3.2.3. Вплив редактора на типологічні ознаки майбутнього видання
у процесі його підготовки
Задаючи і визначаючи програму дій редактора і/або автора при подальшому опрацюванні авторського оригіналу, запланована або бажана типологічна характеристика потенційного видання, усе ж, не є “величиною сталою”. З різних причин, – серед яких головними є реально виявлені в оригіналі типологічні риси та актуальна суспільна запотребуваність видання з певними типологічними ознаками, – ця характеристика, при перетворенні оригіналу у видання, може бути суттєво змінена: або посилена в її основних рисах, або дещо модифікована, або навіть повністю трансформована.
Пропонуючи видавництву свій твір, автор, безумовно, має певні уявлення (або, принаймні, побажання) щодо того, в якому виді літератури та типі видання цей твір буде втілено. Проблема, однак, полягає у тому, що ці авторські уявлення часто не є достатньо точними, а ще частіше – не підтверджуються самим запропонованим матеріалом. До прикладу, чи можна видавати у вигляді підручника авторський оригінал, назва якого не збігається з назвою дисципліни, що у ньому викладається? – з точки зору типології навчальних видань, категорично ні: відповідність має бути абсолютною. Однозначно негативна реакція редактора у цьому випадку, проте, може наштовхнутися на амбіції автора (адже підручник – це найвища форма втілення дидактичного матеріалу, апофеоз викладацької діяльності!), а також “захитатися” під упливом ринкових реалій (підручник, в силу своєї придатності, а то й забезпеченої міністерським грифом обов’язковості, для використання в усіх навчальних закладах даного рівня і профілю, обіцяє мати більший наклад, а отже, бути вигіднішим і для самого видавництва). За таких обставин редактор може запропонувати авторові два можливі шляхи:
1) перейменувати оригінал відповідно до назви навчальної дисципліни і, при потребі (якщо цього в оригіналі не було), структурувати матеріал згідно із затвердженою Міністерством освіти і науки України навчальною програмою (мається на увазі повнота і послідовність викладу тем, пропорційний до їх важливості обсяг структурних одиниць, наявність потрібного методичного апарату тощо), – тобто, змінити типологічні ознаки, підпорядкувавши їх бажаному типові видання;
2) залишити назву (а можливо, і структуру) праці незмінною, натомість випускати її у вигляді видання іншого типологічного різновиду – навчального посібника (як випливає з його типологічної характеристики, він є “ліберальнішим” щодо обсягу і структури матеріалу, позаяк може висвітлювати не всі, а тільки окремі теми і проблеми навчальної дисципліни, і лише “дотично” корелювати з навчальною програмою), – тобто змінити тип видання, “гармонізувавши” його з наявними типологічними ознаками.
Інша “виробничо-типологічна” ситуація іноді виникає внаслідок ретельно проведеного маркетингового дослідження: наприклад, вивчаючи наповненість ринку виданнями, тематично близькими до теми запропонованої автором монографії, редактор може виявити наявність значної кількості близькотемних наукових видань і – катастрофічний брак украй необхідних довідкових. Якщо при цьому аналізований оригінал є достатньо якісним, а його автор – зацікавленим у виході книжки взагалі (не конче власне наукової і окресленого жанру), варіант подальшого опрацювання вимальовується лише один – змінювати тип майбутнього видання, і “під нього” посилювати (або й створювати) типологічні риси, притаманні, наприклад, довідникам (підпорядкований цільовому та читацькому призначенню відбір матеріалу, його систематизація, тематичне чи абеткове розташування, розроблення типових структур і визначення середніх обсягів для рубрик різного ступеня важливості, лаконічність та констатаційність викладу, наявність перехресних відсилань тощо). Не будемо приховувати, цей шлях є достатньо непростим для всіх учасників процесу, і ставати на нього варто лише добре зваживши всі “pro” i “contra”.
