
- •1. Літературна мова. Форми
- •2 Норми літературної мови.
- •3. Українська мова серед інших мов світу
- •4 . Стилістична диференція
- •5. Офіційно-діловий стиль
- •6. Ділові папери. Їх класифікація
- •7. Спільні та відмінні риси ділового, наукового, публіцистичного стилів
- •8. Слово. Його структурні елементи
- •10. Семантична структура слова
- •11. Переносне значення слова як елемент мовного багатства
- •12. Омонімія
- •13. Синонімія.
- •Специфічні
- •14. Антоніми.
- •15. Фразеологія.
- •16. Фразема. Види фраз одиниць
- •17. Джерела фразеології
- •18. Лексика сучасної української мови
- •19. Активна і пасивна лексика
- •20. Іншомовні запозичення.
- •21. Діалектизми і їх різновиди
- •22. Види застарілої лексики
- •23. Діалектна карта України
- •Північно-українське наріччя
- •Півднно-західне наріччя
- •Південно-східне наріччя
- •24. Лексикографія української мови
- •25. Типи тлумачних словник
- •26. Пароніми. Важливість їх
- •28. Запозичена лексика. Латинізми
- •29. Синоніми. Специфічна синонімія
- •30. Прикметник
- •31. Синтаксис простого речення
- •32. Спрощення в групах приголосних
- •33. Фонетичні зміни і їх значення
- •34. Чергування приголосних
- •35. Типи чергувань.
- •36. Типи речень в укр мові.
- •37. Асиміляція і Дисиміляція
- •38. Звукова система української мови
- •39.Фізіологічно-акустични
- •40. Акцентуація. Наголос
- •41. Позиційне чергування
- •42. Граматичне значення
- •43. Морфологія як наука
- •44. Граматична категорія
- •46. Числівник.
- •47. Службові частини мови
- •48. Дієслівні форми.
- •49. Дієслово як частина мови
- •50. Іменник
- •51. Словосполучення.
- •52. Епентизм і протетизм.
- •53. Лексико-граматичні озн
- •54. Діалектні словники.
- •55. Види звукових змін.
55. Види звукових змін.
Розрізняють чотири типи фонетичних змін: комбінаторні (асиміляційні й дисиміляційні), позиційні, фонетично не зумовлені та спонтанні.
Комбінаторні зміни виникають унаслідок взаємодії звуків у мовленнєвому потоці, зумовленої певними залежностями між різними положеннями мовних органів під час артикуляції цих звуків. Усі комбінаторні зміни фонем за характером наслідків розпадаються на дві групи: асиміляційні (уподібнювальні — асиміляція, акомодація і субституція) та дисиміляційні (роз-подібнювальні — дисиміляція, епентеза, дієреза і гаплологія).
Асиміляція — часткове або повне уподібнення приголосних звуків. Уподібнення може бути за дзвінкістю-глухістю, за твердістю-м'якістю, за способом творення тошо.
Акомодація — пристосування артикуляції суміжних приголосного і голосного.
Субституція — підстановка в запозичених словах звуків рідної мови замість іншомовних.
Дисиміляція — розподібнення приголосних унаслідок заміни одного звука іншим.
Епентеза — вставляння звука для роз'єднання двох подібних.
Дієреза — викидання звука для усунення нагромадження подібних звуків.
Гаплологія — викидання одного з двох однакових складів.
Позиційні зміни залежать від місця звука в слові. В Українській мові спостерігаються такі позиційні зміни, як позиційне чергування і протеза.Позиційне чергування — регулярна зміна звуків, зумовлена їхнім оточенням у слові.
Фонетично не зумовлені зміни звуків відбуваються незалежно від фонетичних законів і навіть усупереч їм. Сюди можна зарахувати зміни за аналогією, гіперизми та метатези.
Зміни звуків за аналогією слугують для вирівнювання різних форм того самого слова.
Гіперизми (гіперкоректності) — неправильні виправлення звуків у словах, найчастіше запозичених.
Метатези — нічим не зумовлені перестановки звуків чи складів у словах.
Спонтанні зміни— історичні зміни звуків, причина яких тепер невідома.
56. Механізм творення звуків
Будова мовного апарату:
1)Органи дихання – легені, бронхи, трахея (дихальне горло); нижній поверх мовленнєвого апарату.
2) Вібратори – голосові зв'язки (вібруючи під тиском повітряного струменя, що йде з легенів, вони творять голос різної сили і висоти (голосні, дзвінкі, сонорні).
3)Резонатори – гортань, ротова й носова порожнина ( верхній поверх), гортань – середній поверх.
4)Артикулятори – язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння.
Активні – голосові зв'язки, задня стінка глотки, язик, губи.
Пасивні нерухомі – тверде піднебіння, зуби, носова порожнина.
Органи дихання безпосередньої участі у звукотворенні не беруть. У них (носова порожнина) виникає повітряний струмінь, що створює коливання необхідні для творення звуку. Струмінь повітря з легенів через трахею потрапляє в гортань (струмінь повітря зустрічає перепону – голосові зв'язки). Голосові зв'язки під тиском повітря вібрують і відіграють вирішальну роль у творенні голосу. З гортані струмінь повітря разом з голосом чи шумом потрапляє на верхній поверх мовленнєвого апарату – в надгортанні порожнини (глотка, носова і ротова порожнини, глотка (г, ґ).
Найважливіший орган для утворення звуків є ротова порожнина.
Джерела виникнення звуку:
а).фонаційне джерело, тобто коливання голосових зв’язок, що забезпечує утворення голосних, сонорних і дзвінких приголосних;
b).шумове джерело. Шумні звуки можуть утворюватися двома шляхами – турбулентним й імпульсним. Турбулентний шум, тобто турбулентне завихрення повітряного потоку, з’являється у звуженнях артикуляційного тракту і забезпечує утворення глухих щілинних. Імпульсний, або вибуховий, шум твориться в наслідок різкої зміни тиску повітря при явищах зімкнення і розмикання, як наслідок, утворюються глухі проривні;
c).фонаційно-імпульсне джерело. Синкретичний спосіб утворення звуків (поєднує особливості фонаційного й імпульсного джерел). Таким способом творяться дзвінкі проривні.
Отже, поява звука спричинена появою звучання і артикулюванням конкретного звука. Артикуляція – це робота мовних органів (артикуляторів), направлена на утворення певного звука. Артикуляція конкретного звука характеризується певним алгоритмом. Так, ізольовано вимовлений звук має три фази в артикуляції, а саме: початок (екскурсія, приступ, вхід), середина (витримка) і кінець (рекурсія, відступ, вихід).
Початкова фаза збігається з підготовкою органів мовлення до артикуляції даного звука. Середина – це основна фаза в артикуляції, при якій органи мовлення мають стабільне артикуляційне положення, типове для даного звука. Кінцева фаза – це момент, в який органи мовлення повертаються у вихідне положення. У потоці мовлення початкова фаза артикуляції одного звука зливається з кінцевою фазою попереднього, а кінцева фаза –з початковою наступного звука.