146. Яким чином змінювалася економічна стратегія в срср та урср у повоєнний період?

147. Охарактеризуйте становище господарства України в 80 - 90-х рр. Хх ст.

Розпад СРСР був зафіксований 1 грудня 1991 р. Але першим кроком до незалежної (і політично, і економічно) держави — України було проголошення «Декларації про державний сувере­нітет України» (16 липня 1990 р.) та прийняття «Акту проголо­шення незалежності України» (24 серпня 1991 р.). Проголошення незалежності України означало створення цілком іншої політич­ної й соціально-економічної ситуації.Власне, за роки існування союзного народногосподарського комплексу було практично вичерпано продуктивний потенціал Донбасу, багаторічні проблеми якого (технологічна застарілість, моральна й матеріальна зношеність, ускладненість умов видобут­ку вугілля, соціальні проблеми) виявилися проблемами винятко­во України. Отже, українська економіка впродовж багатьох років виконува­ла функції сировинного придатку, продукція, що тут вироблялася для кінцевого споживання, не перевищувала третини загального виробництва в республіці. Союзний уряд, особливо у 1970—1980-х роках постійно обмежував капітальні вкладення, необхідні для ефективного функціонування економіки республіки, відбува­лося невпинне «старіння» основних фондів, знижувався коефіцієнт їх придатності, що стало дуже гострою проблемою української економіки, особливо за умов розбудови незалежної держави. Величезні структурні диспропорції, що сформувалися в україн­ській економіці, призвели до катастрофічних наслідків в екології, до втрат природних і людських ресурсів. Отже, економіка країни потребувала глибокої й докорінної перебудови, здійснення швидких, радикальних перетворень, спря­мованих на заміну існуючої економічної системи іншою з метою забезпечення її ефективного функціонування.

148. Визначіть основні тенденції господарського розвитку України на сучасному етапі.

(друга половина 90-х рр)

Наступний етап реформування економіки України визначала спроба реалізації програми виведення економіки з кризи, запро­понована президентом Л. Кучмою у 1995 р. Програма передбача­ла низку заходів, спрямованих на пришвидшене формування рин­кових відносин: розвиток підприємництва; лібералізацію тор­гівлі; створення нової законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці; безкомпромісну боротьбу зі зло­чинністю та корупцією.

У жовтні 1995 р. в країні стартує курс па радикальні економіч­ні перетворення, під час реалізації якого скасовують дотації па виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, скасову­ється фіксований курс до твердих валют, проголошується необ­хідність тотальної приватизації та суттєвого скорочення бюджет­ного дефіциту тощо.Наступні роки довели, що застосування методів «монетарист-ського адміністрування» в керівництві економікою не змогло за­безпечити швидкого й ефективного виходу української економі­ки з кризи, хоча й дали певні позитивні результати. Так, 1995 р. характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфе­ри. Рівень інфляції в Україні становив 181,7 % на рік і був майже вдвічі нижчим, ніж у Росії. Це зміцнило національну грошову одиницю (купоно-карбованець), підвищило довіру до неї, ство­рило передумови для проведення грошової реформи. У вересні 1996 р. в обіг було запроваджено гривню— національну україн­ську валюту.Друга половина 1990-х років в економіці України характери­зується проголошенням коригування курсу реформ па створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки, або, інакше кажучи, проголошено курс на розбудову соціаль­ного ринкового господарства. Проте в цей період в Україні вже сформувалася доволі розви­нена ринкова інфраструктура (банки, біржі, страхові компанії тощо), визначилася певна спрямованість валютної, кредитної по­літики. Стали також певною мірою зрозумілими переваги та вади діючої податкової, митної, регіональної політики. Але негативні тенденції в економіці України, хоча й дещо пом'якшені, зберігалися до кіпця тисячо­ліття. Мабуть, це можна пояснити недостатньою послідовністю ринкових перетворень, що відбувалися в Україні.

Так, лише наприкінці 1990-х років трохи пришвидшилися про­цеси приватизації промислових об'єктів, до 2000 р. змінило форму власності близько 65 тис. підприємств та організацій, а недержавні підприємства почали виробляти майже 70% продукції. Утім, ці процеси не мали системного характеру, жодна програма привати­зації в ці роки не дістала підтримки Верховної Ради України, не отримали належного захисту й відносини власності.

Разом із тим па макроекономічну динаміку негативний вплив справляли скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективність приватизації й управління державним майном, змен­шення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівар­тість та неконкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки.

Услід за роздержавленням землі розпочалися процеси її паю­вання та закріплення прав на землю державними актами, внаслі­док чого відбувається реформування (або просто ліквідація) знач­ної кількості колективних господарств. процеси розпаювання підпри­ємства, що виникали як орендні на приватній землі, істотно змі­нювали виробничі відносини, що свідчило про певні позитивні кроки в процесі реалізації аграрної реформи.

Водночас, у багатьох аспектах процес реформування залишав­ся непослідовним, структурні зміни впроваджувалися надто повіль­но.Отже, в аграрному секторі, усупереч проголошеним рефор­мам, залишається цілий ряд проблем, які необхідно вирішувати, без чого важко очікувати кардинальних змін у бік зростання об­сягів сільськогосподарського виробництва.Таким чином, десять років незалежності економіка України та її економічна думка пройшли складний і неоднозначний шлях до формування основних засад ринкової економіки, який 2006 року завершився визнанням світовою спільнотою економіки України як ринкової, що підтверджувало, попри безліч негативних момен­тів, його безперечну правильність.