7)Філософське вчення ортодоксальих шкіл давньоіндійської філософії

Ортодоксальні, класичні філософські школи. До них належать веданта, міманси, вайшешика, санкх’я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в ду хов-ну субстан цію, основу всього сущого. Так, уже в Упанішадах (комен-тарях до Вед) відзначається: «Те, чим породжуються ці істоти, чим живуть народжені, в що вони входять, вмираючи, те й намагайтеся пізнати, то і є Брахман». Брахман породжує, відтворює і підтримує все суще. Але він є безособовим началом. Носієм принципу індиві-дуальності є атман, який облаштовує світопорядок, є внутрішнім правителем. Ці два космогонічні начала чимось нагадують матерію і форму Аристотеля. Але ця аналогія приблизна.

Сутність людини також включає атман і брахман. Мета людсько-го життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевті-лень і злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька сходин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є медитація, заснована на практиці йоги. Завдяки злиттю з кос-мічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень — сансару, яка породжена кармою — відплатою за попереднє життя. Такою постає загальна конструкція світу й місця людини в ньому у веданті й мімансі, які найбільше наближені до Вед.

Вайшешика визнає дев’ять субстанцій — землю, воду, світло, по-вітря, ефір, час, простір, душу і розум. Перші чотири складаються з атомів. Атоми різняться між собою кількісно і якісно. Унаслідок їх сполучення і роз’єднання, якими керує світова душа, відбувається ви-никнення і зникнення речей.

Санкх’я вважає основою світу матерію (пракриті) і атман — прин-цип індивідуальності й духовності. Ньяя і йога відомі не так онтоло-гічними побудовами, як методологіями, які застосовують й інші шко-ли. Ньяя основну увагу приділяла теорії пізнання і логіці, розробила

вчення про силогізми. Йога сформулювала сукупність правил (мето-дологію) регулювання фізіологічних і психічних процесів людини, за-вдяки яким, на думку її прихильників, настає прозріння і досягається істина.

8)Філософське вчення неортодоксальих шкіл давньоіндійської філософії

Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм — сві-това релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди прого-лошують: існує страждання, є причина страждання, можна припи-нити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмискладовий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правиль-не прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, пра-вильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опа нування бажаннями. На цьо-му шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень.

Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є одним з не-багатьох вчень, що заперечують субстанційну модель світу і розгляда-ють суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матеріальних елементів (дхарм), які постійно перебувають у стані буття — небуття, в стані пульсації між цими полюсами. На цій підставі буддизм заперечує існування душі як окремої сутності.

Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним моти-ви. Вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям.

Чарвака-локаята — єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Основою світу вважає п’ять елементів — во ду, вогонь, землю, повітря і (іноді) ефір. Кожний з них складається зі своїх атомів, які незни-щенні й незмінні. Заперечує ведійське вчення про карму і сансару, існування Бога і душі. її моральному вченню притаманний відхід від усталених традицій індійської культури.

Загалом онтологічні схеми найвпливовіших шкіл (веданта, мі-манса) являли собою логізацію міфу — переведення міфологічних образів у логічні абстракції. У деяких школах (вайшешика, санкх’я, чарвака-локаята) зроблено перші наївні узагальнення про речовин-ну будову світу і навіть висунуто ідею атомізму. Індійські мислителі

дуже мало уваги приділяли державі, праву, соціальній пробле матиці. Провідне місце відводили етичним вченням.