Питання для самоконтролю

1. В чому сутність соціально-трудових відносин?

2. Наймані працівники: основні характеристики.

3. Основні типи соціально-трудових відносин.

4. Основні функції профспілок в Україні.

5. Що характеризують соціально-трудові відносини?

6. Які Ви знаєте суб'єкти соціально-трудових відносин?

7. Хто може бути роботодавцем?

8. В чому полягає відмінність: патерналізму, партнерства, субсидіарності?

9. Коли проявляється беззмістовність праці?

10. Що являє собою конфлікт?

11. В чому сутність страйку?

Бібліографічний список

6, 7, 8, 9, 9, 10, 15, 51

Тема 4. Соціальне партнерство

Мета:

• зрозуміти сутність соціального партнерства та його значення у функціонуванні ринкової економіки;

• визначити форми і принципи, роль держави, роботодавців і найманих працівників у створенні системи узгодженої взаємодії сторін з метою реалізації інтересів кожного з них.

План вивчення теми

1. Сутність соціального партнерства та його роль у функціонуванні ринкової економіки.

2. Форми і принципи соціального партнерства.

3. Суб’єкти соціального партнерства.

4. Стан соціального партенрства та основні напрями його розвитку.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчення теми необхідно розпочати із з’ясування сутності соціального партнерства. Соціальне партнерство – це система взаємозв’язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками – з одного боку, роботодавцями та їх об’єднаннями – з другого, і державою та органами місцевого самоврядування – з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Треба знати, що соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях:

• міжнародному (мегаекономічному);

• національному (макроекономічному);

• галузевому і регіональному (мезоекономічному);

• виробничому (мікроекономічному).

Суб’єктами соціального партнерства, як і суб’єктами соціально-трудових відносин є:

• наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки;

• роботодавці та їх об’єднання;

• держава та органи місцевого самоврядування.

Об’єктом соціального партнерства є узгоджена соціально-трудова політика.

Реалізується соціальне партнерство через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на:

• державному рівні;

• галузевому рівні;

• територіальному рівні;

• укладання колективних договорів на підприємствах або у їхніх підрозділах;

• укладання індивідуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником;

• через систему вирішення трудових спорів, узгодження й захисту інтересів сторін.

Роль соціального партнерства у функціонуванні громадянського суспільства і ринкової економіки багатогранна. У країнах з соціально-орієнтованою ринковою економікою соціальне партнерство є:

• організаційно-економічним важелем підвищення ефективності виробництва, що в свою чергу, стає потужним чинником підвищення соціальних гарантій і прискорення нагромадження капіталу;

• елементом механізму розбудови соціально-орієнтованої ринкової економіки (через узгодження дій з реалізації інтересів кожного суб’єкта встановлює оптимальні параметри процесів соціального розвитку і нагромадження);

• організаційно-економічно-правовою основою захисту інтересів усіх суб’єктів соціального партнерства;

• чинником формування соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми відповідальності (висловлення недовіри уповноваженій посаді, звільнення з посади, відшкодування завданих збитків та ін.);

• організаційним принципом гармонізації відносин власності, що за погодженістю партнерів визначає рівнозначні умови створення додаткової вартості на ринках праці, природних ресурсів і капіталу через узгодження політики оплати праці, цін, податків тощо.

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб’єктами та органами здійснюється на різних рівнях у формах:

• спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;

• колективні переговори на всіх рівнях;

• укладання договорів та угод на всіх рівнях;

• погодження на національному і регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та товаровиробника і т. ін.;

• спільне розв’язання колективних трудових спорів, запобігання їм на всіх рівнях;

• організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;

• участь найманих працівників в управлінні виробництвом;

• участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;

• спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;

• участь найманих працівників у доходах підприємства а умовах, визначених колективним договором;

• розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва узгодження позицій;

• обмін необхідною інформацією;

• контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.

