82. Група як складова соц. Стр-ри суп-ва. Класифікація груп

У соц. групи людей об’єднують соц. інтереси, що є реальними причинами дій і формуються в різних індивідів у зв’язку з різним становищем і роллю у сусп. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв’язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох групах, чим і обмежує себе, і отримує певні переваги. Сила соц. групи тим більша, чим більше вона здатна впливати на розвиток сусп. і відстоювати свої інтереси. Соц. групи характеризуються: 1) стійкою взаємодією; 2) високим ступенем спільності; 3) чітко вираженою однорідністю складу; 4) входженням у більш широкі єдності як структурні угрупування. Класифікація: 1) залежно від членів (малі – від 2 до 15; великі – більше 15); 2) від форми здійснення зв’язків (первинні, вторинні). Озн. малої групи: малий склад, просторова близькість членів, довгостроковість існування, єдність групових цінностей, добровільність вступу до групи, неформальний контроль за поведінкою групи.

83. Соц. Відносини, їх роль у формуванні соц. Стр-ри

Соц. відносини – відносини між окремими індивідами, соц. групами, що займають різне місце у структурі сусп., беруть неоднакову участь у його ек., політ. та держ. житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою осбистого споживання. Соц. відн. як різновид сусп. відн. постійно взаємодіють з ін. відн. Соц. відн. формуються з приводу реалізації соц. взаємодії.

Основою формування і розв. соц. ст-ри, її складових є виробничі відносини. Сталі форми людських об’днань та відносин між ними утворюються на основі об’єктивних процесів суспільного поділу праці (СПП) – розмежування в сусп. різних соц. функцій, що виконуються певними індивідами, групами людей, спільнотами з різних сфер сусп., які поділяються на дрібніші складові. Перший великий СПП – виокремлення пастуших племен, що створило матеріальну базу для появи приватної властності, поділу сусп. на класи. Другий - відокремлення ремесла, яке до цього було підсобним промислом землероба. За третього поділу стався поділ праці на фізичну та розумову, населення – на сільське та міське. З розвитком ПС і сусп. в-ва поглиблювався поділ праці, який зумовлював ускладнення соц. структури, появи нових її елементів, заміну одних ін., що відповідали вимогам ек. і соц. розвитку.

84. Аналіз соц. Стр-ри сусп. В історії соціології

Платон: три соц. верстви – філософи, що управляють держ., воїни, робітники. Нерівність – об’єктивний держ. з-н. Соціаліст-утопіст Фур’є: двір, знать, буржуазія, народ, чернь (ворогують між собою). Соц. стр-ра розглядається як множина соц. груп, що відрізняються функціями та багатством. Рос. соціолог Ривкіна: 1) вивчення всіх прошарків сусп.; 2) єдині критерії аналізу; 3) достаня кількість критеріїв. Стронін: демократія, середній клас, аристократія.

85. Ознаки соц. Інститутів та умови успішного їх функціонування

Соціальний інститут – стала форма організацій спільної діяльності людей; механізм, що забезпечує соц. порядок, стабільність сусп. Кожний соц. інститут має, крім специфічних, спільні з ін. озн. – установки, взірці поведінки, культурні ознаки символічні й утилітарні, кодекс усний і письмовий, ідеологія. Крім спільних озн., інститути мають і специфічні, які залежать від потреб, які вони задовольняють. Деякі інститути не мають повного набору ознак. Це свідчить про те, що вони недосконалі, не розвивалися або перебувають у занепаді. Сусп., в которому вони функціонують, перебуває в глибокій кризі чи на початковій стадії розвитку. Будь-який соц. інститут виникає і функціонує, задовольняючи певну потребу. Якщо потреба стає незначною або взагалі зникає, то існування інституту втрачає сенс. Ознаки: 1) цілі діяльності; 2) конкретні функції, які забезпечують досягнення цілей; 3) соціальні статуси і ролі, притаманні тільки даному соц. інституту.

Будь-який соціальний інститут успішно функціонуватиме тільки за певних умов:

• Наявність відповідних норм і приписів, що регулюватимуть поведінку людини в рамках інституту;

• Інтеграції його у соц.-політ., ідеологічну й ціннісну стр-ру сусп., що забезпечує формально-правову основу діяльності інституту, з одного боку, і можливість здійснювати соціальний контроль над інституціональними типами діяльності – з іншого;

• Наявності матеріальної бази, яка б забезпечувала успішне виконання інститутами нормативних приписів і здійснення соціального контролю.