1.3. Тенденції розвитку вищої освіти в Україні

На думку експертів, українська вища освіта в цілому повторює світовий тренд переходу від вищої школи індустріального зразка до вищої школи постіндустріальної епохи, про що свідчить ряд тенденцій, що сформувалися протягом останніх п'ятнадцяти років.

1. Масовість вищої освіти.

Вища освіта в Україні стає усе більше масовою. З 1990- х років число вузів у країні збільшилося в 2 рази, а чисельність студентів зросла майже в 3 рази, що має безсумнівний позитивний ефект для українського суспільства. Однак особливістю переходу до масової вищої освіти в Україні є те, що це відбувається не на тлі ' бэби-буму' і економічного підйому, як було, наприклад, у США в 1960- е роки, а на тлі затяжного демографічного спаду й досить неоднозначної економічної ситуації.

2. Комерційність вищої освіти.

Українська вища освіта швидко стає комерційною, що теж є світовою тенденцією. Ріст сектора платної освіти й збільшення числа приватних вузів іде у світі з 1980- х років. В Україні цей сектор з'явився із середини 1990- х років і розвивається дуже швидкими темпами. Вітчизняні вузи поступово перетворяться в ринкові суб'єкти й починають діяти відповідним чином. В 1995 році число комерційних студентів в українських вузах становило 10% від їхнього загального числа, те вже до 2000 року кількість першокурсників - і платників практично зрівнялося.

3. Гуманітаризація та компетентнісний підхід у освіті.

Змінився й сам процес навчання. Як відзначають експерти, з 80- х років вузи починають орієнтуватися на підготовку гнучких фахівців, затребуваних на ринку праці, і відповідно змінювати технології навчання. Компаніям необхідні співробітники, які можуть вирішувати завдання, що стосуються різних галузей знань і навичок, що мають, пристосування до швидкої зміни трудових операцій. Тому акцент у професійному навчанні поступово зміщається від передачі кваліфікацій як формально підтвердженого дипломом набору знань до передачі набору компетенций. В Україні ці зміни вузівської системи припали на 1990- і роки. Специфіка процесу полягала в швидкій гуманітаризації вітчизняної вищої освіти, прискореному імпорті на українські терени нових спеціальностей, особливо в сфері керування й послуг, появі нових спеціальностей на стиках старих дисциплін.

4. Нові форми навчання.

Важливою тенденцією в сфері освіти є активний розвиток нових форматів навчання, таких як бізнес- школи, корпоративні університети, тренінгові системи, дистанційне навчання і т.і. В Україні формування цього сектора почалося теж порівняно недавно, але, проте , він активно розвивається й займає усе більше серйозну частку ринку освітніх послуг.

Стан вищої освіти в Україні.

Розробляються та впроваджуються нове покоління стандартів вищої освіти, сучасні освітні технології, кредитно-модульна система організації навчального процесу. Уже сьогодні в Україні навчається 27 тис. студентів із 110 країн світу, що сприяє підвищенню престижу України та збільшенню надходження коштів. Уживаються заходи щодо активізації наукових досліджень, інтеграції науки з виробництвом.

Разом з тим учасники парламентських слухань зазначають, що вища школа ще не стала дієвим чинником утвердження моделі інноваційного соціально-економічного розвитку України.

У державі не створено достатніх умов для реалізації в повному обсязі вимог законів України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, указів Президента України “Про Національну доктрину розвитку освіти”, “Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року”.

Украй незадовільним є державне фінансування вищої освіти, яке всупереч положенням статті 61 Закону України “Про освіту” становить лише 4,5% від ВВП і стримує її інноваційний розвиток. Застаріле обладнання становить понад 70%. Невиправдано низькою залишається заробітна плата педагогічних і науково-педагогічних працівників, яка ледве перевищує мінімальний прожитковий рівень. Не виконуються вимоги статей 3 та 4 Закону України “Про вищу освіту” щодо доступності вищої освіти, статті 64 щодо співвідношення кількості студентів на десять тисяч населення, які навчаються за рахунок видатків Державного бюджету України, статті 12 щодо розроблення державних стандартів вищої освіти. Стрімко зростає плата за навчання, відбувається різке розшарування серед студентства.

