14. Роль районоформування в територіальній організації регіональних господарських систем.

Стратегічою метою райноформування є підвищення добробуту та якості життя населення, досягнення стійких темпів економічного розвитку, посилення конкурентних позицій у глобальній економічній системі.

Велике прикладне значення економічного районування полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної економічної політики, а також використовується в практиці територіального управління господарством, при виборі доцільних варіантів розміщення нових виробничих об’єктів та вдосконаленні територіальної структури господарства, обгрунтуванні перспектив розвитку територіально-виробничих комплексів. Економічне районування сприяє підвищенню ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу регіонів і всієї країни.

В Україні здійснюється генеральне економічне районування території для цілей прогнозування, розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, проектів районного планування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення. Територіальні схеми розміщення і розвитку продуктивних сил певних районів являють собою прогнозні, науково обгрунтовані розробки прикладного характеру, які містять як ретроспективний аналіз розвитку усіх структурних складових господарського комплексу території, так і визначення напрямів перспективного розвитку. При цьому обгрунтовуються основні завдання і показники соціально-економічного розвитку регіонів та шляхи вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем.

Таким чином, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і водночас одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку.

15. Сучасні мережі економічних районів та їх склад.

Враховуючи необхідність здійснення державної регіональної економічної політики, Кабінет Міністрів України у 1998 р. вніс на розгляд до Верховної Ради України проект Закону України «Про концепцію державної регіональної економічної політики», в якому пропонується мережа економічних районів України у такому складі:

-Донецький (Донецька, Луганська області);

-Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

-Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ);

-Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

-Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

-Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь);

-Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).

В. Поповкін у праці “Регіонально-цілісний підхід в економіці” (1993 р.) обгрунтував поділ України на 5 макрорайонів і 10 мезорайонів. До макрорайонів він відніс:

1) Центральноукраїнський (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська та Кіровоградська області);

2) Донбас та Нижнє Придніпров’я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області);

3) Слобідська Україна (Харківська, Сумська, Полтавська області);

4) Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим);

5) Західноукраїнський (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька області).

(за Ф. Заставним):

1. Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська області);

2. Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області);

3. Донецький (Донецька, Луганська області);

4. Придніпровський (Запорізька, Дніпропетровська області);

5. Центральний (Кіровоградська, Черкаська області);

6. Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області);

7. Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області);

8. Північно-Західний (Волинська, Рівненська області);

9. Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим).