20. Передумови створення Київської Русі. Зовнішня та внутрішня політика перших київських князів (Олег, Ігор, Ольга, Святослав).

Передумови створення Київської Русі. Зовнішня та внутрішня політика перших київських князів (Олег, Ігор, Ольга, Святослав)

Передумови:

1. економічний розвиток: зростання продуктивності праці внаслідок удосконалення знарядь, піднесення міст як центрів ремесла і торгівлі, розвиток торговельного шляху «з варяг у греки» (шлях уздовж Дніпра зі Скандинавії до Візантії);

2. зростання майнової та соціальної нерівності; зміна родової общини сусідською, яка об’єднувала маленькі сім’ї; виділення панівної верхівки (вождів, племен, старійшин), у залежність до якої потрапляла більшість селян та городян; формування феодального ладу;

3. до кінця VIII ст. завершилося формування союзів племен, які починають переростати в племінні князівства;

4. необхідність боронити свої землі від нападів варягів, хозарів.

Походження назв «Русь», «Україна».

На думку українських істориків, Руською землею називали територію сучасних Київщини, Чернігівщини, Переяславщини (землі полян, древлян, сіверян). Дослідники не мають одностайної думки щодо походження назви «Русь».

Версії походження назви «Русь»:

• русами називали племена норманів («роотсі» - гребець, слово має давньоскандинавський корінь «рос»). Вони заснували слов’янську державу і дали їй свою назву. Авторів цієї теорії (німецьких учених XVIII ст. Г. Байєра, Г. Міллера і А. Шльоцера) та її послідовників називають норманістами.

• Слово «Русь» має кельтське походження.

• Руси – слов’янські племена Середнього Подніпров’я, які дали свою назву річкам Рось, Росава, Роставиця.

• Рось, Росава, Роставиця мають не слов’янську, а іранську назву, тож і перекладі з іранської «рос» означає «світлий».

• Рус – давньослов’янське божество.

• Руса – в праслов’янській мові «річка», Русь – «країна річок».

Слово «український» уперше зустрічається в XI ст., а назва Україна у значенні «край, рідна земля» вперше згадана в Київському літописі 1187 р. щодо Переяславської землі.

Правління Олега (882-912 рр.)

1. Правив від імені Рюрикового сина Ігоря;

2. Розширив кордони держави, приєднавши сіверян, радимичів, деревлян, а також неслов’янські племена меря, чудь і весь;

3. Звільнив підкорені племена від данини Хозарському каганату;

4. Організував спротив угорським племенам, що проходили з Уралу в Подунав’я;

5. Будував нові міста і фортеці;

6. Здійснив вдалі походи проти Візантії в 907 р. та 911 р., наслідком яких став вигідний торговий договір: руські купці торгували без мита та проживали в Константинополі за рахунок імператора.

Значення діяльності Олега:

• об’єднав Північну та Південну Русь, що стало основою для загальноруської державності;

• сприяв централізації Русі;

• укріпив військову могутність Русі, активізував її зовнішньополітичну діяльність.

Правління Ігоря (912-945 рр.)

1. Відновив владу над повсталими древлянами й уличами;

2. Дав відсіч печенігам, що з’явились біля кордонів Київської Русі, і навіть найняв їх у військо;

3. Продовжував походи на Візантію, менш вдалі, ніж в Олега;

4. Внаслідок походу на Закавказзя оволодів містами Дербент та Бердаа;

5. Був убитий деревлянами, коли пішов збирати повторну данину.

Значення діяльності:

• продовжив об’єднання слов’янських племен;

• жорстко укріплював центральну владу.

Правління Ольги (945-964 рр.)

1. Помстилася деревлянам за вбивство свого чоловіка Ігоря, спаливши древлянське місто Іскоростень;

2. Упорядкувала збір данини: встановила устави (порядок збору данини) і погости (місця для здору данини(полюддя));

3. Податки розділені на власне князівські та державні;

4. Відвідала Константинополь, де прийняла хрещення під іменем Олена;

5. Уклала договір із Візантією, за яким Київська Русь допомагала імперії в боротьбі з болгарами, норманами й арабами в обмін на данину;

6. Відновила привілеї для руських купців у Візантії;

7. Спробувала встановити дипломатичні контакти з Німецькою імперією.

Значення діяльності;

• сприяла створенню єдиної держави;

• у зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії перед військовою силою;

• підвищила міжнародний авторитет Київської Русі.

Правління Святослава (964-972 рр.)

1. зробив своїх синів намісниками в Києві, Овручі та Новгороді;

2. залишався прибічником язичництва, руйнував християнські храми;

3. приєднав племена в’ятичів (межиріччя Оки та Волги);

4. розгромив Волзьку Булгарію й хозарський каганат, підпорядкував племена ясів і касогів (Північний Кавказ);

5. здійснив два походи на Дунайську Болгарію, допомагаючи Візантії подавити болгарське повстання; мав плани перенести столицю до болгарського міста Переяславця;

6. загинув від рук печенігів, найнятих Візантією.

За переказами, печенізький князь Куря повелів зробити з черепа Святослава чашу з написом «Чужих бажаючи, своїх погубив».

Значення діяльності:

• численні війни знесилили Русь;

• розгром Хозарського каганату відкрив шлях кочовикам, які завдавали великої шкоди Київській Русі;

• втрачені дипломатичні зв’язки із західноєвропейськими державами;

• більшість завойованих територій після смерті Святослава були втрачені.