34. Сутність, типи та роль громадських об’єднань в політичному житті суспільства.

Громадські об’єднання – це об’єднання, створенні з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціально і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участь в управлінні державними та громадськими правами. Вони сприяють розвитку творчої активності і самостійності громадян, їхньої участі в управління громадськими та державними справами. Це поняття фіксує формування громадян на тлі їх вільного і свідомого волевиявлення та спільності інтересів.

Типи Г.О.

1.За структурною організацією: - масові громадські організації; (до них належать профспілкові, кооперативні, молодіжні, жіночі, творчі, добровільні товариства, релігійні та інші організації) - громадські рухи; (до них належать комітети захисту миру, ветеранів війни і праці, жінок, батьківських рад, вуличні квартальні комітети, а також різні клуби/партійні, політичні, виборців, дитячі, робітників/, неформальні об’єднання.) - громадські самодільні органи; (антифашистські, національно-визвольні, екологічні, за мир, жіночі.)

2.За спільними інтересом: - спілки підприємців, кооператорів, профспілки;

3.За правовим статусом: - формальні громадські організації; - неформальні організації.

4.За легітимністю: - легальні; - нелегальні;

Розвиток громадських об’єднань і рухів є шлях до зростання ролі громадянського суспільства. А це означає поступове соціально-культурне піднесення народу та кожної особистості, демократизацію. Розширення свобод і прав людини, зміцнення гарантій її захищеності.

35. Громадські рухи сучасності: соціальний склад, ознаки, типологія та функції.

Громадський рух — це добровільне формування людей, що виникає на основі їхнього свідомого волевиявлення відповідно до спільних інтересів, прав і свобод. Громадські рухи, як правило, діють із орієнтиром на найближчу перспективу. Цілі, які обирають громадські рухи, гранично близькі до реальності, мають конкретний характер.

Для громадських рухів характерна відсутність чіткої організаційної структури. До них можуть належати люди різнобічних соціальних і світоглядних позицій. Громадські рухи розрізняються: за формами діяльності, порядком утворення та розпаду; за кількістю їхніх членів; за соціально-правовим статусом (легальні і нелегальні); за соціальною цінністю (прогресивні, консервативні, реакційні).

Особливістю громадських рухів є те, що вони реалізують громадянську ініціативу, яка ґрунтується на соціальній мобілізації громадян, соціальний солідарності та боротьбі з конкурентами за вплив на громадську думку.

Громадські рухи, залежно від того, який вид діяльності вони обирають або що ставлять за мету, поділяються на ті, які мають тривалий характер існування, і ті, які існують протягом короткого періоду. Як правило, після того, як певної цілі досягнуто, такі рухи зникають.

Зазвичай це відбувається у такий спосіб:

громадські рухи трансформуються у більш стійкі та складні форми організації;

громадські рухи розпадаються, не утворюючи ніяких соціальних організацій.

Більш стійкими формами об'єднань громадян є організації і політичні партії.

Громадські рухи мають різноманітні функції, їх можна поділити на дві групи: функції, що їх громадські рухи виконують відносно системи влади в державі; функції, виконувані щодо інтересів членів цих рухів. У першій групі можна виокремити дві основні функції: опозиційну і творчу, що тісно взаємопов'язані. Діяльність громадських рухів утримує сучасні демократичні держави від надмірної централізації, відіграє вирішальну роль у тому, щоб держава поставала як оптимальна організація життєдіяльності суспільства. Із другої групи функцій, виконуваних громадськими рухами щодо своїх членів, можна виокремити захисну й допоміжну. Громадські рухи захищають своїх членів від державних структур. Це особливо важливо тоді, коли законодавчий демократичний процес перебуває у стадії формування і коли існує негативна традиція невиконання законів і нешанобливого ставлення до особистості в державних структурах. Допоміжна функція виявляється в наданні громадськими рухами через власні структури можливостей своїм членам вирішувати особисті проблеми.