3)Західна та східна парадигми філософування

Процес осмислення західноєвропейською культурою складного і багатоманітного соціально-культурного комплексу, який традиційно визначається як Схід ( на відміну від Заходу), налічує вже двохтисячолітню історію. Через соціально-історичні, природно-географічні, релігійно-етичні та інші передумови образ Сходу, попри всі свої різноманітні трансформації, віддавна становив для європейців інший тип світоустрою, відмінний від того, до якого належали вони самі.

В європейській філософії протягом багатьох століть були поширені уявлення про безумовну відкритість різноманітних культур, про їх взаємний вплив однієї на одну. Згідно з ідеєю європоцентризму, незахідні культурні системи відображають патріархальний світ, виражаючи собою варіанти стадій розвитку, які давно вже пройдені Заходом. Самі поняття "Схід" і "Захід" вважаються такими, що мають мало спільного.

Спробуємо проаналізувати та висвітлити розвиток культурних систем Заходу і Сходу, вирізнити притаманні лише одному цивілізаційному комплексу етичні цінності, а відтак дати порівняльну характеристику традиційних морально-етичних поглядів.

Усі величні досягнення Сходу здобуто за слабкого розвитку математики і наук, які досліджують навколишнє середовище. Рівень точного знання тут був незначним. Зустріч різних культур породила нібито своєрідну європейську цивілізацію. "Ми звикли вимірювати ступінь розвитку суспільства ступенем розвитку техніки, науки, але, можливо, є інші критерії, наприклад етичні, моральні" [7, 100].

Причину сучасного інтересу до східних культур і їх поширення на європейському ґрунті дехто пов'язує з тим, що Захід і Схід колись були неподільні. Згодом колись одне ціле розпалося на дві частини, спочатку з необхідності, а потім за інерцією. Але такий поділ не може бути нескінченним, десь має бути його межа. До того ж одна половина не може існувати без іншої, вони шукають і знаходять одна одну. І тоді, коли Схід і Захід знаходять один одного, свідомість виходить на новий рівень. Змінюється їх зміст, змінюються кордони, але існування їх неминуче, як неминуче існування двох боків одного.

Історично перша глобальна "зустріч" цивілізацій Сходу і Заходу відбулася завдяки насильницькому вторгненню на Схід колонізаторів Заходу, які не прагнули до обміну культурними цінностями. Деякі європейські автори вважали, що китайська філософська думка має перевагу перед грецькою, що Китай, як держава вчених, заснована на принципах високої моралі, має бути ідеалом для Європи. Конфуція порівнювали з Платоном і Сократом і не на користь їм. Китай ставили в приклад європейським монархам, закликали вчитися у китайських імператорів мудрості правити. "Китай... еволюціонував більш регулярно і послідовно, ніж Європа, і відмовляти йому в еволюції неможливо" [1, 350]. Коли кажуть про досягнення європейського Відродження, зазвичай згадують систему Коперника, друкування книг та великі географічні відкриття. Але аналогічні успіхи мав і Схід. До того ж китайці задовго до європейців застосовували компас, вміли використовувати мусони, будували величезні за тих часів кораблі. А деяким жанрам східного мистецтва взагалі важко знайти аналоги на Сході (давнє і дуже цінне мистецтво каліграфії, неповторне театральне мистецтво, чайна церемонія, архітектура, живопис). На Сході до кожного портрету висували суворі вимоги, передусім добиватись не портретної схожості, а втілення існуючих естетичних, етичних і філософських уявлень про людину.

Не можна вважати, що передові гуманітарії Сходу поступалися гуманістам Заходу в моральному або інтелектуальному розумінні. Однак вони не могли так само рішуче, як на Заході, виявити сміливість, щоб перебороти традиції.

Як середньовічна думка Заходу, так і конфуціанська філософія не знали суперечності між знанням і мораллю. Тому етико-політичне вчення конфуціанства нав'язували як єдине знання.

Однак розрізнення між гуманістами Сходу і Заходу стають більш відчутними, якщо під ренесансним гуманізмом мати на увазі високий ступінь свободи в думках, внутрішню готовність до змін, до сприйняття нового і до творчості в служінні людині - все те, чим відзначилося європейське Відродження. Європейські прихильники античності були ким завгодно, але не книжниками. А тим часом на Сході саме тип вченого-книжника асоціюється з послідовником конфуціанства. Знання і навички передавалися тут від покоління до покоління. У конфуціанській традиції під науковою діяльністю розуміли, насамперед, професіональну зайнятість у сфері управління, здатність до етико-політичних рекомендацій правлячим "верхам". Систематизації і розвитку істинного наукового знання протистояв весь гуманітарний комплекс політичних і правових уявлень.

Конфуціанська держава, спираючись на свою етико-політичну доктрину, розв'язувала головне завдання, яке стоїть перед будь-якою державою: передбачення спалахів соціальних протестів.

