44.Застосування поліметодологічних підходів до інтерпретації творчості Шекспіра (на пр. Одного з творів)

Одним з популярних у 19 ст підходів до творчості Ш був хаактерологічний, тобто аналіх Шекспірівських персонажів під психологічним кутом зору, так, начебто вони були реальними людьми. Кульмінацією у подібній трактовці стали лекції Бредлі про трагдії шекспіра, де герої розглядалися як живі люди, характер і біографію яких автор реконструював за доомогою натяків. Він підмітив єдність шекспірівського канону на рівні образності. Пізніше шекспіріана минулого століття відійшла від такох трактови і підійшла д п’єс як до органічної єдності образності, метафорики і тональності.20 ст- культурно-історичний підхід, і це цілі низки наукових шкіл. Марксистська критика – віддзеркалення у творах Ш тодішніх класових процесів в англ сус-ві (формуання буржуазії). Культурний матеріалізм, новий історизм. В основі останнього лжить всіх феноменів доби як однієї культ. Формвції. Фокус дослідження десь між текстом і контекстом. Феміністична та гендерна критика – асиметричні стосунки між статями, патріархальне сусп., трансвестизм(«Дванадцята ніч»), проблеми сім1ї та шлюбу. Постколоніальний струмінь – прояви імперської та расової свідомості у текстах драматурга (Отелло). Неофрейдизм: Фрейд пропонує трактування образу Гамлета як прояв Едипового комплексу. Подібні положення були застосовані практично до всіх творів Ш. Міфокритики виводять архаїчну, міфологічну праоснову, а драми Ш вважаються замаскованими втіленнями ритуальних практик – напр, смерть та відродженя бога(короля). Архетипна критика – баз. На концепціїї архетипів Юнга як найдавніших елементв клетивного несвідомого – Мудрого Стаго, Матері, Тіні, Немовляти і т.д. Тестоцентризм – принцип програмуваня Шекспіром наступної реакції реципієнтами текстів. Театрознавчі розвідки(«дослідження вистав») - відтворення драматургії Ш на сцені в синхронічному і діахронічному розрізі. Сучасна епоха додала традицію кінознавчих розвідок.

45. Сімнадцяте століття як окрема культурна епоха в історії Європи.

Сімнадцятий століття мав особливе значення для формування національнихкультур нового часу. У цю епоху завершився процес локалізації великихнаціональних художніх шкіл, своєрідність яких визначався якумовами історичного розвитку, так і художньою традицією,що склалася в кожній країні, - Італії, Фландрії, Голландії, Іспанії та  Франції. Це дозволяє розглядати 17 ст. як новий етап в історіїмистецтва.У порівнянні з епохою Відродження мистецтво 17 ст. складніше,суперечливіше в змісті і художніх формах. Цілісне поетичнесприйняття світу, характерне для Відродження, руйнується, ідеал гармоніїгармонії та ясності виявляється недосяжним.Художня культура 17 ст. відображає складність епохи, що підготувалаперемогу капіталістичного ладу в передових країнах Європи. У творчостіхудожників затверджується більш цілісне і глибоке сприйняттядійсності. Отримує нове тлумачення поняття синтезу мистецтв.Окремі види мистецтва як і окремі твори, втрачаютьвідособленість і прагнуть до возз'єднання руг з одним. Будівлі органічновключаються в простір вулиці, площі, парку. Скульптура стаєдинамічною, вторгається в архітектуру і садовий простір. Декоративний живопис просторово-перспективними ефектами доповнює те, щозакладено в архітектурному інтер'єрі.У крайніх проявах мистецтво бароко приходить до ірраціонального, домістику, впливає на уяву і почуття глядача драматичною напругою, експресією форм.