших творів критичного реалізму. Жанрові твори Шевченка правдиво і поетично зображують життя українського народу, глибше, ніж це було до того в українському мистецтві, підносять соціальні проблеми. Мистецький доробок Шевченка часу перебування на Україні складають виконані олією дві картини – “Селянська родина” та “На пасіці”. Ці роботи свідчать про великий інтерес митця до життя українського народу і його побуту, про глибоке соціальне спрямування творчості художника. Творчість Шевченка періоду від закінчення Академії до заслання характеризують переважно портрет і пейзаж. В пейзажах переважає замилування просторами, затишними куточками і особливо деревами з їхнім вибагливим і складним рисунком. Про велику спостережливість художника говорять і численні пейзажі, на яких надзвичайно тонко зображено деталі не тільки на першому плані, а й на другому і третьому. Портретні твори Шевченка років заслання виконано переважно сепією. Творчість Шевченка років заслання переконливо доводить, що, всупереч твердженням біографів поета з буржуазно-націоналістичного табору, він не втратив здібностей художника, а й досяг як митейь ще вищого рівня в усіх жанрах портретному, пейзажному й побутовому.

Мистецька спадщина Шевченка останнього періоду життя кількісно невелика. Серед пейзажів переважають етюди й начерки, виконані 1857 на пароплаві, коли поет їхав з Астрахані до Нижнього Новгорода, та краєвиди, створені на Україні під час третьої подорожі 1859. Усі ці пейзажі свідчать про зрослу майстерність Шевченка-пейзажиста в останній період життя. Це виявляється в підкресленні другого і третього планів, глибокій ліричності та емоційності краєвидів. Таким яином, можна сказати, що творчість Шевченка-художника відзначається глибокою народністю, інтернаціональними мотивами і гуманізмом. Його твори мали вплив на весь розвиток українського мистецтва, вони служать життєдайним джерелом для багатьох поколінь українських художників. Мистецька спадщина Шевченка визначає його видатне місце в історії не лише українського, а й світового мистецтва.