єкзамен тпп

Питання з теорії та практики перекладу з англійської мови

1. Об’єкт, предмет і методи перекладознавства. Визначення перекладу.

Наука про переклад вивчає процес перекладу. Під процесом перекладу звичайно розуміють міжмовні перетворення, трансформацію тексту на одній мові в текст іншою мовою. Тим самим завдання науки про переклад зводяться до порівняльного вивчення двох мовних систем.

Переклад – це мовна передача та інтерпретація письмового тексту з однієї мови на іншу.

2. Історія перекладу та думок про переклад як складова частина перекладознавства. Тенденції в думках про переклад, що домінували в різні епохи.

Усний переклад дуже часто переплутується з письмовим. Головна різниця між усним та письмовим перекладом полягає в тому, що при письмову перекладі використовується написаний текст, до якого можна звернутися в будь-який момент під час перекладу, в той час коли при усному перекладі вихідний текст не зафіксований (тому що він передається усно).

Історія

Виникнення мови 100 000 років та письма 5000 років тому заклало фундамент для розвитку перекладу. Відомі переклади позначають основні етапи в історії розвитку перекладу.

Про історію розвитку перекладу в культурах регіонів, що знаходяться поза Європою, наприклад в Середземноморрі, мало чого відомо. Дуже схожою є ситуація з історією усного перекладу, розвиток якого є малодослідженим, хоча й слід зауважити, що усний переклад був важливішим, ніж письмовий, так як обмін усною інформацією у давнину мав велике значення.

Один з перших доказів існування перекладу є Септуаґінта, написана в 247 році до н.е. Це переклад Старого Заповіту з гебрейської на грецьку мову, який створювався протягом 72 днів 72 перекладачами. Напис на Розетському камені 196 року до н.е. – священний декрет, написаний двома мовами та трьома різними стилями письма: єгипетською мовою - демотичним письмом й ієрогліфами та грецькою мовою. Цей багатомовний документ допоміг розшифрувати ієрогліфи.

Переклади часто відігравали велику роль в обміні знань між різними народами. Достатньо подивитися на одну з епох, в якій були зроблені численні переклади, щоб зрозуміти, як розповсюджувалась інформація. Стародавній Рим, де в основному грецька література перекладалася на латинську мову, був центром перекладу. Теоритичне письмо про літературу й риторику, яке було перейнятим з цього часу, провіщає нинішню дискусію про цінність словесного та вільного перекладу на декілька століть вперед.

Відомою постаттю в історії розвитку перекладу є Ієронім (біля 331- 429), який був проголошений святим і вважається сьогодні покровителем перекладачів. Ієронім отримав доручення від Папи Дамазусу І зробити переклад Біблії на латинську мову, орієнтуючись на грецькі тексти. Пізніше він переклав також Старий Заповіт з гебрейської мови. Протягом багатьох століть його латинська версія Біблії вважалась офіційним біблійним текстом Римо-католицької Церкви.

3. Складові частини перекладознавства за Голмсом.

4. Лексико-граматичні трансформації (генералізація, конкретизація, модуляція тощо)

Прийоми логічного мислення, за допомогою якого ми розкриваємо значення іншомовного слова в контексті і знаходимо йому український відповідник, прийнято називати лексичними трансформаціями. Суть трансформації полягає в заміні лексичної одиниці, що перекладається, словом або словосполученням, яке реалізує сему цієї одиниці початкової мови (ПМ) [12, c. 12].

Рецкер Я.И. виділяє сім різновидів лексичних трансформацій, хоча не завжди можна чітко класифікувати кожен приклад перекладу із-за переплетення категорій.

• Диференціація значень.

Диференціація це метод для правильного підбору значень для контекстного перекладу.

Для правильної диференціації значення слова необхідно знати явище конкретної дійсності, яке стоїть за ним. Це особливо важливо, коли поряд із диференціацією відбувається і конкретизація абстрактних понять.

• Конкретизація значень.

