16. Чи можна уникнути сповнення свого призначення?

Призначення виходить з самої суті нашої душі, та її бриніння на цьому рівні розвитку. Це бриніння проявляется нашими прагненнями та потягом до певного роду діяльності і способу життя. Тому наше явне життя є прямим відображенням призначення душі. Можна на певний час ухилитись від нього, але уникати сповнення просто не варто, може дуже зловісно закінчитись. Аби ми краще розуміли, наведемо приклад з домом. Уявіть, що одного разу дах у домі почне протікати. Люди які живуть у домі, спершу почнуть його латати. Але, якщо дах повністю спаршивів, тобто не повністю невиконує своє пряме призначення – захищати домочатців, тоді його просто замінюють на інший.

Так само і людина в суспільстві, коли вона не виконує свого покликання її викидає на «узбіччя» саме життя. Більше того, коли людина не виконує своє покликання вона починає хворіти і відчувати душевні митарства. Постійне уникання людини від сповнення свого призначення веде до втрати моралі, руйнування особистого життя, смерти і переродження на нижчому рівні самоусвідомлення.

17. Що таке смерть і що слідує за нею?

Смерть – це перехід до якого православний рідновір готується все життя. Можна сказати, що життя наше це підготовка до переходу, яким і є смерть. Людина боїться вмерти, підсвідомо чи свідомо, тоді коли не виконала своє призначення в житті, тобто не пізнала любови та щастя. Тоді, вона всіма частинками своєї душі чіпляється за життя, намагаючись подовжити свій строк. Правда, на щастя, а для когось на жаль, Мару (Смерть) не одуриш, від неї не втечеш і не сховаєшся.

Ще донедавна наші діди та баби уміли передчувати свою смерть, тому відходили спокійно, в благості. Це зумовлювало щасливе і спокійне народження у наступному втіленні. Тобто, смерть це необхідна умова нового народження. Так само як опадання листя восени є природною необхідністю для брунькування дерева навесні.

Посмертне буття душі залежить від того, як вона прожила в Світі Білому, чи йшла дорогою Правди чи вчинила Кривду. Якщо людина жила по Правді її чекає нове народження більш радісне і щасливе, ніж попереднє життя. Бо всяке добро, десятикрат примноженим повертається до тієї душі яка його сотворила. І навпаки, лихо і кривда, повертаються до душі так само десятикрат примноженими, тому наступне життя може бути важким і гірким, поки вся чаша кривди не буде випита.

18. Що стається з душами самогубців?

Найперше, давайте будемо відрізняти самогубство та самопожертву. Коли витязь кидається на амбразуру кулемета він вчиняє самопожертву - до самогубства це не має жодного стосунку. Душі таких вояків потрапляють до Полку Перунового* та стають Великими Предками*, слідкуючи за дотриманням законів Прави в Яві.

Самогубство це позбавлення свого тіла життя через неспроможність вирішити життєві завдання. Причиною самогубства є порушення Покону Рода Всевишнього, зокрема Карбу відання Шляху: Народившись, шукай шлях свій, знайшовши стежину цю, візьми від неї все, що вона дати може, а далі ступи на іншу. Духовна лінь і неробство призводить до того, що людина потрапляє не на своє місце, одружується не зі своєю зоряною половинкою, грає не свою роль. Все це може призвести до душевного неспокою, розладів, а врешті до озлобленості, божевілля та самогубства.

Душа самогубця потрапляє в Темну Наву*, умовно кажучи, на дно Іншого Світу де зустрічається з породженими нею ж басурами (лихими думками, що стали злими духами) і перебуває там доки не усвідомить красу та незрівнянність Світу Білого, доки не навчиться шанувати цей дар Богів.