
- •1Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження. Термінологія, пов’язана з цим періодом.
- •2Перехід від теоцентричної до антропоцентричної картини світу як світоглядне ядро Відродження.
- •3Відновлення в правах матеріально-чуттєвого аспекту світу та людини.
- •4Роль античності в становленні культури Ренесансу.
- •5Поняття ренесансного гуманізму та індивідуалізму.
- •6Типологічні риси літератури європейського Відродження.
- •7Періодизація Відродження в Італії.
- •8Поетична творчість Петрарки як родоначальника європейської лірики нового часу.
- •9.Історія створення , структура та змістове наповнення збірки Петрарки «Канцоньєре».
- •10. Новаторство Бокаччо-новеліста. Поєднання в «Декамероні» фольклорної традиції з новим гуманістичним світобаченням.
- •11. «Звільнений Єрусалим» т.Тассо як ідейно-естетичний підсумок італійського Відродження.
- •12. Суспільно-духовні обставини перебігу Відродження в Німеччині. Зв’язок німецького гуманізму з ідеями Реформації.
- •13. Визначальні риси проблематики та поетики бюргерської літ-ри Німеччини. «Корабель дурнів» с. Бранта.
- •14. Майстерзингерська лірика г. Сакса: тематика та естетика.
- •15. Діяльність німецьких гуманістів. Ульріх фон Гуттен та «Листи темних людей» в боротьбі проти обскурантизму та невігластва.
- •16. Еразм Роттердамський – найвпливовіший мислитель Європи початку XVI ст. «Похвала глухості».
- •17. Культурно-історичні умови становлення Відродження у Франції.
- •18. Діяльність гуртка Маргарити Наваррської. Порівняльний аналіз «Гептамерону» та «Декамерону» Дж. Бокаччо.
- •19. Діяльність поетів «Плеяди» з реформування французької мови та поезії.
- •20. Зіставлення поетичного спадку п.Де Ронсара та ж. ДюБелле: тематика, стиль, атмосфера.
- •23. Реабілітація матеріально-тілесного начала в романі ф. Рабле
- •24. Специфіка розвитку ренесансних тенденцій в літературі іспанії (суспільно-історичні та культурно-психологічні чинники)
- •28. Соціально психологічні передумови виникнення жанру пікарескного роману. Композиційно стильові особливості жанру
- •29. Загальна характеристика творчого шляху сервантеса
- •30. «Дон Кіхот» як перший роман нового типу.
- •35.Утопія в ренесансній літ..
- •37.Розвиток англійської драматургії Відродження до Шекспіра.
- •36.Жанр сонету в літ. Європ Відродження….
- •39.Традиційна періодизація творчості Шекспіра.
- •40.Сонети Шекспіра як вершина сонетної лірики Ренесансу.
- •41.ГоловнісюжетнітасвітоглядніпараметрикомедійноїтворчостіШекспіра. Аналіз однієї з прочитаних комедій.
- •42. Криза ренесансного гуманізму в зрілих трагедіях Шекспіра. Аналіз однієї з трагедій
- •43. Філософська глибина та універсальне бачення образу Гамлета
- •44.Застосування поліметодологічних підходів до інтерпретації творчості Шекспіра (на пр. Одного з творів)
- •45. Сімнадцяте століття як окрема культурна епоха в історії Європи.
- •46.Філософсько-естетичні підвалини класицизму. Зв’язок цього напряму з суспільно-політичним життям Франції у хvii ст. Формулюваня норм класицистичного мистецтва у праці н. Буало
- •47. Конфлікт між обов’язком та почуттям(розумом) та пристрастю в трагедії Корнеля «Сід»
- •48. Модифікація класицистичної парадигми в драматургії Корнеля та Расіна
- •49. Комедійна творчість ж б Мольєра як синтез народних сміхових традицій з настановами класицизму
- •50. Тартюф як універсальний тип святенника
- •52. «Максими» Ларашфуко, Характери «Лабрюєра», «Думки»Паскаля
- •53Мистецька модель хаотичного світу в літ.Бароко
- •54.Релігійно-містичне підґрунтя драматургії п.Кальдерона. Життя є сон
- •55.Переплетення реалістичних та барокових елементів в романі Вигадливий симпліциссімус
- •56. Внутрішні особливості англійської метафізичної поезії
- •57. Художній світ поеми Мільтона Втрачений рай
- •58. Виявлення суперечливості ідейної позиції Мільтона Втрачений рай
- •59. Специфіка трактування Мільтоном біблійних сюжетів
- •60.Англійська драматургія після Шекспіра
4Роль античності в становленні культури Ренесансу.