Конкретизація - це заміна слова або словосполучення з більш широким значенням, словом або словосполученням з більш вузьким значенням. Як правило, лексиці української мови властива велика конкретність, ніж відповідним лексичним одиницям мови гінді. Конкретизація вихідного значення використовується в тих випадках, коли міра інформаційної упорядкованості вихідної одиниці нижча, ніж міра упорядкованості відповідної їй за змістом одиниці в мові перекладу. Конкретизація може бути мовною та контекстуальною (мовною). При мовній конкретизації заміна слова з широким значенням на слова з більш вузьким значенням обумовлюється розбіжностями в ладі двох мов – або відсутністю лексичної одиниці, що має настільки ж широке значення, що і передається одиниця, або розбіжностями в їх стилістичних характеристиках, або вимогами граматичного порядку.

• Генералізація значень.

Генералізація (процес, зворотна конкретизація) вихідного значення має місце в тих випадках, коли міра інформаційної упорядкованості вихідної одиниці вище заходів упорядкованості відповідної їй за змістом одиниці в перекладаючій мові і полягає в заміні приватного загальним, видового поняття родовим. При перекладі з гінді на українську цей прийом застосовується набагато рідше, ніж конкретизація. Це пов'язане з особливостями лексики гінді. Слова цієї мови частіше мають більш абстрактний характер, ніж українські слова, пов'язані з тим же поняттям.

• Смисловий розвиток.

Прийом смислового розвитку полягає в заміні словникової відповідності при перекладі контекстуальних слів, логічно пов'язаних з ним. Сюди відносяться різні метафоричні і метонімічні заміни, вироблені на основі категорії схрещування .

Якщо врахувати, що всі знаменні частини мови діляться на три категорії: предмети, процеси і ознаки, то в ході перекладу спостерігається разюча розмаїтість замін як всередині кожної категорії, так і між різними категоріями. Для передачі одного і того ж змісту засобами іншої мови часто байдуже, якою формою слова буде виражено цей зміст. Предмет може бути замінений його ознакою, процес – предметом, ознака – предметом чи процесом і т.д.

• Антонімічний переклад.

Прийом антонімічного перекладу полягає у передачі поняття протилежним, часто із запереченням, тобто антонімом українського відповідника даного слова. Антонімічний переклад нерідко буває якщо не єдиним, то найбільш зручним прийомом передачі смислового та стилістичного значення багатьох виразів.

• Цілісне перетворення.

Прийом цілісного перетворення є певним різновидом смислового розвитку. Перетворюється внутрішня форма будь-якого відрізку мовного ланцюга – від окремого слова, переважно складного, до синтагми, а іноді і цілого речення. Причому перетворюється не по елементах, а цілісно, так, що зв'язок між внутрішньою формою одиниць похідної мови та мови перекладу вже не простежується.

В залежності від тієї адекватної заміни, яку перекладач знаходить у кожному конкретному випадку, прийом цілісного перетворення може здійснюватися одним із трьох способів: 1) нейтральною, 2) образною, 3) ідіоматичною заміною.

• Компенсація втрат в процесі перекладу.

Компенсація – це спосіб перекладу, при якому елементи сенсу, прагматичні значення, а також стилістичні нюанси, тотожні передача яких неможлива, а, отже, втрачаються при перекладі, передаються в тексті перекладу елементами іншого порядку, причому необов'язково в тому ж самому місці тексту, що і в оригіналі.

5. Основні види перекладу: інформативний та художній, усний та письмовий.

Жанрово-стилістична класифікація перекладів залежно від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу обумовлює виокремлення двох функціональних видів перекладу: художній (літературний) переклад та інформативний (спеціальний переклад) [21, c.35].

Художнім перекладом називають переклад творів художньої літератури, яка відрізняється від інших видів літератури тим, що її домінанта – одна з комунікативних функцій мови, а саме художньо-естетична та поетична.

Інформативний переклад – це переклад текстів, основна функція яких полягає в повідомленні будь-яких відомостей або знань, а не в художньо-естетичному впливі на читача. До таких текстів належать усі матеріали наукового, ділового, суспільно-політичного, побутового характеру та ін..