Важливо засвоїти, що головну роль у становленні системи соціального партнерства в будь-якій країні відіграє реалізація шести принципів, закладених в конвенціях і рекомендаціях МОП.

В Україні основними принципами соціального партнерства є:

• законність;

• повноважність та рівноправність сторін та їх представників;

• сприяння держави розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах;

• свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціального партнерства;

• добровільність і реальність зобов’язань, які беруть на себе сторони;

• обов’язковість виконання досягнутих домовленостей;

• відповідальність за виконання прийнятих зобов’язань;

• контроль за виконанням досягнутих домовленостей.

При веденні колективних переговорів, укладанні договорів та угод, взаємних консультаціях і контролі, а також вирішуванні колективних спорів необхідно брати до уваги, окрім загальних принципів усієї системи соціального партнерства, деякі специфічні.

У процесі ведення колективних переговорів соціальне партнерство повинно ґрунтуватися на таких принципах:

- «трипартизмі», тобто представництві уряду або виконавчих органів місцевої влади, профспілок і роботодавців;

- рівності сторін на переговорах і недопустимості ущемлення прав працівників та роботодавців;

- довірі у стосунках;

- знанні прав та обов'язків кожного учасника та взаємній повазі, недопущенні конфронтації;

- відкритості і доступності переговорів;

- умінні слухати партнера;

- тримання культури полеміки, дискусії, критики;

- обов'язковості і надійності, необхідності завершувати переговори домовленістю.

Укладення колективних договорів повинно ґрунтуватися на таких принципах:

- дотримання норм законодавства;

- повноваження представників сторін;

- рівноправність сторін;

- вільний вибір та обговорення питань, які становлять змісти колективних договорів та угод;

- добровільність і реальність прийнятих зобов'язань;

- відповідальність за виконання взаємних зобов’язань;

- більша вигода для працівників у разі прийняття колективних угод (договорів) порівняно з попередніми.

При взаємних консультаціях і контролі необхідно дотримуватися таких принципів:

- регулярність проведення консультацій у процесі співробітництва;

- систематичність контролю і відповідальності;

- відповідальність за надання інформації;

- гласність під час здійснення контролю за додержанням договорів, угод.

При вирішенні колективних спорів (конфліктів) необхідно дотримуватися таких принципів:

- пріоритетність примирних методів і процедур, що застосовуються примирними комісіями та трудовим арбітражем;

- застосування страйку як надзвичайного заходу вирішення колективних трудових спорів, конфліктів;

- прагнення сторін до найшвидшого регулювання колективних трудових спорів і підписання угоди.

Правову базу соціального партнерства становлять такі законодавчі акти:

1. Конституція України.

2. Закон України «Про колективні договори і угоди».

3. Закон України «»Про організації роботодавців».

4. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

5. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Держава, як суб’єкт соціального партнерства відіграє кілька важливих ролей: власника, роботодавця, законодавця, арбітра (посередника), координатора. Розвиваючи систему соціального партнерства, держава ратифікує конвенції Міжнародної організації праці, що передбачають покращання умов для працівників і роботодавців порівняно з чинним національним законодавством і має забезпечувати їх виконання. Держава забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, організує і координує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці та соціально-трудових відносинах (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення тощо).

Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вбачають можливість проведення погодженої технічної, економічної політики без різких потрясінь і руйнівних конфліктів. Підприємці несуть основну відповідальність за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її оплати та фінансового забезпечення соціального захисту працівників.

Профспілки як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати і захищати соціальні, економічні та професійні права працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя.

Система соціального партнерства об'єднує можливості держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, сприяє створенню належних умов для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування і використання трудових ресурсів. Ця система передбачає розроблення і реалізацію узгоджених економічних і соціальних програм, забезпечення певних гарантій щодо оплати праці, робочого часу та відпочинку; регулювання ринку праці та створення необхідних умов для підвищення ефективності зайнятості населення; забезпечення на виробничому рівні згідно з угодами і договорами належних умов Для ефективного використання трудового потенціалу.