- •1. Загальні відомості про трипільську культуру та проблема її походження
- •2. Тип господарства та заняття трипільських племен
- •3. Трипільські поселення, суспільний лад і духовний світ трипільців та історичне значення трипільської культури
- •1. Проблема походження слов'ян в історичній науці
- •2. Перші письмові згадки про слов'ян та археологічні пам'ятки слов'янської старовини
- •3. Слов'яни на початку та в середині і тис. Н.Е.
- •4. Східні слов'яни на території сучасної України у переддержавну добу
- •5. Історична наука про проблему походження українського народу
- •Теорії походження Русі
- •Проблема походження термінів “Русь” та “Україна”
- •Початки державності
- •Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Київської Русі в іх-хіі ст.
- •2. Запровадження християнства на Русі
- •3. Причини феодальної роздрібненості Київської Русі
- •4. Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Київської Русі в період феодальної роздрібненості
- •5. Галицько-Волинське князівство
- •6. Боротьба руських земель проти іноземних поневолювачів в XIII ст.
- •Польська експансія на українські землі в другій половині XIV – середині XVIII ст. Люблінська унія
- •Україна в складі Речі Посполитої
- •3. Національний та релігійний рух в Україні
- •1. Причини зародження козацтва
- •Сутність козацтва
- •Реєстрове козацьке військо
- •4. Організація Запорозької Січі
- •Адміністративно-політичний устрій Січі
- •1. Причини, характер та рушійні сили визвольної війни
- •Перший та другий періоди визвольної війни
- •Переяславська Рада 1654 р. Та її історичне значення
- •1. Загострення кризи української державності у 1657-1663 рр.
- •2. Розчленування України на Правобережну і Лівобережну
- •3. Капітуляція п. Дорошенка та поразка визвольної боротьби
- •1. Становлення Гетьманщини
- •2. І. Мазепа та загострення у країно-російських протиріч
- •3. Посилення наступу російського царизму на автономний устрій України, його остаточна ліквідація
- •2. Суспільно-політичний і національний рух в Україні на початку XX ст.
- •3. Революція 1905 -1907 рр. Та Україна
- •4. Трагедія Першої світової війни
- •1. Лютнева революція 1917 р. В Росії та утворення Центральної Ради
- •2. Україно-більшовицька війна. Брест-Литовський мирний договір та його значення для України
- •3. Конституція унр 1918 р. І падіння Центральної Ради
- •4. Гетьманат п. Скоропадського: здобутки та прорахунки
- •5. Доба Директорії
- •6. Західно-Українська Народна Республіка
- •Голод 1921 - 1923 рр. Як результат політики „воєнного комунізму" та Громадянської війни
- •2. Утворення срср: місце та роль України в цьому державному утворенні
- •3. Політика „коренізації", її особливості й наслідки на українських землях
- •4. Утвердження антинародного колгоспного ладу в Україні та голодомор 1932-1933 рр.
- •5. Україна в умовах великого терору
- •2. Українські землі в умовах окупації фашистською Німеччиною.Рух Опору
- •3. Звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Воз'єднання українських земель
- •2. Голод 1946-1947 рр. В Україні
- •3. Спроба здійснення нової політики (середина 50-х – перша половина 60-х років)
- •Наростання кризових явищ у соціально-економічному, політичному і культурному житті (друга половина 60-х – середина 80-х років)
- •5. Розгортання правозахисного і дисидентського руху.
- •Утвердження національної державності
- •2. Конституційний процес в незалежній Україні
- •3. Проблеми соціально-економічного та політичного реформування українського суспільства на сучасному етапі, його зовнішньополітичні орієнтири
Теорії походження Русі
Київська Русь - ранньослов'янська держава з центром у Києві виникла на рубежі VIII - IX ст. Існування цієї держави охоплює період з IX ст. по другу половину XIII ст. (хоча як єдине утворення вона перестала існувати в 30-ті роки XII ст.) Територіальні межі - від Балтики до Чорного («Руського») моря і від Карпат до Волго-Окського межиріччя. Отже Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи. Вона простягалася майже на 800 тис. кв. км., де проживали ,за різними підрахунками, від 3 до 12 млн. чоловік.