Психолінгвістична класифікація перекладів враховує спосіб сприйняття оригіналу і створення тексту перекладу, підрозділяє перекладацьку діяльність на письмовий переклад та усний переклад.

Письмовим перекладом називається такий вид перекладу, за якого мовні твори, що об’єднуються актом міжмовного спілкування (оригінал та текст перекладу), виступають в процесі перекладу у вигляді фіксованих текстів, до яких перекладач може неодноразово звертатися.

Усний переклад – це такий вид перекладу, за якого оригінал і його переклад виступають в процесі перекладу у нефіксованій формі, що визначає одноразовість сприйняття перекладачем частин оригіналу і неможливість подальшого співставлення чи виправлення перекладу після його виконання. Усний переклад, у свою чергу, включає в себе такі способи перекладу, як синхронний та послідовний. Синхронний переклад є специфічним підвидом усного перекладу, який обумовлює практично одночасне (з невеликим відставанням у 2-4 сек.) приговорювання перекладу під час безпосереднього прослуховування промови оратора. Послідовний переклад розглядається як спосіб усного перекладу, за якого перекладач починає перекладати після того, як оратор перестав говорити, якщо він закінчив промову або її частину. Розмір відрізка, що має бути перекладеним, може варіюватися: від окремого висловлювання до тексту значного обсягу, який оратор промовляв протягом 20-30 або більше хвилин. [21, c.41].

Основна розбіжність між усним та письмовим перекладом полягає в тому, що перекладач, який здійснює кожен із цих видів перекладу, має справу з обробкою різних за обсягом текстів. Так, у письмовому перекладі спеціаліст перекладає одну фразу оригіналу за іншою, проте має в своєму розпорядженні увесь текст оригіналу в цілому, де кожен вислів виступає як одиниця даного тексту [20, c.55].

В практичному плані класифікація видів перекладу дає основу для спеціалізації перекладачів на певних типах перекладацької діяльності. Залежно від значення їхніх специфічних рис окремі види перекладу вимагають більш-менш детального теоретичного аналізу.

6. Складові частини перекладознавства.

7. Перекладацькі прийоми: заміни, перестановки, додавання, опущення.

Перекладацькі трансформації (заміни) відбуваються з причини неповної спільності або відмінності мови гінді та української мов. Спільність між граматичними властивостями мовою гінді та українською мовою задається їх загальної приналежністю до індоєвропейської сім'ї і виявляється в наявності спільних граматичних значень, категорій і функцій, наприклад: категорій числа у іменників, категорій ступенів порівняння у прикметників, категорії у дієслова і т.п. У той же час різниця відбивається в несхожих граматичних категоріях: артиклі в мові гінді, дієприслівник в українській мові; повнозначне узгодження в українській мові, фіксований порядок слів в мові гінді і. т.д.

Перестановка - це зміна порядку розташування мовних елементів в тексті перекладу порівняно з текстом оригіналу. В англійській, французькій та інших мовах - закріплений порядок слів. Спочатку головні члени, а потім другорядні. В академічній граматиці української мови вказано, що звичайне розташування членів речення відповідно моделі - обставина, присудок, підмет, інші. Елементами, що можуть піддаватися перестановці є зазвичай слова, словосполучення частини складного речення та цілі речення. Це формальні заміни. Найбільш звичайний випадок у процесі перекладу – це й зміна порядку слів і словосполучень у структурі речення. скоро ли… Чи скоро… При перекладі нерідко має місце також явище зміни порядку розташування частин складного речення. Перестановці можуть піддаватися і самостійні речення в тексті.

Перестановка - вид перекладацької трансформації, що полягає в зміні порядку прямування мовних елементів у тексті перекладу в порівнянні з текстом оригіналу. Елементи перестановки

1) слова;2) словосполучення; 3) частини складного речення; 4) речення

Додавання - цей прийом перекладу передбачає необхідність додавання лексичних одиниць відповідно до норм мови перекладу.

Причини криються у відмінностях синтаксису, граматики, відсутності чітких лексико-семантичних еквівалентів у мові перекладу, а також, іноді, в чисто стилістичних міркуваннях.