Величезну роль у становленні ідеології гуманізму й розвитку культури Відродження загалом відіграла античність. З широким звертанням до античності пов’язана і назва цієї доби. Гуманісти вивчали класичні грецьку та латинську мови, відшукували, збирали і коментували древні рукописи, вели розкопки.
Про значення античності для розвитку культури Ренесансу Ф. Енгельс писав: «У врятованих при падінні Візантії рукописах, у виритих з руїн Рима античних статуях перед здивованим Заходом постав новий світ – грецька стародавність; перед її світлими образами зникли привиди середньовіччя; в Італії настав нечуваний розквіт мистецтва, який був ніби відблиском класичної стародавності і якого ніколи вже більше не вдалося досягти. В Італії, Франції, Німеччині виникла нова, перша сучасна література. Англія і Іспанія пережили незабаром слідом за цим класичну епоху своєї літератури».
Звертання до античності не було самоціллю для гуманістів. Вона стала для них тим авторитетом, на який вони спиралися в утвердженні власних ідеалів і побудові нової культури. Вони відкрили в античності її «людський зміст», живий інтерес до людини, до всього земного, знайшли в ній реальні знання та побачили зразок для самостійної творчості і зрештою використали її як підпору в боротьбі проти середньовічної ідеології.
Гуманістична інтелігенція не була соціально та ідейно однорідною. Вона складалася з представників різного соціального середовища і орієнтувалася на різні соціальні групи і класи. Найпередовіша її частина виражала інтереси революційних сил суспільства, які розхитували феодальний лад, частина ж діячів виступала з вузько класових позицій. Звідси й різні течії в гуманізмі. Однак спільним для гуманістів усіх напрямів було визнання високої гідності людини і її права на розвиток.
5Поняття ренесансного гуманізму та індивідуалізму.
Ренесансний гуманізм - поняття відмінне від сучасного (гуманне відношення до людини й тварин). Споконвіку термін походить від назви гуманітарних наук.Ренесансний гуманізм відзначає тісний зв'язок з мистецтвом. Основним об'єктом зображення в мистецтві стає людина, в якій гуманісти вбачали найвищу цінність і мету буття. Гуманізм виступає центральною культурною течією Ренесансу. Це зовсім особливий тип гуманізму з характерним для нього філософсько-міфологічним, поетичним і навіть особистим вільнодумством. Однак гуманізм Відродження при усій його прогресивності був до деякої міри непослідовним і суперечливим. Слід підкреслити історичну зумовленість різноманітних культурних явищ Ренесансу, передусім глибоку людяність в мистецтві, науці, моралі, психології, і наявність притаманної йому так званої зворотної сторони — титанізму. Ці явища об'єднувало дещо спільне, перш за все стихійно-земний індивідуалізм.
На думку Лосєва, найглибшу критику індивідуалізму дав у XVIст. Шекспір, титанічні герої якого настільки повні самоствердження цієї епохи. Герої Шекспира (Гамлет, Макбет) показують, як індивідуалізм виявляє свою власну недостатність і свою трагічну приреченість. Ренесанс, що так глибоко пронизує всю суть творчості Шекспіра, у кожній його трагедії перетворюється лише в цілу гору трупів, тому що така страшна, нічим нескорима й убивча самокритика усієї естетики відродження. Шекспір, - підтверджує Лосєв, - колосальна спадщина індивідуалізму Ренесансу, на зорі буржуазного індивідуалізму дав нещадну критику цього абсолютного індивідуалізму, хоча тільки в XIX і XX ст. стали розуміти вся його обмеженість і неможливість.