Неважко зрозуміти, що в яких би співвідношеннях і яких би пропорціях ми не розглядали конфуціанство, буддизм, даосизм, синтоїзм (а історично держави Сходу знали найнеймовірніші поєднання ідей), в будь-якому разі не виникало нічого схожого, навіть віддалено, того, що нагадує європейську науку.

Не правильно відокремлювати Захід як царство дискурсивної думки, що розвивається за правилами логіки, від Сходу, як царство споглядаючої думки, котре не знає ні логічності, ні алогічності. "Наукові відкриття не привели до розквіту науки в Китаї або Індії тому, що наукове знання не було їх найвищою метою, а лише засобом духовного досвіду" [6, 121].

Порівняння Сходу і Заходу потребує звернення до теоретичних засобів, до якоїсь методології вищого рангу, ніж просто "східна" або "західна".

У з'ясуванні співвідношення Заходу і Сходу нас цікавить насамперед етична проблематика. Перед нами відкриється хаотична картина, якщо ми намагатимемося простежити шлях етичних пошуків людства. Етичне мислення прогресувало невпевнено і дуже повільно. В етичній діяльності людина додержується законів, які виявляються в ній самій. Якщо та чи інша епоха не висуває мислителів, котрі б спромоглися примусити її повернутися лицем до проблем етики, то знижується моральність даної епохи, а відтак і її здатність вирішувати виникаючі проблеми.

Етична проблема - це проблема закладеного в мисленні основного принципу моральності. Людство, створюючи стіну між філософською і релігійною етикою, помиляється, нібито перша з них - наука, а друга - ні. Але обидві вони не те і не інше; обидві вони - мислення. Адже пошуки безперечних і вічних цінностей є характерними для масової свідомості різних епох і регіонів. Проблеми моральності ніколи не втрачали своєї актуальності і посідали важливе місце в духовному житті всіх народів.

Отже, мало показати відмінність Заходу і Сходу - потрібно ще зрозуміти, чим вона зумовлена. Кожна нація доповнює іншу, що й робить всі нації взаємопотрібними. Кожен народ повинен зберегти свою культуру - не може бути двох однакових культур, як не може бути двох подібних індивідів.

Двоєдність світу - життєво важлива. Від неї залежить благополуччя Цілого. Взаємозбагачуючись, культури Сходу і Заходу актуалізуються, стають набутком кожного. Треба прагнути не до того, щоб між ними зникла відмінність, а до того, щоб зникло непорозуміння.

Основними розділами філософії як системи є вчення про Світ (яке визначається в західній традиції як онтологія) і вчення про Людину (антропологія). Всі інші її розділи - філософія історії, соціальна філософія - повинні базуватися на цих двох - онтології і антропології. При цьому співвідношення онтології і антропології таке: обидві вони осягають і виражають свій предмет на рівні загальності. Але якщо онтологія намагається зобразити Світ таким, яким він є сам по собі, то філософська антропологія не обмежується картиною Людини, якою вона є. Вона ще й відображає Людину такою, якою вона повинна бути. Отже, правильною є та філософія, яка стимулює правильне відношення Людини до Світу, отже - до інших людей і до самої себе.

Від свого виникнення філософія була позбавлена будь-якої єдності, являючи собою розмаїття окремих систем. Але справа полягає не в самому розмаїтті. А в тому, чи має воно єдину основу, з якої виникає образ світу як цілого. Саме від розуміння світу залежить розуміння Людини, її онтологічного статусу, сенсу життя, призначення.

Усі філософські вчення про світ можна звести до двох великих типів - східного та західного. При цьому йдеться не про світову філософію всіх часів, а лише про перші її кроки. Історично виникнення філософії відбулося майже одночасно в трьох регіонах планети: на Сході - в Давній Індії і Давньому Китаї, на Заході - в Давній Греції. І саме тут з самого початку склалися основні типи вчення про Світ (а на їх базі - і вчення про Людину).

Можна сказати, Схід виконав свою метафункцію, а саме: зберіг і доніс до ХХ століття майже в первинному вигляді вчення мудреців, а Захід, який навчився діяти і перетворювати в життя ідеї, виконає свою метафункцію і здійснить великий Синтез. Мірою усвідомлення людини як цілого або як мети, акцент буде зміщатися на моральний аспект східних учень, головне призначення яких - відкрити людині очі на саму себе, на моральність природного закону. А поки що ні Схід, з його цілісним світовідчуттям, ідеєю однаковою до всього ставлення, ні Захід, з його бажанням нескінченності, з його аналітикою, не створили гідного життя для людини. Можливо, саме в ХХ столітті прийде час Цілої людини, пошуками якого займалися і давні греки, і давні китайці, але так і не знайшли. Цілісна людина гарантує цілісність світу. Отже, сама історія, сама необхідність робить неминучою Зустріч культур у просторі (Схід-Захід) і в часі (минуле-теперішнє, заради майбутнього).