Бібліографічний список

16, 17, 18, 33, 58

Тема 3. Соціально-трудові відносини як система

Мета:

• сформувати знання про основні положення та регулювання соціально-трудових відносин.

План вивчення теми

1. Сутність соціальних відносин у сфері праці.

2. Типи соціально-трудових відносин (СТВ), їх характеристики.

3. Сторони і суб’єкти СТВ.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Студенти повинні вміти визначити поняття “соціально-трудові відносини” та розкрити їх сутність. Соціально-трудові відносини — відносини між соціальними групами (спільнотами) і окремими індивідами в процесі трудової діяльності. .

Досить довго переважав так званий «технократичний» підхід до працівника. До кінця XIX ст., тобто до початку промислової революції, збільшення трудової віддачі від працівника досягалось в основному за рахунок збільшення робочого часу і чисельності зайнятих. Іншими словами, людські можливості використовувалися в основному екстенсивним чином. Розвиток машинного виробництва поставив вимогу більшої регламентації дій працівника, забезпечення відповідності діяльності людини і машини.

Соціально-трудові відносини характеризують взаємовідносини між найманим працівником і роботодавцем, які в умовах ринкової економіки націлені на забезпечення високого рівня і якості життя людини та суспільства загалом.

Суб’єктами соціально-трудових відносин є індивідууми і соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб’єктами відносин є: найманий працівник, роботодавець, об’єднання найманих працівників (профспілка), об’єднання роботодавців, держава.

Найманий працівник – це особа, яка заключила договір з представником підприємства, організацією чи державою.

Роботодавець – це особа, яка наймає для виконання роботи одного, або декількох працівників.

Профспілки – створюються для захисту економічних інтересів найманих працівників.

Держава – як суб’єкт соціально-трудових відносин виступає: в ролі законодавця, захисника прав громадян і організацій, роботодавця, посередника і арбітра при трудових спорах.

В якості предметів соціально-трудових відносин виступають: на рівні індивідуумів – певні сторони в трудовому житті людини, на рівні колективних відносин – кадрова політика. Багатогранність соціально-трудових відносин представляють предмети, які можна поділити на три складові: соціально-трудові відносини зайнятості, соціально-трудові відносини пов’язані з організацією і ефективністю праці та соціально-трудові відносини пов’язані з нагородженням за працю.

Типи соціально-трудових відносин характеризують психологічні, етичні і правові форми взаємовідносин в процесі трудової діяльності. За організаційними формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.

Патерналізм характеризується значною мірою регламентації соціально-трудових відносин зі сторони держави або керівництва підприємства. Це вид "батьківської турботи" держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.

Партнерство пропонує здійснення захисту своїх інтересів суб’єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження взаємних пріоритетів.

Конкуренція характеризується досконалістю між людьми, або колективами.

Солідарність представляє загальну відповідальність і взаємну допомогу, основану на спільності інтересів групи людей.

Субсидіарність – означає прагнення людини до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей і своїх дій при рішенні соціально-трудових проблем.

Дискримінація – це незаконне обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, расі, національності, статі, конфесії та ін. ознаках, а також дискримінація може проявлятися і при виборі професії, поступлення на навчання до навчального закладу, просування по службі, оплаті праці, звільненні.

Конфлікт – є крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами прояву трудових конфліктів є: трудові спори, страйки, масові звільнення

На сьогоднішній день розуміння ролі соціальних процесів і відносин у сфері праці як найважливішого фактора підвищення її ефективності стало аксіомою. Соціальні процеси у сфері праці — це процеси формування, функціонування, розвитку (чи деградації) соціальних груп і окремих працівників. Серед них можна виділити такі:

1. Як базовий соціальний процес соціологи розглядають сам процес праці. Дійсно, значну частину свого життя людина проводить на роботі.

2. Соціально-інтегративні процеси — це процеси об'єднання людей у соціальну групу, формування почуття причетності, спільності нових працівників в організації.

3. Ціннісно-орієнтаційні — це процеси формування позитивної трудової мотивації працівників, їхньої зацікавленості в досягненні цілей спільної діяльності.

4. Змінювально-підтримувальні — пов'язані з різними видами трудових переміщень працівників: рухом між робочими місцями, зміною місця роботи, професійно-кваліфікаційними змінами, розвитком трудової кар'єри.

Основними типами соціально-трудових відносин є патерналізм, партнерство, субсидіарність, дискримінація і конфлікт. Тип соціально-трудових відносин визначається правовими, психологічними і етичними формами стосунків між їх сторонами.

Студенти повинні знати, що програмно-нормативною регламентацією соціально-трудових відносин є:

• умови праці;

• соціальна політика;

• зайнятість;

• міграційна політика;

• демографічна політика.

Треба звернути увагу на те, що цілеспрямоване формування соціально-трудових відносин повинно здійснюватися на постійно діючій основі системи заходів суспільного і державного регулювання.

Заходами й інструментами громадського регулювання соціально-трудових відносин є прийняття єдиної системи понять, запровадження спільної мови спілкування для об’єктів цих відносин, ідентифікація соціально-економічних процесів з урахуванням інтересів усіх суб’єктів соціально-трудових відносин, створення єдиної системи показників моніторингу соціально-трудових відносин, вивчення, аналіз, узагальнення і оцінка прогресивного вітчизняного й зарубіжного досвіду з метою застосування його у формування системи соціально-трудових відносин.

Методи суспільного і державного регулювання СТВ:

1. Соціальне партнерство:

• генеральна угода;

• галузева угода;

• спеціальна (регіональна) угода;

• колективні договори.

2.Адміністративні методи:

• адміністративно-регламентуючі (накази, інструкції, методологічні документи тощо);

• організаційні (створення інфраструктури, спеціальних служб контроля за виконанням програм).

3.Економічні методи (непряме регулювання):

• дотації, пільги, державні закупівлі;

• прискорена амортизація;

• фінансово-кредитні пільги;

• податкові пільги;

• пряма фінансова допомога.