Не відповідає вимогам медичне обслуговування й організація харчування у вищих навчальних закладах. У незадовільному стані знаходяться гуртожитки, спортивні та культурні споруди. Існують значні проблеми з організацією виховної роботи. Серед студентської молоді розповсюджені пияцтво та наркоманія. Лише кожний шостий студент займається фізичною культурою та спортом.

Стримуючим фактором розвитку вищої школи є відсутність науково обґрунтованих критеріїв матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Наявність великої кількості філій, малопотужних за освітнім і науковим потенціалом вищих навчальних закладів, підпорядкованість їх більше ніж двадцяти міністерствам і відомствам негативно впливає на якість освітньої діяльності.

Не виконується стаття 57 Закону України “Про освіту” щодо соціально-економічних гарантій та заохочень педагогічним і науково-педагогічним працівникам, що призводить до їх зубожіння та ставить під загрозу подальший розвиток вищої освіти. Мізерна заробітна плата викладачів, відсутність належного матеріально-технічного забезпечення їхньої діяльності провокує у вищих навчальних закладах хабарництво та інші негативні явища.

Щорічно призупиняється дія положень статті 64 Закону України “Про вищу освіту” щодо визначення розмірів бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів та науково-педагогічних і наукових кадрів вищої кваліфікації. Ігноруються положення статті 63 Закону України “Про вищу освіту” щодо самостійного розпорядження власними доходами вищими навчальними закладами. Спостерігається різке старіння професорсько-викладацького корпусу, знижується рівень підготовки фахівців вищої кваліфікації в аспірантурі і докторантурі.

Не упорядкована взаємодія сфери праці і сфери освіти. Недостатньо приділяють уваги вирішенню цієї проблеми Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство аграрної політики України, Міністерство промислової політики України та інші. Не визначено реальні потреби загальнодержавного та реґіональних ринків праці. Майже половина вищих навчальних закладів не проводить науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки. Кількість державних програм, в яких задіяні вищі навчальні заклади, становить лише 19 відсотків.

Болонський процесс як засіб інтеграції у вищу освіту європейських країн.

Важливою і багато в чому вирішальною складовою загального процесу європейської інтеграції України є входження української вищої освіти в європейський освітній і науковий простір на основі фундаментальних цінностей і принципів Болонського процесу. На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Україна приєдналася до Болонського процесу 19 травня 2005 р. у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи, відповідальних за вищу освіту. Крім того, значна кількість міжнародних організації підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.

Болонський процес - це процес європейських реформ, спрямований на створення загальноєвропейського простору вищої освіти. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 р. з підписання Болонської декларації. Передумовою її створення стало підписання у 1988 р. Великої Хартії європейських університетів (Magna Charta Universitatum) та розроблення й прийняття у 1997 р. під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО Лісабонської конвенції про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (в тому числі Україна), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.

У рамках Болонського процесу було сформульовано шість ключових позицій:

1. Уведення двоциклового навчання (бакалавр, магістр). При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після отримання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження європейської кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейську кредитно-трансферну систему), зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції "навчання впродовж усього життя".

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій, та встановлення стандартів транснаціональної освіти. Оцінка знань і вмінь буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники, відповідно до освітніх стандартів.

4. Розширення мобільності студентів і науково-педагогічних працівни- ків для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Знання та уміння випускників повинні бути застосовані й використані на користь всієї Європи. Для забезпечення визнання кваліфікації фахівців планується використання Додатку до диплому, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, узгоджених кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

Слід зазначити, що Болонський процес не передбачає створення повністю ідентичних систем освіти в різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

Україна є активним учасником цих процесів. Принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 р.

Основним завданням на найближчий період є запровадження передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічній Європейській кредитно-трансферній системі ECTS. Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ECTS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи - можливість враховувати всі досягнення студента.

Система мiжнародних освiтнiх стандартiв ISO - 9000

Одним з напрямків розвитку Болонського процесу в Європі є формування загальних підходів до забезпечення й оцінювання якості вищої освіти.

При цьому передбачається, що якість підготовки фахівців у вищих навчальних закладах забезпечується двома основними складовими – якістю змісту освітніх програм і якістю менеджменту у вузі.

В даний час більшість моделей управління якістю освіти і наукових досліджень у закордонних і українських вузах побудовані на основі методу оцінювання, що грунтується на статистичній обробці досягнутих результатів.