Опущення: Прийом опущення є процесом, протилежним прийому лексичних додавань при перекладі. Прийому опущення характерний відмовою від передачі в тексті перекладу семантично надлишкових мовних одиниць. Значення таких одиниць звичайно можуть бути легко відновлено в контексті.

8. Передача власних імен в перекладі.

Для правильної передачі власних імен на англійської мови використовують метод транслітерації. Існує спеціальна таблиця.

9. Жанрово-стилістичні підвиди перекладу та особливості в передачі та особливості в передачі газетних новинних матеріалів. Передача

заголовків новинних дописів. Переклад зачину.

Існують дві основні класифікації видів перекладу:

за характером перекладаються текстів і за характером мовних дій перекладача в процесі перекладу. Перша класифікація пов'язана з жанрово-стилістичними особливостями оригіналу, друга - з психолінгвістичного особливостями мовних дій у письмовій та усній формі.

Жанрово-стилістична класифікація перекладів в залежності від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу обумовлює виділення двох функціональних видів перекладу: художній (літературний) переклад і інформативний (спеціальний) переклад.

Існують дві основні класифікації видів перекладу:

за характером перекладаються текстів і за характером мовних дій перекладача в процесі перекладу. Перша класифікація пов'язана з жанрово-стилістичними особливостями оригіналу, друга - з психолінгвістичного особливостями мовних дій у письмовій та усній формі.

Жанрово-стилістична класифікація перекладів в залежності від жанрово-стилістичних особливостей оригіналу обумовлює виділення двох функціональних видів перекладу: художній (літературний) переклад і інформативний (спеціальний) переклад.

Матеріали газетно-інформаційного жанру складають основний зміст газетних текстів. Перекладачу суспільно-політичної літератури часто доводиться перекладати статті та замітки інформаційного характеру з англійських та американських газет і перекладач має бути добре ознайомлений зі стилістичними особливостями таких матеріалів.

Газета – засіб інформації, а також засіб впливу на широку та неоднорідну аудиторію читачів. Так як газету зазвичай читають в умовах, коли важко зосередитись (в метро, за обідом, після роботи і т.п.), то існує необхідність подавати матеріал стисло, але повідомивши всю необхідну інформацію.

Л.Б. Бойко виділяє 4 основних способи передачі заголовків: аутентичне відтворення, повно-еквівалентний переклад, частково еквівалентний переклад та повна заміна.

1. аутентичне відтворення (передача заголовку у тому ж вигляді, в якому він існував у мові оригіналу):

«Faux pas» [The Washington Post: March 21, 2013]

«Dolce vita» [Sunday Mirror: Apr. 03, 2010]

2. повноеквівалентний переклад:

«Seven wonders of the world that may soon disappear» [Daily Mirror: Aug. 10, 2013] – Сім чудес світу, які незабаром можуть зникнути.

«Web Censorship in China? Not a Problem, Says Bill Gates» [The Guardian: Jan. 26, 2010] – Веб цензура у Китаї? Не проблема, вважає Біл Гейтс.

3. частковоеквівалентний переклад:

«British mum Maxine Marin shocked after giving birth to Spain’s heaviest ever baby» [Daily Mirror: Aug. 09, 2013] – Британка Максім Марін в Іспанії народила дівчинку вагою понад 6 кг.

«Highest Skyscraper Built in Dubai» [The Guardian, March 15, 2010] –

У Дубаї закінчилося будівництво найвищого у світі хмарочоса.

4. повна заміна одного заголовку на інший під час перекладу з мови оригіналу на рідну мову:

«Can the Leopard Change His Spots? [The Daily Telegraph: Feb. 18, 2010] – Природу не змінити.

Being a Good Golfer! [ The Financial Times: Jan. 26, 2010] –

Що означає добре грати в гольф!

10. Коротка історія перекладу.

