38. Звукова система української мови

Фонетика — наука, яка вивчає звуки мови.

За акустичною ознакою (співвідношенням голосу й шуму) приголосні поділяють на сонорні й шумні. Шумні приголосні у свою чергу поділяються на дзвінкі й глухі. У дзвінких шум переважає над голосом. Глухі приголосні творяться тільки шумом.

З артикуляційного (фізіологічного) погляду приголосні класифікують за місцем творення і способом творення.

За місцем творення розрізняють губні (лабіальні), язикові, язичкові (увулярні), глоткові (фарингальні) і гортанні (ларингальні) приголосні.

39.Фізіологічно-акустични

Логопе́дія — це наука про порушення мови, про методи їх попередження, виявлення й усунення засобами спеціального навчання і виховання. Логопедія вивчає причини, механізми, симптоматику, перебіг, структуру порушень мовленнєвої діяльності, систему колекційного впливу. Термін «логопедія» походить від грецьк. Logos — слово, мова і Paideia — навчання. Предмет логопедії — порушення мови і процес навчання і виховання особ з порушеннями мови. Об'єкт логопедії — людина з порушеннями мови. Логопедія (поряд з олігофренопедагогікою, тифлопедагогікою, сурдопедагогікою) є галуззю спеціальної педагогіки (дефектології). У структуру логопедії входять логопедія дошкільна, шкільна і логопедія підлітків і дорослих. Мета логопедії — розробка системи подолання і профілактики мовних розладів, а також вивчення, навчання, виховання людей з порушеннями мови. Логопедія розглядає порушення мовлення з точки зору попередження та подолання засобами спеціально організованого навчання і виховання, тому її відносять до спеціальної педагогіки.

40. Акцентуація. Наголос

Акце́нт маловживаний синонім наголосу.

На́голос — надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Носієм же його виступає голосний звук.

Наголосом є виділення складу за допомогою: сили звуку, висоти звуку,тривалості звуку

Залежно від того, який акустичний параметр визначає нагоос, відповідно виділяють:

силовий (динамічний, експіраторний) наголос

музичний (тоновий, мелодичний) наголос

кількісний (квантитативний) наголос

Зазвичай прийнято вважати, що український наголос, як і наголос фактично в усіх слов'янських і більшості індоєвропейських мов, є силовий, заснований на силі видиху, м'язової напруги.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на:

словесний (тактовий) наголос.

вільний (нефіксований) наголос (на будь-якому складі в межах слова)

рухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)

нерухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)

постійний (фіксований) наголос (на певному складі в межах слова)

синтагматичний наголос

фразовий наголос

В українській мові наголос вільний, рухомий. Для української мови характерним є і побічний наголос в багатоскладових словах.

Залежно від семантики розрізняють:

логічний наголос — особливе виділення якогось слова чи кількох у реченні.

емфатичний наголос — емоційне виділення сегменту мовлення.

Функції наголосу

Видільна — наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази.

Конститутивна — наголос організовує послідовність складів, об'єднуючи їх в єдине ціле й остаточно надаючи цій єдності рис слова.

Смисло- і форморозрізнювальна — функція властива вільному наголосові і полягає в розрізненні смислу чи слів, які крім наголосу більше нічим не відрізняються (замóк — зáмок, о́брази — обра́зи — образи́), або форм одного й того ж слова (вíкна — вікнá).