107.Соціально - економічний розвиток України в 1991-2003 роках.

Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки, який дав би змогу вивільнити творчу енергію народу та повніше реалізувати можливості вітчизняного економічного потенціалу.

Зауважимо, що теорія перехідного періоду від директивної до ліберальної економіки тільки створюється, базуючись на досвіді країн, які дещо раніше стали на шлях трансформації власної економіки. Щодо цього фахівці виділяють декілька специфічних моделей:

 1. Створення в надрах старої командної системи нових соціально орієнтованих ринкових відносин  

2.    Поступовий еволюційний перехід до ринкових відносин  

3.    Шлях «шокової терапії» (Польща).  

Через різні обставини Україна самостійно не обирала своєї першої моделі переходу до ринку, а була просто втягнута в ринкові перетворення за російським зразком. Уже в січні 1992 р. російський уряд Є. Гайдара, дотримуючись концепції «шокової терапії», зняв державний контроль над ціноутворенням. Кабінету Міністрів України, очолюваному В. Фокіним, щоб якось захистити український ринок, не залишалося нічого іншого, як повторити цей маневр. Безмитні кордони, глибока інтегрованість у простір СНД, існування саме в Росії єдиного на той час для пострадянських держав емісійного банку, запрограмованість виконувати накази з Москви стали об'єктивними чинниками, які підштовхнули Україну до цього кроку.

 13 жовтня 1992 р. Верховна Рада затвердила прем'єр-міністром Л. Кучму. Невдовзі було сформовано уряд, який за своїм складом мав коаліційний характер, оскільки до нього увійшли представники опозиції — І. Юхновський, В. Пинзеник, М. Жулинський.

 У пошуках ефективної моделі реформування уряд Л. Кучми спробував відновити галузеве централізоване управління народним господарством, ввести держзамовлення на республіканському та регіональному рівнях. Це було намагання стабілізувати економічне становище посиленням адміністративних методів управління, спираючись на державний сектор, у якому було зосереджено основну частину виробничого потенціалу країни. Паралельно йшла розбудова ринкової інфраструктури: виникли ринки валюти, нерухомості; динамічнішими стали процеси роздержавлення. У фінансовій сфері наприкінці 1992 р. ситуація була критичною.Досягнуте певне відновлення керованості економікою сприяло зниженню темпів спаду виробництва, падіння валового національного продукту в першому кварталі 1993 р.

 У пошуках шляхів виходу з кризи прем'єр-міністр Л. Кучма, виступаючи в серпні у Верховній Раді з програмою антикризових дій на вересень—грудень 1993 р. та на 1994 p., запропонував такий перерозподіл влади: законодавчу — Президентові, виконавчу — урядові, розроблення Конституції — Верховній Раді. На його думку, уряд мав здійснювати такі повноваження: залучення до вертикальної структури виконавчої влади, побудованої зверху донизу, місцевих держадміністрацій; підпорядкування Національного банку урядові; право уряду самостійно призначати й знімати міністрів та керівників інших відомств, створювати й ліквідовувати структури виконавчої влади. Проте цю пропозицію не було підтримано. У вересні 1993 р. Л. Кучма пішов у відставку.

 У жовтні 1993 р. після кількох розглядів на засіданнях Кабінету Міністрів було схвалено «Концепцію плану економічного і соціального розвитку та державного бюджету України на 1994 рік», яка формально проголошувала курс на послідовне просування до ринку, визначала пріоритети розвитку економіки та засоби їх досягнення, економічні, правові та адміністративні регулятори економічних процесів. Однак на практиці дедалі помітнішим ставав перехід до адміністративних важелів управління.

Вже в грудні 1993 р. у схвалених Верховною Радою головних напрямах діяльності уряду висувалася ідея поступовості реформ.

 У період 1991 — середини 1994 pp. віднайти оптимальну формулу реформування національної економіки не вдалося.- Країна опинилася в кризовій ситуації. Проте українське суспільство випробувало різні підходи до реформування, набуло досвіду суспільних перетворень.

Економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру суспільства. Після лібералізації цін 1992 р. основна маса населення опинилася за межею бідності. Внаслідок цього різко зросло суспільне напруження між полюсами «багаті» — «бідні».

 За цих обставин новообраний Президент Л. Кучма в жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію. У соціально-економічній політиці було визначено такі основні напрями та пріоритетні завдання:

 1)   фінансова стабілізація 2)   регульована та контрольована державою лібералізація цін; 3)   докорінна структурна перебудова виробництва 4)   децентралізація управління економікою; 5)   лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, 6)   соціальний захист,  

Перші кроки на шляху здійснення нового реформаційного курсу були швидкими і рішучими. Одна за одною вийшли урядові постанови про підвищення зарплат, пенсій і стипендій; про лібералізацію цін та експорту. Все це значною мірою було зумовлено і тим, що принциповою вимогою Міжнародного валютного фонду, який вже 26 жовтня 1994 р. надав Україні першу частину позички, була саме лібералізація цін.

 Реалізація нового соціально-економічного курсу виявила суттєві недоліки запропонованої моделі реформування: по-перше, ринок не може регулювати ціни природних монополістів; по-друге, глибокі структурні зміни неможливі лише на основі ринкових стимулів, вони відбуваються з допомогою державного програмування; по-третє, ринок погано розв'язує соціальні проблеми, а також проблеми невиробничої сфери.

 

 

За роки реформ в економічній сфері відбулися глибокі якісні зрушення, зародилися та набрали силу позитивні тенденції та процеси. Було сформовано основні атрибути національної економіки — фінансову, податкову, митну, банківську та інші системи, що сукупно визначають основну економічну інфраструктуру державності. Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Набрав силу активний і незворотний процес розширення корпоративного та приватного секторів економіки.  

Спробу певної корекції реформ засвідчив виступ Президента України Л. Кучми на науковій конференції «Україна на порозі XXI століття: уроки реформ та стратегія розвитку» 20 листопада 2000 р. Підкреслювалось, що в стратегії реформ слід перенести акцент на якісні показники, це забезпечить стабільне кількісне економічне зростання. Оскільки цивілізоване поглиблення ринкових перетворень можливе лише на основі утвердження повноцінного громадянського суспільства, процес демократизації всіх сфер суспільного життя в Україні має стати більш динамічним, перейти в логічне, осмислене русло.

 Базовими пріоритетами економічної політики, націленими на суттєве коригування моделі реформ і формування стратегії випереджаючого розвитку, були проголошені:

1)   зміцнення дієздатності держави на основі реалізації адміністративної та конституційної реформ;

2)   створення належної законодавчої бази та стабільних правил як основи економічної діяльності;

3)   зміцнення позицій національного капіталу, відповідального за долю держави, його консолідація й централізація;

4)   утвердження в економіці конструктивного конкурентного середовища;

5)   обмеження тіньової економічної діяльності та впливу олігархічних структур;

6)   відмова від спроб стабілізувати економіку винятково монетарними засобами, застосування комплексного підходу, в основі якого — всебічне узгодження шляхів розвитку грошово-кредитної політики із завданнями реальної економіки;

7)   децентралізація владних повноважень, посилення ролі регіонів, розширення їх прав і повноважень.