Однак останнім часом світовою тенденцією є перехід на моделі, що відповідають концепції загального управління якістю (Total Quality Management, TQМ) і вимогам міжнародних стандартів якості ISO 9000:2000 (International Organization for Standardization, ISO).

Концепція TQM припускає наявність у вузі чітко і ясно сформульованої місії і стратегічних цілей, що вироблені в результаті всебічних досліджень потреб зовнішнього середовища в основних продуктах діяльності вузу. Загальне управління якістю орієнтує на процесний підхід до діяльності вузів, використовує ряд специфічних, досить складних, але досить ефективних методів та інструментів управління якістю. Концепція TQM останнім часом стала досить популярною у вузах Європи.

Підхід до побудови системи менеджменту якості, оснований на вимогах міжнародних стандартів ISO 9000:2000, припускає демонстрацію здатності вузу виготовляти продукцію, що задовольняє споживача, причому його запити регулярно відслідковуються і вивчаються. Відповідно до вимог стандарту ISO 9001:2000, основною метою вузу має стати підвищення задоволеності клієнтів – особистості, суспільства і держави в освітніх послугах, підготовці фахівців, наукової продукції і т.д.

Останнім часом на стандарт ISO 9000:2000 орієнтуються безумовно ті вузи, що розвивають свою підприємницьку інноваційну діяльність і прагнуть завоювати на ринках освітніх послуг і наукомісткої продукції нові і більш міцні позиції.

В основі діючої версії міжнародного стандарту якості ISO 9000:2000 лежать принципи загального управління якістю. Філософія загального управління якістю така, що всі проблеми в менеджменті організації розглядаються з погляду системи. За логікою TQM, будь-яка організація, у тому числі вуз, працює настільки ефективно, наскільки добротна її система менеджменту якості.

Стандарт ISO 9000:2000 – це стандартизована філософія якості, задача якої – організувати мислення певним чином. Однак вимоги стандарту повинні бути адаптовані до вузівського ґрунту.

Вимоги стандарту ISO 9001:2000 не відносяться до змісту діяльності вчених і викладачів вищого навчального закладу, вони лише упорядковують процеси їхньої діяльності. Даний стандарт не стосується структури і змісту наукових досліджень і освітніх програм, методологій і технологій, використовуваних у науковому і навчальному процесах.

Стандарт ISO 9000:2000 не діє в аудиторії, девикладач користується наданою йому академічною волею реалізувати свій науковий і методичний потенціал та педагогічні здібності.

Основними функціональними елементами системи менеджменту якості вузу відповідно до вимог стандарту ISO 9000:2000 є:

• орієнтація на споживача;

• провідна роль керівництва в постановленні цілей і їхньом досягненні;

• залученість усіх співробітників у рішення завдань вузу;

• процесний підхід до організації усіх видів діяльності;

• системний підхід до управління;

• постійне поліпшення якості продукції.

Застосування стандарту ISO 9000:2000 до системи менеджменту якості вузу має сприйматися серйозною інновацією. Створення системи менеджменту якості – задача, що вимагає нетрадиційних підходів до її рішення. Робота має починатися зі створення команд з формування політики якості й опису основних процесів у вузi.

Наступним етапом є підготовка і мотивація персоналу вузу, навчання уповноважених з якості, менеджерів і аудиторів. Важливе усвідомлення кожним співробітником своєї ролі, відповідальності і повноважень у рамках системи менеджменту якості вузу. Обов'язкова умова – залучення студентів як основних споживачів освітніх послуг.

Вибудовується система менеджменту, що розвивається, якості вузу, що дозволяє ефективно управляти процесами, діями і завданнями на всіх рівнях.

Внутрішній аудит дозволяє оцінити ступінь готовності структурних підрозділів вузу працювати якісно, відповідно до вимог стандарту ISO 9000:2000.

Перший етап – аудит документації. Другий етап – аудит процесів управління, у тому числі процесів управління документацією, а також загальною структурою системи менеджменту якості вузу. Виявлений у ході аудиту потенціал для поліпшень є основою програми коригувальних заходів. Третій етап – сертифікаційний аудит, який показує партнерам у зовнішньому середовищі, що вуз ефективно функціонує, забезпечуючи стабільну і високу якість продукції і послуг.