Переклад – це один з найдавніших видів людської діяльності. Ніхто не може точно сказати, коли з’явився перший перекладач, і археологи навряд чи коли відкопають його рештки, але є всі підстави вважати, що, як тільки на землі виникли різномовні людські племена, з’явилася потреба в людях, які могли б слугувати посередниками у контактах таких різномовних народів. Вважають, що першими перекладачами були жінки. Це зумовлено звичаєм викрадати наречених з іншого племені, а пізніше – практикою династичних шлюбів. Жінка була змушена оволодівати мовою чоловіка і могла, в разі потреби, виконувати роль перекладача.

Спочатку переклади були усними, а з виникненням писемності з’явились і письмові переклади. Численні археологічні знахідки підтверджують тисячолітню історію перекладу. Найдавнішими писаними перекладами, які збереглися до наших часів, є вавілонський переклад шумерського епосу “Гільгамеш”, а також переклади документів з бібліотеки ассірійських царів у Ніневії, котрі датуються ІІІ тисячоліттям до н.е., отже віддалені від нас на п’ять тисяч років. Взагалі без перекладачів було б неможливим існування будь-якої імперії, виникаючої внаслідок завоювання багатьох різномовних країн, бо тільки перекладач міг донести до поневолених народів повеління володарів.

Діяльність по впорядкуванню рідної мови, напрацюванню підходів до вивчення іноземної мови розпочалась ще в античні часи і найбільший вклад у її розвиток внесли вчені Давньої Греції та Індії, які приділяли увагу питанням сутності мови взагалі, шляхам поповнення її словника, теоретизації граматики і реальній можливості перекладу з однієї мови на іншу.

Серед перекладачів раннього середньовіччя вирізняється Ієронім Софронік (340 – 420), який обгрунтував завдання перекладу, виступаючи і проти дослівності, і проти необмеженої довільності поводження з оригіналом. Він вимагав збереження в перекладі своєрідності, милозвучності та авторського тону оригіналу. У ХІІІ ст. англійський філософ Роджер Бекон підкреслював, що перекладачеві необхідно свідомо підходити до відтворення змісту оригіналу на основі глибокого знання мови і різних наук, які допомагають правильно зрозуміти і перекласти першотвір.

Перекладацька діяльність Київської Русі також розквітла у середні віки. В ІХ віці на Русі майже одночасно виникає і розвивається художня література і переклад. Згідно з візантійськими хроніками Київський князь Аскольд влітку 860 року за 128 років до князя Володимира хрестив Київську Русь аби прилучити її до світового культурного простору, який об’єднувало християнство.

В епоху пізнього середньовіччя, за часів Монгольської навали (1228 – 1480) переклади продовжували відігравати значну роль у культурному розвитку Русі. Були перекладені інші частини з Біблії, а численні невдалі попередні переклади були виправлені, або перероблені наново. Розвиток міжнаціональних контактів країни призвів до появи перекладів індійських, латинських, давньоєврейських та грецьких джерел. Особливо це помітно у політичних та ділових перекладах, кількість яких різко зросла у середні віки.

11. Граматичні аспекти перекладу.

При виборі граматичних варіантів в у процесі перекладу важливо враховувати основні лінії розбіжності граматичної будови англійської та української мов.

Одна із найважливіших розбіжностей − централізованість структури простого речення в англійській мові, що виражається у побудові речення навколо єдиного організуючого центру - підмета. Для цього англійська мова використовує наступні засоби:

1. сполучення пасивного стану з активним в однорідних членах-присудках;

2. синтаксичні комплекси;

3. подвійне керування;

4. прийменникові конструкції.

Таким же чином, в українській мові неможливою є конструкція з двома дієслівними присудками, які керують одним додатком, але з різними прийменниками.

В англійській мові пасивні конструкції зустрічаються набагато частіше, ніж в українській. Це пов'язано із рядом особливостей, головною з яких є те, що в англійській мові можна перетворити в пасивну конструкцію речення з дієсловом в активному стані з прямим або прийменниковим додатком, що в українській мові неможливе.

Англійському дієслову, що вимагає непрямого або прийменникового додатка, в українській мові відповідає неперехідне дієслово. У таких випадках доводиться заміняти пасивну конструкцію активною.