Проблема походження Київської Русі є однією з найактуальніших у вітчизняній історіографії. Навколо неї тривалий час велася гостра полеміка між двома таборами науковців—«норманістами» та «антинорманістами».
Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та А. Шльоцер, які працювали у другій половині XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі. Вони вважали, що як державність, так і саму назву «Русь» на київські землі принесли варяги - германо-скандинавська народність, яких ще називали вікінги, або нормани. В добу появи Давньоруської централізованої держави, варяги як раз вели активну військову, торгову й політичну діяльність.
Свою гіпотезу «норманісти» мотивували на основі довільного тлумачення «Повісті временних літ», де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів. З українських вчених норманську теорію підтримували О. Єфименко, Д. Дорошенко, Є. Маланюк та ін.
«Антинорманісти» рішуче заперечували проти абсолютизації «варязького фактора» в становленні державності русів і підкреслювали, що слово «Русь» є слов'янського походження і жодним чином не стосується варягів.
Антинорманську концепцію започаткував російський вчений М. Ломоносов, який написав німецьким історикам гнівного листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Такої ж думки дотримувалася більшість українських істориків, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій.
Сучасна наука, відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом ІХ-ХІ ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак вони не були засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед військовими професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на українських землях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. Цей
процес був складним та тривалим і йшов у рамках загальноєвропейської державотворчої традиції. Його перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднані (II - поч. VII ст.).
Проблема походження термінів “Русь” та “Україна”
Щодо того, якого коріння є термін «Русь», то ця проблема в історичній науці ще остаточно не розв'язана. Існують версії як про його суто слов'янське, так і про скандинавське, іранське і навіть кельтське походження. Достовірно відомо лише те, що в VIII-IX ст. цей етнонім перейшов на групу східнослов'янських племен Середнього Подніпров'я і став їх самоназвою.
Поняття «Русь» та «Руська земля» вживаються літописцем спочатку для порівняно невеликого регіону Середньої Наддніпрянщини, що охоплював Київщину, Чернігівщину, Переяславщину. Згодом, із розширенням Давньоруської держави і входженням до її складу всіх східнослов'янських племен, термін «Руська земля» поширився на всю територію їх розселення. Одночасно, тривалий час, він продовжував використовуватися населенням українських земель і для позначення території своєї Батьківщини. Проте, з часом, у добу піднесення Російської імперії, нею разом з політичною і культурною спадщиною Київської Русі була фактично привласнена і назва «Русь» - «Росія» (від грецької вимови терміну «Русь»). Тому поступово, спочатку за територією Середньої Наддніпрянщини, а згодом і більшою частиною Південної Русі закріпилася назва «Україна» (в офіційному російському діловодстві замість неї довго вживався термін «Малоросія»).
Отже, історично так склалося, що наша Батьківщина протягом тривалого часу мала дві головні назви - Русь і Україна. Перша з них тепер уже стала історичною, а друга - остаточно утвердилась як національне найменування. Вперше назва Україна зустрічається в 1187 р. у Київському літописі в значенні «край», «земля» і стосувалася Середньої Наддніпрянщини. Поступово термін «Україна», «Країна», «Вкраїна» персоніфікується і вживається як власна назва всієї території, де проживав український етнос. Назва «Україна» поширюється також в Європі, де починаючи з другої половини XVI ст. зустрічається на багатьох географічних картах. Таким чином Україна стає народною назвою окремої землі з окремим народом. Разом з тим, за давньою традицією українці продовжували називати себе народом «руським» (в Галичині та Закарпатті терміни «русин», «руський» вживалися аж до кін. XIX - поч. XX ст.).