15. 1Арістотель про сенс і спосіб життя, організацію дозвілля та інші соц. Проблеми.

Сенс життя людини, за 1ристотель1 полягає в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі властивості людини роблять її ліпшою, це досягається через діяльність, у процесі якої ці властивості розкриваються. Зазначаючи, що спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом, 1ристотель вирізняє такі його види: брутальний,державний і споглядальний. 1ристотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу.Дозвілля – це не просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями – філософським умоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом, музикою та спілкуванням, що породжують відчуття приємності та задоволення. Така організація дозвілля є досить коштовною, а тому багатство сприяє змістовному дозвіллю. Але в будь-якому дозвіллі важлива поміркованість. Нерозумне користування ним ганьбить людину. Кількість і якість дозвілля залежить від форм державного устрою. 1ристотель людське життя характеризує як вищу цінність, а доброчинність розміщає на найвищому місці шкали цінностей. Цінність державних діячів він визначає за їхніми інтелектуальними та фізичними можливостями. Він характеризував людину як «суспільну тварину» і вважав, що кожна людина не ізольована від інших людей, а зв’язана з ними, взаємодіє, веде спільний спосіб життя. Це й породжує в неї спільні думки та почуття з іншими людьми.

16. Арістотель та Сократ про соціальну роль спілкування у житті людини.

Велику роль у житті людей Арістотель призначав спілкуванню, через яке люди й можуть здійснювати спільну діяльність. Спілкування з іншими допомагає людині стати «суспільною твариною», тобто набути тих якостей, що споріднюють людей. Водночас через спілкування формуються національні, професійні та інші особливості.

Сократ особливого значення у процесі спілкування надавав мовленню. У цьому переконує власний досвід філосрфа, що брав участь в обговоренні різних проблем політики, етики, виховання з будь-якою людиною і будь-де. Його спілкування з людьми було активним, причому він не передавав знання в готовій формі, а лише допомагав співрозмовнику дійти істини. Майстерність Сократа вести дискусію полягала не в тім, що він знав відповідь на питання, а в тім, що філософ міг переконати опонента, що той її також не знає. Красномовності, умінню переконувати, спростовувати вчила індійська школа йоги. Метою прийомів йоги було вдосконалення особистості.

17. Соціологічне розуміння суспільства філософами середньовіччя.

Значний внесок у пізнання людини і суспільства зробили Данте і Петрарка. Гуманізм - система поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її права, проголошує принципи рівності, свободи, справедливості як норми взаємин між людьми. Томас Мор та Томмазо Кампанелла проповідували ідеї соціальної рівності, братерства, взаємодопомоги, які можливі лише за умов суспільної власності. Макіавеллі, стверджуючи, що суспільство розвивається не за волею Бога, а за природними принципами, уважав матеріальний інтерес, спрямований на примноження власності, основним. Бекон вважає, що людей об’єднує справедливість, яка полягає в тім, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі. Ж. Боден визначальним чинником розвитку суспільства вважає географічне середовище, яке зумовлює особливості життя людей, їхні інтелектуальні якості. Жителі півночі - фізично міцні, але не дуже розумні, жителі півдня - фізично слабкі, відлюдні, скупі, а жителі помірної зони поєднують і силу, і розум.