Нарешті, у видавничій практиці трапляються й інші випадки, коли автори (а то і, на жаль, некваліфіковані або непринципові редактори)
-
дуже приблизно уявляють собі “узаконені” чинним стандартом види літератури та типи видань, їхні основні типоформувальні ознаки, в результаті чого видання отримують не властиві їм місця у типологічній системі. Покажемо це на прикладі з каталогу:
“Климко О., Ковалко К. Власна справа: Навч.-метод. посіб. для початківців. – К.: Юніверс, 2001. – 108 с.
Посібник крок за кроком знайомить підприємців-початківців з тим, як зареєструвати, вести і зробити успішною власну справу”, – визначивши тип видання, як “навчально-методичний посібник для початківців”, автори і солідне видавництво вже у цьому формулюванні припустилися серйозної помилки, – адже користувачами навчально-методичних видань є не ті, що вчаться, а ті, що навчають! – і поглибили цю помилку в анотації, підтвердивши читацьке призначення, не відповідне заявленому типові видання (за стандартом, навчально-методичний посібник – “навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) або з методики виховання”10);
2) не знають або не можуть визначитися, до якої з типологічних “комірок” є найближчим підготований оригінал. Про вагання авторів-укладачів щодо власного твору та повну безпорадність (чи неуважність) двох (!) редакторів свідчать такі типологічні “варіації” у межах елементів... того ж самого видання – “Засоби масової інформації: професійні стандарти, етика та законодавчі норми” (К.: Нічлава, 2006. – 100 с.): на титульній сторінці його називають “навчальний посібник”, на звороті титульної сторінки, у бібліографічній смужці та у прикнижковій анотації – “наукове видання”, на реквізитній сторінці – “Наукове видання. Посібник”. Зауважимо, що, по-перше, навчальний посібник належить все ж до навчальної літератури; посібник, залежно від характеру вміщеної у ньому інформації, – до тієї ж навчальної або до ужиткової, а у типологічному спектрі наукової літератури такі типи видань відсутні; по-друге, між посібником і навчальним посібником є велика різниця, зумовлена відмінністю сфер їхнього використання та функцій;
3) пропонують (а по суті, “винаходять”) тип, не передбачений ні стандартом, ні прийнятою типологічною системою даного виду літератури. Наприклад, “словник-довідник” – при наявності двох окремих різновидів видань; “довідковий посібник”, “навчальна монографія” – приклади контамінації з різновидів видань, що належать до різних видів літератури.11
За усіх означених обставин слід виходити або з міркувань найбільшої доцільності певного типу видання, зумовленої суспільною потребою, або ж орієнтуватися на тип, що є найближчим з чинних за набором типологічних ознак: і в одному, і в другому випадку під час опрацювання авторського оригіналу редакторові обов’язково доведеться посилювати й акцентувати одні типологічні ознаки, водночас “приглушуючи” інші.
1 Див.: Ловягин А. М. Основы книговедения: Популярный очерк. М., 1926. С. 32.
2 Домбровський В. Українська стилістика й ритміка. Перемишль, 1923. С. 11–12.
3 Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. М., 2005. С. 102.
4 Видання. Основні види: Терміни та визначення: ДСТУ 3017–95. К., 1995. С. 4.
5 Швецова-Водка Г. М. Типологія документа. К., 1999. С. 18.
6 Там же.
7 Козаченко А. Десять років книжкової продукції Радянської України: Історично-статистичний начерк. К., 1929. С. 29.
8 Булаховський Л. А. Загальне мовознавство // Вибр. пр.: В 5 т. Т. 1. К., 1975. С. 36.
9 Див.: Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. 3-е изд., перераб. и доп. М., 2005. С. 95.
10 Видання. Основні види. Терміни та визначення: ДСТУ 3017–95. К., 1995. С.17.
11 Приклади взято з каталогу «Книги України», – тобто авторські типологічні винаходи не були – а мали би бути! – заблоковані редакторами на стадії підготовки відповідних видань.